АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/4118/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Калініченко О.Б.

Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Кулікової С.В.

при секретарях Заліській Г.Г., Задорожному А.Г.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача НАУ - Білого В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 23 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету, Ліквідаційної комісії Державного підприємства роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА», третя особа Міністерство освіти і науки України про визнання звільнення незаконним, переведення на іншу роботу, стягнення заборгованості з оплати тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національного авіаційного університету, Ліквідаційної комісії ДП роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА» (далі Ліквідаційна комісія) про:

· визнання дій Ліквідаційної комісії ДП роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА» з приводу звільнення ОСОБА_1 - незаконними (здійсненими з порушенням установленого законом порядку);

· визнання дій Національного авіаційного університету з приводу звільнення ОСОБА_1 - незаконними (здійсненими з порушенням установленого законом порядку);

· зобов'язання Національного авіаційного університету надати ОСОБА_1 іншу роботу, яка буде відповідати її професійним та діловим якостям працівника, укласти з нею трудовий договір;

· стягнення з Національного авіаційного університету та Ліквідаційної комісії ДП роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА» на користь ОСОБА_1заборгованості:

- по виплаті лікарняних (за період березень, квітень, травень 2013 року), яка складає 6049 гривень 87 копійок;

- компенсації щорічної відпуски за 2012 рік, яка складає: 2212 гривень 97 копійок;

- середню заробітну плату за весь час затримки (виплати лікарняних та компенсації відпуски) у сумі 10293 гривень 03 копійок, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення суду (в порядку вимог частини 1 статті 117 КЗпП України);

Всього стягнути 18 555 гривень 87 копійки.

· стягнення з Національного авіаційного університету на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування завданої моральної шкоди - 10 000 гривень 00 копійок;

· стягнення з Ліквідаційної комісії ДП роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА» на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 гривень 00 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що працювала у Національному авіаційному університеті, 31 серпня 1995 року наказом переведена на посаду директора заснованого при університеті Державного підприємства роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА», зарекомендувала себе як сумлінний працівник, неодноразово заохочувалась, користується повагою.

12 березня 2013 року голова Ліквідаційної комісії опечатав приміщення підприємства та не пустив її до роботи, а наказом голови Ліквідаційної комісії №5 від 14 травня 2013 року її звільнено з 27 травня 2013 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із ліквідацією підприємства.

Зазначає, що з наказом про звільнення її не ознайомили та про нього стало відомо лише в червні 2013 року, по день звернення до суду не розрахувались за виплатами з тимчасової непрацездатності та компенсацією за невикористану відпустку.

Окрім того, вважає, що у узв»язку із ліквідацією ДП роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА» та на підставі ч.2 ст.40 та ч.1 ст.42 КЗпП України, а також у зв»язку із тим, що у відповідності до ч.1 ст.49-2 цього Кодексу не відбулось завчасного попередження працівника про наступне вивільнення, їй повинні були забезпечити переважне право залишення на роботі або запропонувати інше робоче місце після незаконного звільнення.

Всі ці обставини призвели до негативних змін у психологічному настрої позивача, безсоння, погіршення стану здоров»я, що завдало їй моральної шкоди.

Рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 23 січня 2014 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, зазначаючи, що суд першої інстанції безпідставно не погодився з доводами позовної заяви, якими обґрунтовує апеляційну скаргу.

В судовому засіданні позивач підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник відповідача НАУ проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Інші учасники в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі ст.305 ЦПК України колегія ухвалила слухати справу за відсутності осіб, що не з»явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що Державне підприємство роздрібної торгівлі «Магазин учбово-методичної та наукової книги КМУЦА» є юридичною особою, за п.8.1. Статуту якого встановлено, що припинення діяльності підприємства проводиться за рішенням засновника або за рішенням суду. Засновником зазначеної юридичної особи є Київський міжнародний університет цивільної авіації (з 2000 року Національний авіаційний університет).

24 грудня 2012 року видано наказ ректора НАУ №342/од про припинення діяльності підприємства шляхом його ліквідації та призначено ліквідаційну комісію, до якої відповідно до ст.105 ЦК України з моменту призначення перейшли повноваження щодо управління справами підприємства, а повноваження позивача як його директора припинилися.

13 березня 2013 року позивача листом за №1/л, який вона отримала особисто, про що свідчать дані повідомлення про вручення поштового відправлення, попереджено підприємством про її майбутнє звільнення із займаної посади відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України з 27 травня 2013 року.

Також, позивачем 24 квітня 2013 року отримано лист №11/р від 16 квітня 2013 року, яким підприємство звернулось до позивача з вимогою передати установчі, бухгалтерські документи та печатки, відсутність яких не дає можливості провести нарахування та виплату заробітної плати працівникам підприємства.

Наказом голови Ліквідаційної комісії №5 від 14 травня 2013 року позивача звільнено з 27 травня 2013 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із ліквідацією підприємства з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку та компенсації за невикористаної частини щорічної основної відпустки.

Разом з тим, позивач 24 травня 2013 року та 27 травня 2013 року (п»ятниця та понеділок відповідно) була відсутня на робочому місці, що підтверджено даними Актів про відсутність позивача на робочому місці за 24 травня 2013 року та 27 травня 2013 року.

27 травня 2013 року на адресу позивача був направлений лист голови Ліквідаційної комісії №20/л з повідомленням про звільнення та необхідністю прибути до Ліквідаційної комісії підприємства для проведення розрахунків та отримання трудової книжки. До листа додано копію наказу про звільнення. Лист вручено не було та повернуто підприємству у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання. Аналогічні листи направлялись 25 червня 2013 року та 12 липня 2013 року, проте вони також не були вручені з тих самих підстав .

Відповідно до ст.40 ч.1 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках, зокрема, ліквідації підприємства.

Ліквідація - форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов»язки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом не установлено порушення трудових прав позивача, а звільнення відбулось із дотримання вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і доказах, досліджених в судовому засіданні, та доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивача не було персонально повідомлено про наступне вивільнення є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки попередження від 13 березня 2013 року №1/л про звільнення з 27 травня 2013 року ОСОБА_1 отримала 18 березня 2013 року, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, даними поштового повідомлення про вручення. При цьому, сам факт отримання вказаного повідомлення позивач не оспорює, проте заперечує, що таке є персональним попередженням про звільнення.

Посилання апеляційної скарги на порушення відповідачем ст.42 КЗпП України є помилковими, оскільки правила переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці застосовуються при скороченні чисельності чи штату працівників та не можуть бути застосовані при повній ліквідації підприємства.

Звільнення працівника з підприємства, яке підлягає ліквідації, не передбачає заходів одночасного вирішення питання про переважне право звільненого у такий спосіб працівника на залишення на роботі на підприємстві засновника або надання йому на підприємстві засновника іншого робочого місця, зокрема, і з підстав, що вказані юридичні особи є суб»єктами господарювання, в яких питання кадрового забезпечення регулюється окремо.

Окрім того, є вірними висновки суду першої інстанції в тій частині, що на позивача не поширюються правила ст.184 КЗпП України, згідно з якими звільнення одиноких матерів при наявності дитини до чотирнадцяти років не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов»язковим працевлаштуванням, ураховуючи, що за матеріалами справи дитина позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто, їй виповнились 14 років, і апеляційна скарга не містить доводів на спростування таких висновків суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування ст.117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, за змістом вказаних правових норм обов»язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку настає за умови невиплати цих коштів з вини власника або уповноваженого ним органу.

Судом першої інстанції установлено, зокрема, і з пояснень позивача у судовому засіданні, в день звільнення вона не працювала, з вимогою про розрахунок до відповідачів у встановленому законом порядку не зверталася і листки непрацездатності для проведення розрахунків відповідачу не передавала. В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач також підтвердила вказані обставини, зазначивши, що з такими вимогами не зверталась, оскільки звертались інші співробітники і з ними розрахунок не проводився. Відтак, відсутні підстави для застосування ст.117 КЗпП України, проте зазначене не позбавляє можливості за належним зверненням та пред'явленням листків непрацездатності отримати повний розрахунок у встановленому законом порядку.

Вірними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки порушень трудових прав позивача, які призвели б до моральних страждань, не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 305, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 23 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

С.В. Кулікова