АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження № 22-ц/796/5572/2014 Головуючий у 1 інстанції: Таран Н.Г.

Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Кулікової С.В.

при секретарі Задорожному А.Г.

за участю представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача Горбенко К.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_5 на підставі довіреностей, на рішення Деснянського районного суд м.Києва від 11 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про скасування письмового розпорядження про прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя, відновлення правового становища як власників нерухомого майна, визнання права власності, витребування квартири з володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ПАТ «Ерде Банк», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві про скасування письмового рішення про прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя, зобов»язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві вчинити певні дії.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва провадження по справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві закрито, у зв»язку із чим позивачами були подані зміни до позовних вимог, в яких вони просили:

- скасувати як безпідставне письмове рішення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» про прийняття предмету іпотеки (трикімнатної квартири житловою площею 46,50 кв.м, загальною площею 92,70 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя;

- відновити правове становище, яке існувало до порушення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» умов Іпотечного договору від 12 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в ресстрі за №2762, та умов Договору від 12 вересня 2011 року про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в ресстрі за №2764;

- визнати право власності на об'єкт нерухомості - трикімнатну квартиру житловою площею 46,50 кв.м, загальною площею 92,70 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - за позивачем ОСОБА_3;

- витребувати з володіння ПАТ «ЕРДЕ БАНК» об'єкт нерухомості - трикімнатну квартиру житловою площею 46,50 кв.м, загальною площею 92,70 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - як таке, право власності на яке перейшло незаконно, без настання відповідних для цього правових підстав та з грубим порушенням вимог чинного законодавства, та передати його у володіння законному власнику - ОСОБА_3

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №К-197/11, згідно з умовами якого позичальнику надані кредитні кошти в сумі 46000 доларів США зі сплатою 17% річних, терміном повернення 11 вересня 2012 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов»язання за Кредитним договором, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано належну іпотекодавцю квартиру АДРЕСА_1. За взаємною погодженістю сторін договору, вартість предмета іпотеки визначена у сумі 920000 грн.

Також, керуючись ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вимогою від 10 січня 2013 року банк повідомив позичальника про заборгованість у сумі 49323 долари 50 центів США. Одночасно, як зазначають позивачі, у вимозі банк повідомив про те, що у разі незадоволенні вимоги розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Проте, вимогою від 08 жовтні 2013 року банк повідомив про необхідність звільнення квартири АДРЕСА_1, оскільки вона вже належить банку.

Позивачі не згодні з таким порядком та способом набуття банком права власності на передану в іпотеку квартиру, оскільки воно відбулося з численними порушеннями.

Так, зазначають, що позичальник не згодна була із сумою заборгованості по процентах, проте на її вимогу розрахунку не надали. Відповідно вважає, що розмір зобов»язання не є точним.

Посилаються на те, що у вимозі від 10 січня 2013 року банк повідомив про звернення стягнення шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, проте звернення стягнення відбулося у спосіб реєстрації права власності за банком. Одночасно вказують на те, що вимога, усупереч ст.35 Закону України «Про іпотеку», не містила стислого змісту порушення зобов»язання та містила сумнівні, на думку позивачів, розрахунки.

Посилаються на те, що в порушення абз.4 п.4.1 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя банк не прийняв письмового рішення про прийняття предмету іпотеки у власність.

Посилаються на те, що в порушення ст.37 Закону України «Про іпотеку» та умов Договору про задоволення вимог іпотекодержателя не проведено оцінки вартості предмету іпотеки, а також не здійснено передбачені обов»язкові розрахунки (сплата компенсації іпотекодавцю).

Зазначають, що позасудове врегулювання вимог іпотекодержателя за рахунок іпотеки можливе лише у тому випадку, коли таким способом вирішили скористатись обидві сторони договору (тобто дали згоду), що, як вказують позивачі, передбачено п.2.4 Іпотечного договору.

Зазначають, що в порушення ст.35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець ОСОБА_3 не отримував від банку обов»язкової письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором.

Окрім того, вважають, що зазначений у п.7.4.1 Іпотечного договору термін «придбання» свідчить про те, що іпотекодержатель повинен був купити предмет іпотеки з метою задоволення своїх майнових вимог.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 11 березня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_5 на підставі довіреностей, подано апеляційну скаргу, у якій просять рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилаються на доводи позовної заяви.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що письмове рішення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» про прийняття предмету іпотеки (трикімнатної квартири житловою площею 46,50 кв.м, загальною площею 92,70 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя само по собі не порушує права та інтереси позивачів, а право власності на предмет іпотеки зареєстровано за банком на підставі Кредитного договору від 12.09.2013 року та Іпотечного договору від 12.09.2013 року. Відхиляючи вимоги щодо відновлення правового становища, визнання права власності та витребування об»єкту нерухомості із володіння банку, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №К-197/11, згідно з умовами якого позичальнику надані кредитні кошти в сумі 46000 доларів США зі сплатою 17% річних терміном повернення 11 вересня 2012 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов»язань за Кредитним договором, 12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано належну іпотекодавцю квартиру АДРЕСА_1. За взаємною згодою сторін договору, вартість предмета іпотеки визнана у сумі 920000 грн.

12 вересня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вимогами №№ 192, 193 від 10 січня 2013 року банк повідомив позичальника та іпотекодавця про порушення умов Кредитного договору та наявну заборгованість у сумі 49323 доларів 50 центів США. Одночасно у вимозі банк попередив про те, що у разі невиконання у тридцяти денний строк зобов»язання за кредитним договором буде розпочата процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, роз»яснивши ст.33 Закону України «Про іпотеку».

Вимогами №№ 1516, 1517 від 05 березня 2013 року банк повідомив позичальника та іпотекодавця про порушення умов Кредитного договору та наявну заборгованість станом на 04 березня 2013 року у сумі 50605 доларів 11 центів США. Одночасно у вимозі банк попередив про те, що у разі невиконання у тридцяти денний строк зобов»язання за кредитним договором буде розпочата процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому, роз»яснивши ст.33 Закону України «Про іпотеку».

Зазначені вимоги були вручені позивачам, що підтверджується даними зворотних повідомлень.

Законодавством встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.33 Закону України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосовувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто, з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі.

Як убачається з матеріалів справи, позичальник прострочила строк виконання зобов»язання, яким є 11 вересня 2012 року (термін остаточного повернення кредиту), внаслідок чого у кредитора (іпотекодержателя) виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави згідно із умовами Іпотечного договору та окремо укладеного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Умови та порядок переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателя врегульовано пп.4.1.1 п.4 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також пп.7.1,7.2,7.3,7.4,7.4.1 Іпотечного договору.

З матеріалів справи убачається, що правовою підставою для реєстрації за банком права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, в даному випадку є відповідне застереження в Іпотечному договорі, та банком обрано процедуру відповідно до такого застереження та правил ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, згідно даних Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підставою для виникнення права власності ПАТ «Ерде Банк» на квартиру АДРЕСА_1 є Кредитний договір від 12.09.2011 року та Іпотечний договір від 12.09.2011 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.05.2013 року (контрольна справа а.с. 31).

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивачами не отримувались вимоги щодо усунення порушень кредитного договору та попередження відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються даними рекомендованих поштових відправлень, яким вірно надана оцінка судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у вимозі №193 від 10 січня 2013 року банк попередив про те, що у разі невиконання у тридцяти денний строк зобов»язання за кредитним договором буде розпочата процедура звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виконавчого напису нотаріусу є хибними, спростовуються текстом цієї вимоги, з якого убачається, що банк роз»яснив ст.33 Закону України «Про іпотеку», вказавши всі способи можливого звернення стягнення на предмет іпотеки (на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя) .

Окрім того, реєстрація права власності на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі здійснюється в загальному порядку, передбачає подання до відповідних органів заяви та правовстановлюючого документу, яким є договір іпотеки, що містить відповідне застереження, при цьому, обов»язку направлення іпотекодавцю повідомлення про застосування такого способу звернення стягнення як переоформлення права власності - не передбачено.

Само по собі рішення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» про прийняття предмету іпотеки (трикімнатної квартири житловою площею 46,50 кв.м, загальною площею 92,70 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у власність в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя, оформлене в письмову вигляді 18 квітня 2013 року (а.с. 212), і яке оскаржується позивачами, не є рішенням про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та не єправовою підставою для набуття права власності, а є документом, що підтверджує факт настання певної події .

Частиною 2 ст.37 Закону України «Про іпотеки» передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Таке рішення приймає відповідний державний орган, уповноважений на проведення реєстрації права власності, відтак, за змістом цієї правової норми оскарженню підлягає рішення саме такого органу.

Доводи апеляційної скарги про набуття банком права власності з порушеннями не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки рішення державного органу про набуття права власності не є предметом оскарження, а письмове рішення банку про прийняття предмету іпотеки у власність не є правовою підставою для переходу права власності.

Оскільки відповідне рішення державного органу про державну реєстрацію права власності не скасовано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо відновлення правового становища позивачів, визнання за на ОСОБА_3 права власності на об»єкт нерухомості та витребування цього об»єкту з володіння відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо не проведення оцінки вартості предмету іпотеки та подальших розрахунків (сплата компенсації іпотекодавцю) таких висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, відтак не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє ОСОБА_5 на підставі довіреностей, відхилити.

Рішення Деснянського районного суд м.Києва від 11 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

С.В. Кулікова