АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Шиманського В.Й.

при секретарі: Хилюк І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», поданою через представника Козирь Тетяну Олександрівну, до якої приєдналася Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про зобов'язання вчинити дії та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним,

в с т а н о в и л а :

у лютому 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому, з урахуванням уточнень, просили зобов'язати відповідача у письмовій формі спростувати повідомлення від 29.07.2013 року № 22-243000/6777 в частині, яка стосується прощення їх боргу у 2013 році в розмірі 1 857 178, 31 доларів США та зобов'язати банк повідомити органи Міністерства доходів і зборів України шляхом подання уточнюючого податного розрахунку по формі № 1ДФ про те, що позивачі у 2013 році не отримували додаткового блага у формі прощення їх боргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». В обгрунтування позову зазначали, що уклали з банком кредитний договір, який частково виконали. 29.07.2013 року між ними та банком укладено договір про врегулювання спору, згідно з яким кредитний договір було припинено за домовленістю сторін із застосуванням принципу новації договору. За цим договором вони сплатили

Справа № 22-ц-796/7272/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Саадулаєв А.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.

банку 500 000 доларів США. Банк тривалий час утримував нерухоме майно під іпотечним обтяженням не звертався до суду, відмовлявся укладати компромісний договір, внаслідок чого їх нерухомість суттєво знецінилась. Таким чином вони навпаки зазнали фінансових втрат, а не отримали додаткових благ, як про це повідомив банк податкові органи.

У березні 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому просило визнати договір про врегулювання спору від 29.07.2013 року удаваним правочином, оскільки насправді відбулася не новація, а прощення боргу посилаючись на те, що за своєю економічною сутністю цей договір передбачав саме прощення боргу відповідачів на підставі ст. 605 ЦК України.

Ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання від 28.03.2014 року до участі у справі залучено третіх осіб ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.04.2014 року первісний позов задоволено. Зобов'язано ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» у письмовій формі спростувати повідомлення на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 29.07.2013 року №22-243000/6777 в частині, яка стосується прощення боргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2013 році в загальній сумі 1 857 178,31 доларів США. Зобов'язано ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» повідомити Міністерство доходів і зборів України шляхом подання уточнюючого податкового розрахунку по формі № 1ДФ про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2013 році не отримували додаткового блага у формі прощення боргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» через представника подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що ст. 16 ЦК України не передбачає такого способу захисту порушеного права, який обрали позивачі та дане питання має вирішуватися спростуванням повідомлення. Крім того, суд безпідставно зобов`язав їх подати уточнюючий податковий розрахунок за відсутності допущених у ньому помилок. Також суд не звернув уваги на те, що новація передбачає умову про інший предмет договору, а договір про врегулювання спору від 29.07.2013 року містить той же предмет договору.

14.05.2014 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала заяву про приєднання до апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник апелянта Козирь Т.О., представник ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Ціленко В.О. та представник ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві ГомольськаЯ.П. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обгрунтовність.

Третя особаМіжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку,причини неявки не повідомила, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.03.2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1840-руі-03-07 на суму 145 000 доларів США під 15 % річних строком до 11.09.2008 року.

Надалі до зазначеного договору було укладено вісім додаткових угод, підписаних сторонами 28.08.2007 року, 11.09.2007 року, 18.02.2008 року, 16.05.2008 року, 17.07.2008 року, 25.07.2008 року, 01.08.2008 року та 11.09.2008 року, якими змінено як розмір відновлювальної кредитної лінії, так і розмір процетів за користування кредитними коштами та строк повернення цих коштів до 07.09.2010 року.

Сторони не заперечували отримання за цими договорами коштів у розмірі 1 465 264,53 доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28.03.2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1001 га, що знаходиться у АДРЕСА_3

Цього ж дня між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким останнім передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

18.02.2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,0786 га, знаходиться у АДРЕСА_2

У період з 12.04.2007 року по 03.04.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виплатили банку 306 105 доларів США.

У листопаді 2009 року ОСОБА_2 подав на ім'я голови правління банку письмове повідомлення, у якому поставив під сумнів законність кредитного договору, оскільки вважав його договором про спільну діяльність та таким, що підлягає тлумаченню та оспорив факт заборгованості за цим договором.

Проте, дане питання з банком вирішене не було, вимог до позичальників до 25.04.2013 року банк не заявляв ні в позасудовому, ні в судовому порядку, а 25.04.2013 року направив вимогу про погашення заборгованості по тілу кредиту на суму 1 320 864,53 доларів США та по відсоткам - 980 543,93 доларів США.

26.04.2013 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 надали банку відповідь на цю вимогу, у якій зазначили, що не визнають таку заборгованість, оскільки всупереч домовленостей банк припинив фінансування будівельних проектів та протягом трьох років не надав відповіді на його звернення, а відтак він вважає, що банк тим самим погодився з офертою іншої сторони, що договір укладений між ними не є кредитним.

29.07.2013 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про врегулювання спору, згідно з яким сторони дійшли згоди про врегулювання спору наступним шляхом: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язуються негайно після підписання договору сплатити банку 500 000 доларів США, після внесення цієї суми сторони відмовляються в майбутньому від будь - яких цивільно - правових претензій один до одного. Після сплати цієї суми договір про відкриття кредитної лінії № 1840-руі-03-07 від 28.03.2007 року, з усіма додатковими угодами до нього вважається припиненим за домовленістю сторін із застосуванням принципу новації договору. Цим же договором було передбачено розірвання іпотечних договорів (а.с.58-60 т.1).

Зазначені у цьому договорі суми позивачами було сплачено.

Цього ж дня укладені договори між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 та між банком та ОСОБА_3 про розірвання іпотечних договорів.

Проте, у цей же день банк направив позивачам повідомлення про те, що відповідно до договору про врегулювання спору банк здійснив прощення боргу, а саме заборгованості за основним боргом 820 864,53 доларів США та за відсотками - 1 036 313,78 доларів США (а.с. 61 т.1).

Задовольняючи частково позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що кредитні зобов`язання припинено за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим (новація), а відтак дії банку по направленню повідомлення про прощення боргу, а відповідно отримання позивачами додаткового матеріального блага суперечать договору та вимогам чинного законодавства. Підписуючи договір про врегулювання спору сторони не обговорювали питання про прощення боргу, а відтак підстави для визнання цієї угоди удаваною відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

З даних норм вбачається, що новація та прощення боргу є різними за своєю правовою природою підставами припинення зобов`язання.

Для того, щоб відбулася новація, сторони повинні обумовити у своїй угоді припинення зобов`язання, що раніше діяло, і заміну його новим зобов`язанням. Оскільки нове зобов`язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов`язання, що забезпечують виконання колишнього зобов`язання, якщо сторони не обумовили, що ті продовжують свою дію.

Згідно з п. 4 договору про врегулювання спору від 29.07.2013 року сторони домовились, що після сплати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 500 000 доларів США договір про відкриття кредитної лінії № 1840-руі-03-07 від 28.03.2007 року, з усіма додатковими угодами до нього вважається припиненим за домовленістю сторін із застосуванням принципу новації договору. Сторони домовились, що взаємовідносини між сторонами по зменшенню суми грошового зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перед банком за своєю правовою природою є заміною первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новацією), застосованою сторонами на підставі ст. 604 ЦК України. Згідно із застосованою сторонами новацією ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звільнені від первісних зобов`язань, викладених в договорі про відкриття кредитної лінії.

За змістом цього договору припинення зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії № 1840-руі-03-07 від 28.03.2007 року відбулося внаслідок заміни первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Будь - яких обмежень, передбачених ч. 3 ст. 604 ЦК України для застосування новації не було. Умови договору не містять посилань на припинення зобов`язань внаслідок прощення боргу кредитором боржника, як і не передбачають збереження будь - яких колишніх основних чи додаткових зобов`язань. У судовому засіданні представник апелянта зазначила, що повідомлення про прощення боргу було направлено позичальникам після підписання договору про врегулювання спору. До підписання такого договору питання про прощення боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не обговорювалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За змістом даної норми удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховання іншого правочину. А тому, обидві сторони такого правочину мають знати, що укладають інший правочин, з іншими умовами та правовими наслідками та мають на меті приховати цей правочин шляхом укладення іншого.

Оскільки у договорі про врегулювання спору міститься чітка вказівка на припинення зобов`язань по договору про відкриття кредитної лінії № 1840-руі-03-07 від 28.03.2007 року, з усіма додатковими угодами до нього у зв`язку із заміною первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новація) та при підписанні цієї угоди сторони не обговорювали питання прощення боргу суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання цієї угоди удаваною та застосування наслідків укладення угоди про прощення боргу. Крім того, за матеріалами справи вбачається, що позичальники не визнавали заборгованості за колишнім зобов`язанням.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання по договору про відкриття кредитної лінії № 1840-руі-03-07 від 28.03.2007 року, з усіма додатковими угодами до нього припинилися на підставі договору про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новація), а відтак суд дійшов правильного висновку про відсутність у кредитора підстав для нарахування будь - яких платежів, які передбачені умовами цього договору та направлення повідомлень про прощення боргу за договором, який припинено. Умови ж договору про врегулювання спору від 29.07.2013 року ( нове зобов`язання) виконані у повному обсязі у день укладення цього договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що при новації має бути інший предмет договору колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ст. 604 ЦК України не містить будь - яких заборон щодо заміни одного грошового зобов`язання іншим грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ст. 16 ЦК України припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, за змістом цієї норми суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Зобов'язанням спростувати повідомлення на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині, яка стосується прощення їм боргу та повідомити Міністерство доходів і зборів України про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2013 році не отримували додаткового блага у формі прощення боргу є по своїй суті відновленням становища, яке існувало до порушення прав та інтересів позивачів, а відтак доводи апелянта про те, що суд застосував спосіб відновлення порушеного права, який не передбачено ст. 16 ЦК України колегія суддів вважає безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що дане питання має вирішуватися шляхом спростування повідомлення на думку колегії суддів є також безпідставними, оскільки позивачі не мають претензій до податкових органів та не вважають, що зазначені органи порушили їх права. Таке порушення відбулося діями банку, який всупереч домовленостей про новацію боргу направив повідомлення до податкового органу про прощення боргу та отримання блага, яке позивачі не отримували.

Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта про те, що у податковому розрахунку немає помилок, оскільки у такий розрахунок внесено дані про прощення боргу за договором, зобов`язання по якому припинено внаслідок новації, а судом такі дії банку визнані неправомірними.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», до якої приєдналася Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді