Єдиний унікальний номер 245/1042/13-ц Номер провадження 22-ц/775/4625/2014

Головуючий у 1 інстанції Дехта Р.В.

Доповідач - Бугрим Л.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Бугрим Л.М.,

суддів: Гапонова А.В.; Санікової О.С.

при секретарі: Лавицькому Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 24 квітня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договору споживчого кредиту,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк» про розірвання договору споживчого кредиту у зв'язку з порушенням Закону України « Про захист прав споживачів «.

Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 24 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про розірвання договору споживчого кредиту було відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та постановлення нового . яким слід задовольнити його позовні вимоги . В обгрунтування доводів апеляційної скарги він посилався на те, що при розгляді справи судом були допущено порушення норм матеріального та цивільного права..Зокрема, судом першої інстанції дуже коротко проводились судові засідання , а дані про те, що проводились судові засідання 17.02 та 25.03 2014 року взагалі відсутні . Окрім того він надав суду усі квитанції про оплату сум банку . які в матеріалах справи відсутні , також і відсутні додаткові його письмові пояснення , які він надавав суду. Судом не було оголошено вступну та резолютивну частину рішення і він її зміг отримати лише 28 квітня 2014 року. При розгляді справи суд його обмежив у викладенні обставин та фактів щодо грубого порушення відповідачем Закону України « Про захист прав споживачів» ведення проти нього агресивної нечесної несправедливої практики , навмисного введення його в оману,використання тяжкої життєвої ситуації в якій він опинився, дисбаланс сторін, отримання банком непланового прибутку як джерела доходів .У процесі розгляду справи суд не прийняв до уваги його пояснення про те, що він підписав незаповнений бланк додаткового договору у тому числі що стосується відсотків та розміру грошових сум. Судом не було враховано , що банк його не ознайомив з умовами та правилами надання кредиту . а договір про надання кредиту підписував в магазині в якому він і придбав пральну машину. Підписання додаткової угоди на його думку призвело до подорожчання кредиту до 21 921 грн. 69 коп. Судом не були застосовані положення ст. 551 ЦК України щодо зменшення неустойки незважаючи на його тяжкий матеріальний стан. Суд не з'ясував чи є ще у нього борг перед банком, який відмовив йому у роз'ясненні порядку та методиці обчислення відсотків , йому незрозуміло чому збільшується борг , хоча він замість 360 грн. сплачував 500 грн..Суд не звернув уваги на те, що він як слабка сторона у кредитному договорі потребує захисту, а на його звернення банк не реагував.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримував доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник банку Петрикін О.Ю. просив рішення суду залишити без зміни , а апеляційну скаргу відхилити. .

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав:

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надані докази, яким дав належну оцінку та зробив правильний правовий висновок, вірно застосував матеріальний закон.

Зокрема, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до укладеного кредитно- заставного договору № DOXRR03140233 від 28.12.2010 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4003 гривень 00 копійок. для придбання пральної машини-автомату вартістю 4003,00 грн. з розстрочкою платежів на 19 місяців до 27 липня 2012 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,01%, на суму залишку заборгованості за кредитом, та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 136 гривень 90 коп.

У зв'язку з тим , що у ОСОБА_1 виникли труднощі в своєчасному погашенні кредиту 1 березня 2012 року між позивачем та відповідачем 01 березня 2012 року було укладено додаткову угоду №1 до кредитно- заставного договору № DOXRR03140233 від 28.12.2010 року, відповідно до якої сторони домовилися продовжити строк надання кредиту та виклали розділ «Банківські послуги» у наступні редакції, в тому числі: «Банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 4890 гривень 00 копійок на строк 24 місяці з 01.03.2012 року по 30.12.2013 року, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 136 гривень 90 копійок. Максимальний розмір вимоги («абсолютне значення подорожчання кредиту»), яка забезпечується Предметом застави, складає 21921,89 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит….

За ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позикодавець, на підставі ч.1 ст. 1048 ЦК України, має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, можливість застосування якої до кредитних правовідносин між позивачем і відповідачем зумовлено ч. 2 ст. 1054 цього Кодексу, визначає обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором та сплатити за неї проценти. При цьому ч. 3 ст. 1049 Кодексу встановлює, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, яка позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що між сторонами виникли зобов'язання на підставі добровільно укладеного кредитного договору та додаткової угоди до нього та вірно навів норми матеріального права . якими регулюються спірні правовідносини .

Перевіряючи доводи позивача про наявність підстав для задоволення його позову про зміни до додаткової угоди № 1 до договору споживчого кредиту шляхом визнання недійсним положення додаткової угоди в частині абсолютного значення подорожчання кредиту до 21921 грн. ; зменшення суми неустойки до уже фактично сплаченої станом на 18.12.2013 року ; визнання , що його зобов'язання за кредитним договором вже виконані та про наявність підстав для розірвання додаткової угоди суд першої інстанції правильно виходив з положень ч. 5 ст. 11 , статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема ,згідно з положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Суд правильно дійшов висновку про те, що аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Положення щодо договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними, що також зазначено в постанові Верховного Суду 12 вересня 2012 року по справі № 6-80цс12, згідно з якою за положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам..

Аналізуючи положення спірного договору у відповідності до наведених положень закону, суд першої інстанції вважав ,що оскільки плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.

Окрім того , суд також враховував положення підпункту б, пункту 3.3 постанови правління Національного Банку України від 10.05.2007 N168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 25 травня 2007 р. за N 541/13808 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» згідно з яким банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Виходячи з наданих доказів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним положення додаткової угоди про абсолютне подорожчання кредиту до 21921 гривень 69 копійок та зменшення суми неустойки до фактично виплаченої станом на 18 грудня 2013 року, в частині встановлення, що зобов'язання за кредитним договором №DOXRRF031400233 від 28 грудня 2010 року та додатковою угодою до кредитного договору №1 від 01 березня 2012 року виконанню не підлягають - слід відмовити , оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту права.

Також є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про розірвання кредитного договору №DOXRRF031400233 від 28 грудня 2010 року та додаткової угоди до кредитного договору №1 від 01 березня 2012 року оскільки банк за вказаним договором свої обов'язки виконував та виконує належним чином.

Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він був введений в оману банком , та підписав пустий бланк додаткової угоди , яка була потім спрямована до головного офісу для підписання її відповідними посадовими особами банку після чого йому стало відомо про розмір величини абсолютного подорожчання кредиту з яким він не згодний. У даному випадку у позивача було право вибору не підписувати незаповнений бланк додаткової угоди, а окрім того , представник банку заперечував факт підписання незаповненого договору позивачем, а тому такий факт не є безперечно доведеним .

Також не є підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на незастосування судом до спірних правовідносин положень ч.3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки у зв'язку з його тяжким матеріальним станом , оскільки питання щодо зменшення розміру неустойки обговорюється у випадку пред'явлення позову про стягнення суми боргу , а в іншому випадку вирішується за домовленістю сторін.

Не впливає на висновок суду посилання апелянта про те, що кредитний договір він укладав та підписував у магазині у якому придбав пральну машину .

Твердження апелянта на те , що його не було ознайомлено з умовами та правилами надання кредиту є непереконливими та спростовується його підписом на заяві позичальника про надання кредиту у якій зазначено про те, що він ознайомлений та згодний з умовами та правилами надання споживчого кредиту ( а.с. 8 ) .

Не є підставою для скасування рішення суду посилання ОСОБА_1 на короткі судові засідання суду першої інстанції та неможливість викласти повністю обставини справи , оскільки матеріали справи свідчать про те, що він надавав суду як усні так і письмові пояснення, письмові докази , якими обгрунтовував позовні вимоги .

Інші доводи скарги висновків суду також не спростовують.

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і підстав для його скасування не вбачається.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то згідно зі ст. 308 ЦПК України підстави для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення відсутні .

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 24 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: