Єдиний унікальний номер 259/6441/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3855/2014

Головуючий у 1 інстанції Білецький М.В.

Доповідач - Бугрим Л.М.

Категорія 52

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді: Бугрим Л.М.,

суддів: Гапонова А.В.; Санікової О.С.

при секретарі: Лавицькому Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу Донецького казенного заводу хімічних виробів Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 18 лютого 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького казенного заводу хімічних виробів Державного концерну «Укроборонпром» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецького казенного заводу хімічних виробів державного концерну «Укроборонпром» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням суду позовні вимоги були задоволенні частково. Визнано незаконним та скасовано наказ керівника підприємства за № 164 від 17.06.2013 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та його поновлено на роботі на посаді токаря з 18.06.2013 року. Стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 76307 28коп., моральну шкоду у розмірі 3000 грн.,понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивачеві було відмовлено .

З вказаним рішенням суду не погодився Донецький казенний завод хімічних виробів державного концерну «Укроборонпром» та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду , постановлення нового рішення , яким слід відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі . Зокрема, апелянт посилався на те, що позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду. Також на думку апелянта судом невірно зроблено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки слід було визначити середньоденну заробітну плату яку помножить на середньомісячне число робочих днів та визначити середньомісячну заробітну плату за кожен місяць вимушеного прогулу, а потом ці суми слід скласти. Судом безпідставно стягнуто моральну шкоду, оскільки на думку апелянта, позивач не надав доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди. Також судом необґрунтовано були стягнуті витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн., оскільки позивач не надав доказів з приводу понесених витрат і не надано розрахунок цих витрат.

В судовому засіданні апеляційного суду представник підприємства Карапетян А.Р. підтримував доводи апеляційної скарги у повному обсязі , просив рішення суду скасувати та у позові відмовити.

ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу просив відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав:

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надані докази, яким дав належну оцінку та зробив правильний правовий висновок, вірно застосував матеріальний закон.

У відповідності з положеннями ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Зокрема , судом першої інстанції встановлено , що ОСОБА_1 з 30.08.1965 року знаходився з відповідачем у трудових відносинах, починаючи з 06.03.1966 року працював токарем, а з 15.09.1977 року по 17.06.2013 року - токарем 6 розряду цеху № 11 вказаного підприємства.

Наказом керівника підприємства за № 164 від 17.06.2013 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади токаря 6 розряду на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності (штату) робітників).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Перевіряючи наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку звільнення , суд першої інстанції встановив, що дійсно в організації роботи підприємства були зміни , що потягло за собою необхідність скорочення чисельності штату працівників та їх звільнення

Зокрема , наказом державного концерну «Укроборонпром» Донецького казенного заводу хімічних виробів № 81 від 02.04.2013 року «Про внесення змін до штатного розпису і скорочення чисельності працівників», затверджено завдання зменшення чисельності працівників, скорочення вакантних посад в підрозділах заводу (додаток № 1 до наказу).

Відповідно до додатку № 1 до вищевказаного наказу з підприємства підлягають звільненню 180 робітників, в тому числі 7 допоміжних робітників цеху № 11 Державного концерну «Укроборонпром» ДКЗХВ..

У відповідності до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як вбачається з виписки із протоколу № 65 засідання профсоюзного комітету Донецького казенного заводу хімічних виробів від 13.06.2013 року, профсоюзний комітет дав згоду на звільнення у зв'язку з скороченням чисельності (штату) токаря цеху № 11 ОСОБА_1 у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до штатного розпису, керівників, спеціалістів, службовців і допоміжних робітників цеху № 11 Донецького казенного заводу хімічних виробів станом на 01.07.2012 року, в цеху № 11 Донецького казенного заводу хімічних виробів налічувалось 24 посади, вакантні посади відсутні.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та у зв'язку із вивільненням працівників підприємство повинно дотримуватись вимог ст. 42 КЗпП України .

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен був зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

На підтвердження продуктивності праці та кваліфікації працівників, відповідачем було надано довідку за № 20-158 від 10.10.2013 року «Про продуктивність праці та кваліфікацію працівників», на підставі чого відповідачем зроблено висновок, що продуктивність праці всіх працівників, що працюють на станках є однаковою, оскільки продуктивність праці залежить від технічних можливостей станка. ОСОБА_3 - токар 6 розряду, ОСОБА_4 - токар 5 розряду, ОСОБА_5 - токар 5 розряду, ОСОБА_6 - токар 6 розряду, ОСОБА_7 - токар 5 розряду, ОСОБА_8 - токар 4 розряду мали високу кваліфікацію та продуктивність праці на відміну від позивача, ОСОБА_1 - токаря 6 розряду.

Однак, з даної довідки слідує, що ОСОБА_1 - токарь 6 розряду, маючий стаж роботи 47 років має вищу кваліфікацію ніж ОСОБА_7 - токар 5 розряду, маючий стаж роботи 35 років, ОСОБА_8 - токар 4 розряду, маючий стаж роботи 3 роки, ОСОБА_4 - токар 5 розряду, маючий стаж роботи 50 років.

Крім того, відповідно до довідки № 154 від 17.08.2013 року, при звільненні ОСОБА_1 було проведено порівняльну характеристика працівників цеху № 11 та встановлено, що працівники цеху мають рівну кваліфікацію і спеціальність, скороченню підпадали працівники, в процесі роботи яких були виявлені погрішності та дефекти, а саме у ОСОБА_1.

Між тим , надані дефектні відомості за 2001 - 2003 р, 2007 р. та 2008 р. не підтверджують факт недоліків та дефектів в процесі роботи саме позивача, оскільки в них відсутні відомості хто саме з працівників підприємства їх допустив..

Окрім того , суд зазначив про те, що аналітичні довідки щодо визначення продуктивності та кваліфікації ОСОБА_1 складені 17.08.2013 року та 10.10.2013 року, тому прийшов до висновку про те, що на момент звільнення позивача порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників не здійснювався, а тому надані відповідачем довідки щодо визначення продуктивності праці та кваліфікації ОСОБА_1, суд оцінив критично, оскільки їх було складено 17.08.2013 року та 10.10.2013 року, тобто після вивільнення працівника, а не при звільнені.

Суд першої інстанції дав правильну критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_9, який працює майстром в цеху № 11 та ОСОБА_10 ,який працює начальником цього цеху про те, що продуктивність позивача як токаря 6 розряду нижче інших працівників , які мають менший розряд. Однак,. вони підтвердили , що токарі цеху № 11 ДКЗХВ не є допоміжними працівниками.

Аналізуючи надані докази щодо відсутності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі при звільненні , суд прийшов до висновку про те, докази того , що кваліфікація та продуктивність праці у ОСОБА_1 є нижчою, незважаючи на більш високий розряд у порівнянні з іншими працівниками - відсутні . Такий висновок суду є

Крім того, посилаючись на низьку кваліфікацію та продуктивність праці ОСОБА_1, відповідачем не було надано ніяких доказів про те, чи мав позивач зауваження чи дисциплінарні стягнення.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 безперервно працював спочатку на посаді учня токаря, а потім і токарем з 30.08.1965 року по 17.06.2013 року, тобто 47 років.

Таким чином , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що при звільненні позивача підприємством були порушені вимоги ст. 42 КЗпП України та не враховано переважне право позивача на залишення на роботі ,а окрім того , не враховано , що його посада не відноситься до категорії допоміжних працівників. що є підставою для поновлення його на роботі .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Судом правильно та у відповідності до вимог закону зроблено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема , судом вірно застосовані положення п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 у відповідності до якого середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), Виходячи з наданої підприємством довідки від 03.09.2013 року заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2013 року складає 6866,07 грн., в тому числі 6665,54 грн. за відпрацьовані 15 днів, за травень 2013 року - 3676,02 грн., в тому числі 2285,49 грн. за відпрацьовані 5 днів. ( а.с. 54 )

При цьому , як пояснював представник відповідача Карапетян Р.А. у судовому засіданні апеляційного суду згідно вказаної довідки заробітна плата позивача за квітень 2013 року у сумі 6888 грн.07 коп. та у травні 2013 року у сумі 3676 грн 02 коп. зазначена без вирахування податків , а відповідно зазначені поряд суми 6665 грн. 54 коп та 2285 грн. 49 коп. - це заробітна плата позивача за мінусом вирахованих податків .

Суд правильно брав до розрахунку суми заробітку без вирахування з них податків та кількість відпрацьованих робочих днів за останні два місяці перед звільненням та дійшов правильного висновку про те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 447,55 коп. Виходячи з 171 робочого дня вимушеного прогулу та середньоденного заробітку у розмірі 477 грн. 55 коп . середній заробіток за час вимушеного прогулу складає суму 76531 грн. 05 коп., яка була обґрунтовано стягнута судом першої інстанції .

За таких обставин, не можна погодитись з доводами апелянта про те, що судом невірно визначений розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також є непереконливими посилання апелянта про те, що позивач не довів наявність спричиненої йому моральної шкоди незаконним звільненням .

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Згідно з роз'ясненями , наданими в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року - факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків позивачів, зменшення їх суспільної активності, потребують від них додаткових зусиль для організації життя.

Виходячи з наведених положень закону та обґрунтовуючи свій висновок , суд першої інстанції правильно вважав , що незаконним звільненням позивачеві спричинені моральні страждання, пов'язанні із відчуттям втрати гідності та самоповаги . Позивач втратив налагоджений ритм життя, можливість реалізувати себе у суспільстві через працю , тим більш , що на даному підприємстві пропрацював 47 років , а тому він був вимушений докладати зусиль для організації свого життя. .

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи , дотримувався принципу розумності та справедливості та обгрунтовано стягнув на користь позивача у відшкодування моральної шкоди суму 3000 грн.

Також судом першої інстанції правильно стягнуто на користь позивача понесені витрати на оплату правової допомоги , яку йому в процесі розгляду справи надавав адвокат .

Вказані правовідносини регулюються положеннями ст. ст. 79, 84 ЦПК України , Законом України « Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах «

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

У відповідності до вимог ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони. Будь-яка матеріальна вимога щодо оплати праці адвоката має бути аргументованою та виходити з обґрунтованості вартості послуг правового характеру, наданих адвокатом

Згідно зі ст. 1 вказаного закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах , в яких така компенсація виплачується стороні на користь якої ухвалене судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Зокрема з матеріалів справи вбачається . що адвокат ОСОБА_13 . який надавав позивачеві правову допомогу приймав участь у судових засіданнях у 2013 році на протязі 1 год.55 хвил . , а в 2014 році приймав участь у судовому засіданні на протязі 4 годин 14 хвил.

Виходячи з цього розмір витрат на правову допомогу у 2013 рік становить 879 грн. 36 коп ( 1147 грн.х 40% х 115 хвил : 60 хвил.) Розмір витрат на правову допомогу у 2014 році складає 2062 грн ( 1218 грн х 40% х 254 хвил : 60 хвил) , а усього компенсація витрат на правову допомогу становить 2712 грн.36 коп.

Як вбачається з квитанції за № 020465 від 9 серпня 2013 року ОСОБА_1 оплачено адвокату ОСОБА_13 2000 грн. за надання правової допомоги ( а.с. 121 ) .

Таким чином, компенсація витрат на правову допомогу стягнута в межах передбачених законом і доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення суми компенсації на правову допомогу є непереконливими.

Також не відповідають обставинам справи доводи апеляційної скарги про те , що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом порушеного права.

Зокрема , згідно з положеннями ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою у справах про звільнення до суду за захистом порушеного права в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи позивача звільнено з роботи з 17 червня 2013 року , а до суду він звернувся з заявою про поновлення на роботі 16 липня 2013 року, що вбачається з поштового штемпелю на конверті в якому була відправлена до суду позовна заява ОСОБА_1 ( а.с. 8 , 16 ) . Наведене свідчить про те, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права в місячний строк .

Таким чином , апеляційний суд згідно з положеннями ст. 308 ЦПК України доходить висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення , оскільки рішення суду постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Донецького казенного заводу хімічних виробів Державного концерну «Укроборонпром» відхилити.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 18 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: