Єдиний унікальний номер 229/4859/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3693/2014
Головуючий у 1 інстанції Сєрікова О.О.
Доповідач - Бугрим Л.М.
Категорія 46
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Бугрим Л.М.,
суддів: Резникової Л.В., Гапонова А.В.
при секретарі: Лавицькому Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 17 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права співзабудовника на домобудівництво,-
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права співзабудовника на будівництво житлового будинку.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 17 березня 2014 року за ОСОБА_2 визнано права та обов'язки співзабудовника на домобудівництво з господарськими спорудами, яке розташоване в місті АДРЕСА_1.
Визнаючи за позивачем право співзабудовника, суд першої інстанції виходив з того . що сторонами у період шлюбу з 1995 року по 2000 рік було збудовано жилий будинок капітального типу по вулиці Кутузова 23»а» у м. Дружковці земельна ділянка для якого та дозвіл на будівництво було надано відповідачу ОСОБА_1 виконавчим комітетом Дружковської міської ради . До будинку підведено газопостачання та система водопостачання., будинок готовий для проживання , однак відповідач в установленому законом порядку до цього часу не ввів його до експлуатації та не зареєстрував на нього право власності , а тому ці обставини перешкоджають відповідачці , яка має право на ? частину цього будинку на підставі ст.. 60 СК України розпорядитись належною її частиною будинку..
З вказаним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду , постановлення нового рішення,. яким в задоволенні позовних вимог слід відмовити . В обгрунтування доводів апеляційної скарги він посилався на те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту права , оскільки жилий будинок не введено до експлуатації і у позивачки в такому виникає право лише на конструктивні елементи , будівельні матеріали. Висновок суду про те. що будівництво будинку закінчено і він готовий для проживання не відповідає обставинам справи . В будинку відсутнє опалення , електропостачання. Суд вийшов за межі позовних вимог , оскільки надав позивачці не лише права, а й обов'язки співзабудовника, про що вона не просила . Судом невірно засновані норми матеріального закону. .
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримували доводи апеляційної скарги та просили рішення суду скасувати , а у позові ОСОБА_2 відмовити . Зокрема , апелянт ОСОБА_1 посилався на те,. що жилий будинок почали возводити в 1995 року та завершили в 2000 році . Однак, шпалери поклеєні лише в одній кімнаті в якій він проживав. У холодну пору року жилий будинок опалювався за допомогою котла та дров. Зараз йому позивачка не дає проживати у будинку і він побоюється, що вона може оформити на своє ім'я право власності та ним розпорядитись на свій розсуд позбавивши його права власності, тому він не займається питаннями щодо оформлення права власності на жилий будинок . Відповідач також звернув увагу на те , що оскільки в будинку зараз ніхто не проживає він поступово починає рушитись .
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Заслухавши доповідь судді , пояснення відповідача та його представника , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без зміни з таких підстав:
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надані докази, яким дав належну оцінку та зробив правильний правовий висновок, вірно застосував матеріальний закон.
Зокрема, cудом першої інстанції було встановлено, що сторони перебували з юридичному шлюбові з 13 липня 1991 року по 11 січня 2013 року , який було розірвано на підставі рішення Дружківського міського суду від 11 січня 2013 року .
У процесі сумісного життя сторони прийняли рішення збудувати для себе окремий житловий будинок . Для цієї цілі рішенням виконкому Дружківської міської ради за №287 від 26 квітня 1995 року відведена земельна ділянка у приватну власність ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, площею 600.0 кв.м., яка вилучена із користування батька позивачки ОСОБА_4 по вулиці Кутузова,23 і дозволено будівництво житлового будинку в два поверхи (а.с.93)..
За період з 1995 року по 2000 рік сторонами був фактично побудований житловий будинок по АДРЕСА_1.
Відповідно до ст.380 ЦК України, житловим будинком є будівля капитального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами і призначена для постійного у ній проживання
У процесі розгляду справи судом першої інстанції було встанволено , що сторонами споруджена будівля капітального типу, до якої підведені відповідні комунікації.Будівля газифікована, що підтверджується проектом та укладененими договорами про надання послуг з газопостачання між Дружківським УГГ та ОСОБА_2 від 03 жовтня 2013 року (а.с. 97-117). Також будівля 23а по вулиці Кутузова підключена до міської мережі водопостачання. Нарахування сплати за послуги здійснюється за показниками приладу обліку, встановленого за цією адресою. Особовий рахунок № 23002 відкритий на ОСОБА_1Позивачка ОСОБА_2 сплачує кошти за надані послуги з водопостачання та газопостачання (а.с.18-38).
Встановивши фактичні обставини справи , суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку , про те. що відповідно до діючої на час виникнення спірних правовідносин ст.22 КпШС України, яка кореспондується зі ст.60 СК України і яка діє на теперішній час, майно, набуде подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Виходячи з цього як позивачка так і відповідач мають рівне право по 1/2 частини , що ними не заперечувалось.
Разом з тим, до цього часу жилий будинок відповідними службами не введений до експлуатації і право власності на нього відповідачем не зареєстровано в установленому законом порядку. Позичка посилалась на те. що у зв'язку з припиненням шлюбних відносин та розірванням шлюбу відповідач ухиляється від оформлення документів на фактично збудований будинок , чим позбавляє її права на розпорядження належною її 1\2 частиною будинку .
Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що право власності виникає з моменту державної реєстрації, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є обов'язковою.
Пунктом 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва обєкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.
Судом було встановлено, що позивачці відмовлено у введенні будинку в експлуатацію, оскільки вона не являється забудовником, , а відповідач, як особа, яка має право на оформлення державної реєстрації будинку ухиляється від цього.
Враховуючи встановлені факти та обставини справи , суд першої інстанції правильно визначив правову природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку про те, що оскільки будівництво здійснювалося в період подружнього життя за спільні кошти, то у позивачки до введення будинку в експлуатацію і державної реєстрації виникло право співзабудовника, тому позов обґрунтовано задовольнив її позовні вимоги .
Апеляційний суд не може погодитись з доводам апеляційної скарги про те, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту права , оскільки на думку апелянта у неї виникло право лише на будівельні конструкції та матеріали. Апеляційний суд вважає, що у даному випадку , оскільки відповідач ухиляється від оформлення та реєстрації права власності на вже збудований будинок і тим самим штучно створює перешкоди позивачці у реалізації її права на розпорядження належним майном , обраний спосіб захисту права позивачкою є належним та відповідає положенням ст. 16 ЦК України .
Також є непереконливими посилання апелянта на те, що жилий будинок не є завершеним , оскільки не має газопостачання, водопостачання , електропостачання..Як вбачається з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_1 жилий будинок обладнаний системою опалення та водопостачання, однак електропостачання у ньому відсутнє. Між тим , вказані обставини не є перешкодою для реалізації прав забудовника, оскільки в процесі реалізації таких прав позивачка не позбавлена можливості обладнати систему електропостачання.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позову, позивачка просила лише визнати за неї право співзабудовника, а суд визнав за нею ще й обов'язки співзабудовника , про що вона не просила є безпідставними , оскільки обов'язки є складовою системи права .
Інші доводи скарги висновків суду не спростовують.
Рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону і підстав для його скасування не вбачається..
Згідно з положенням ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 17 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: