Справа № 569/446/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючої судді - Ореховська К.Е.

при секретарі - Шкіндер І.М.

з участю: представника позивача-відповідача ОСОБА_1

представника ОСОБА_2- ОСОБА_3

представника ОСОБА_4-ОСОБА_5

представника відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції Коваль М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_7, до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції , ОСОБА_2 ,ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним

встановив:

В Рівненський міський суд надійшов позов ОСОБА_7 до відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції, ОСОБА_2,ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна.

З поданої позовної заяви вбачається, що у провадженні відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження № 36627243 про примусове виконання ухвали Рівненського міського суду від 15.02.2013 року по справі № 569/2541/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.19 лютого 2013 року головним державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції Коваль М.В., в рамках виконавчого провадження № 36627243, складено акт опису і арешту майна. Загальна вартість вказаного майна відповідно до акту опису і арешту майна від 19.02.2013 року становить 118 920,00 грн. Вказане майно (окрім генератора ) належить позивачу на праві власності, а відтак накладення на нього арешту є неправомірним. Оскільки власником описаного в акті опису й арешту від 19.02.2013 року майна є позивач, то арешт майна порушує право власності останнього і підлягає скасуванню.

В поданій зустрічній позовній заяві відповідач по справі ОСОБА_4 зазначає, що 24 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу. Згідно п. 1 цього договору ОСОБА_2, продає, а ОСОБА_7 купує майно для виготовлення меблів. Пунктом 7 договору купівлі-продажу визначено, що сторони домовилися, що майно за цим договором продається за 117 400,00 грн. 15 жовтня 1993 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану міста Рівне, про що в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 1595. Вона з чоловіком проживала разом з моменту укладення шлюбу до січня 2013 року, вели спільне господарство та володіли спільним майном, набутим за час перебування у шлюбі, на праві сумісної власності. Устаткування для виробництва меблів зазначене в договорі, придбане ними протягом 2007-2008 років за спільні кошти подружжя. У відповідності із ст. 60, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і вони мають рівні права на його володіння, користування і розпорядження.

Однак, їй не було відомо, що між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений згаданий вище Договір, вона не була повідомлений про місце та час його укладення та не давала згоди на укладення цього договору купівлі-продажу. Відсутність такої згоди з боку одного із подружжя при укладенні правочину є підставою для визнання його згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України недійсним.

В поданих письмових запереченнях представник позивача-відповідача зазначив, що продане майно належить ОСОБА_2 як фізичній особі - підприємцю, а тому не відноситься до спільного майна подружжя , а тому ОСОБА_4 не може вимагати визнати договір купівлі-продажу недійсним. Крім того, зазначає, що слід застосувати строки позовною давності тривалістю у три роки та відмовити у задоволенні позовних вимог .

В судовому засідання представник позивача - відповідача підтримала позовні вимоги в суді в повному обсязі, надала пояснення з обґрунтуванням його чинним законодавством просить суд визнати за ОСОБА_7 право власності, звільнити з-під арешту та виключити з акту опису й арешту від 19.02.2013 року рухоме майно, в задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлений цивільний позов про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна визнала та не заперечила проти його задоволення, стосовно заявленого зустрічного позову , то просить суд відмовити у його задоволенні посилаючись на письмові заперечення.

Представник відповідача - позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлений позов про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна не визнала, посилаючись на їх безпідставність, просить суд відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов просить суд задоволити та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, на підставах зазначених в зустрічній позовній заяві .

Представника відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції Коваль М. суду пояснила, що під час описку та складання акту був присутній відповідач ОСОБА_2, який під час процедури опису майна нічого не повідомив з приводу вказаного майна, про існування договору купівлі-продажу на момент складання їй нічого не було відомо. Крім того подала письмову заяву, згідно якої просить суд проводити розгляд справи за їх відсутності.

Оцінюючи пояснення учасників судового процесу, долучені в справі докази, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити за недоведеністю, зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволити за наступних підстав.

Судом встановлено , що провадженні відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження № 36627243 про примусове виконання ухвали Рівненського міського суду від 15.02.2013 року по справі № 569/2541/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

19 лютого 2013 року головним державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції Коваль Марією Василівною, в рамках виконавчого провадження № 36627243, складено акт опису і арешту майна.

Загальна вартість вказаного майна відповідно до акту опису і арешту майна від 19.02.2013 року становить 118 920,00 грн.

Позивач-відповідач ОСОБА_7 посилається на ті обставини, що вказане майно (окрім генератора (п. 23 акту) належить йому на праві власності , а відтак накладення на нього арешту є неправомірним, посилаючись, що, 24.12.2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу за умовами якого йому було передано вищевказане майно.

Однак суд не приймає вищевказаний договір до уваги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Сукупністю досліджених доказів по справі встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали разом з моменту укладення шлюбу до січня 2013 року, вели спільне господарство та володіли спільним майном, набутим за час перебування у шлюбі, на праві сумісної власності. Устаткування для виробництва меблів зазначене в договорі, було придбане ними протягом 2007-2008 років за спільні кошти подружжя.

ОСОБА_2 посилається на те, що майно продане за спірним договором купівлі-продажу являється майном фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та на нього не поширюється режим спільного сумісного майна подружжя.

Проте, з даним твердженням суд не може погодитися виходячи з наступного.

Постановою Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №56цс13 прийнято правову позицію, згідно якої, стаття 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із ч. З ст. 368 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У відповідності із ст. 60, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і вони мають рівні права на його володіння, користування і розпорядження.

Однак суд враховує ту обставину, що відповідачу-позивачу ОСОБА_4 не було відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу, вона не була повідомленою про місце та час його укладення та не давала згоду на укладення цього договору купівлі-продажу.

А тому , відсутність такої згоди з боку одного із подружжя при укладенні правочину є підставою для визнання його згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частина 1 ст. 31 Цивільного кодексу України передбачає, що, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Оскільки, загальна вартість проданого устаткування для виробництва меблів згідно договору становить 117 400,00 грн., то даний правочин виходить за межі дрібного побутового.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 10 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

А тому враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_2, ОСОБА_4про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна відмовити у зв" язку з його недоведеністю, натомість зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним слід задоволити.

На підставі викладеного, ст.ст.10,15,16,203,215,216,368 ЦК України, ст. ст. 60,63,65 СК України керуючись ст. ст. 10,11,57-60,88,208,209,212-215,218,223,224-228,292,294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_7 до Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна відмовити у зв"язку з його недоводеністю.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2009 року,укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду К.Е.Ореховська