Справа № 232/782/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Кіровське

Кіровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Артеменко Л.І.

при секретарі Євсєєвій Ю.М.

за участю відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2014 року позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу за кредитним договором № DOY0RO20690584 від 11.03.2003 в сумі 12778,56 гривень, у тому числі: 1285,57 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 11492,99 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, оскільки відповідач порушив графік погашення кредиту та відсотків за кредитом, тобто умови кредитного договору не виконує, хоча кредитні кошти в сумі 2900 грн строком на 1 рік отримав повністю. Просив стягнути заборгованість за кредитним договором, а також стягнути судові витрати.

До початку судового засідання представник позивача за довіреністю Єрмак В.М. надала заяву, в якій позов підтримала повністю, просила задовольнити, справу розглянути без її участі.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав. Суду пояснив, що дійсно в 2003 році уклав кредитний договір з позивачем. Однак гроші отримав не він, а його знайомий, який і обіцяв повернути їх банку. Він кредит добровільно не погашав, за рішенням Кіровського міського суду Донецької області від 23 грудня 2005 року з нього за позовом банку стягнута заборгованість за цим договором 3169,68грн, рішення виконане примусово шляхом утримань частки пенсії і в 2008 році виконавче провадження закрито. Жодних доручень банку на утримання грошових коштів з його рахунків на погашення боргу за кредитним договором він не давав, в 2010р оформив пенсійний рахунок, після чого щомісяця з рахунку почали зникати грошові кошти у розмірі до 30 грн, а після того, як зникло більше 1000 грн, взагалі закрив рахунок і пенсію отримує в іншому банку. На його неодноразові письмові звернення з приводу підстав списання коштів з рахунку банк нічого не відповів, лише рекомендував звернутись до відділення банку. Вважає, що банку нічого не винен, оскільки працівники банку не повідомляли його протягом цих років про наявність заборгованості, позивач пропустив строк позовної давності, який просив застосувати.

Судом встановлено, що 11 березня 2003 року між сторонами у справі та ТОВ «Єлектро-сервис» укладено кредитний договір № DOY0RO20690584, за умовами якого відповідачу наданий кредит розміром 2900 гривень строком на 12 місяців шляхом перерахування коштів на рахунок продавця товару зі сплатою 2,33% на місяць на суму заборгованості за кредитом на умовах щомісячного погашення з 6 по 11 число кожного місяця не менше 279,87грн на особовий транзитний рахунок. Умовами договору передбачено обов'язок відповідача сплатити подвоєну процентну ставку у разі порушення умов договору щодо строку повернення кредиту. За умовами договору не передбачено право банку списувати з будь-яких рахунків відповідача, крім особового транзитного рахунку № 29090565080301, грошові кошти для погашення заборгованості за цим договором.

23 грудня 2005 року Кіровським міським судом постановлено рішення (справа № 2-1395) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за цим кредитним договором в розмірі 3169,68грн, що складає суму основного боргу, нараховані відсотки та штрафні санкції, договір не розірвано.

Рішення виконане в квітні 2008 року в примусовому порядку шляхом утримань з пенсії боржника, 17.04.2008 старшим державним виконавцем ВДВС Кіровського МУЮ Барташевич Т.І. виконавче провадження закінчено.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, наданим позивачем, станом на 12.02.2014 у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками складає 1285,57грн, заборгованість з пені складає 11492,99грн, які утворилися після закінчення річного строку, на який був укладений договір.

Згідно ст.. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та ЦК України та у встановлений строк.

Згідно ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Обов'язки позичальника відповідач не виконав, чим порушив права позивача.

Разом з тим, ним заявлено клопотання про застосування до вимог строку позовної давності, сплив якої відповідно до ст. 267 ч.4 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Вирішуючи питання про застосування до вимог строку позовної давності, суд виходить з наступного.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, за ст. 258 ч.2 п. 1 ЦК України до вимог про стягнення пені встановлена позовна давність в 1 рік.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, за цим договором, оскільки ним були визначені строк кредитування - 1 рік та обов'язки позичальника сплачувати суми щомісячно, перебіг строку позовної давності розпочався з травня 2003 року за сумою платежу за травень 2003 року, оскільки вже з того часу погашення тіла кредиту і відсотків не відбувалося, і з березня 2004 року за кінцевою сумою платежу, а тому строк позовної давності за вимогами про стягнення відсотків мав спливти в березні 2007 року.

Через пред'явлення позову в грудні 2005 року перебіг позовної давності відповідно до ст. 264 ч.2 ЦК України перервався, почався заново і закінчився в грудні 2008 року.

Відповідач заперечує внесення грошових коштів або вчинення будь-яких інших дій, що свідчили б про визнання ним свого боргу, в межах строку позовної давності, встановленого ст. 267 ЦК України. Позивачем докази протилежного не надані. Зарахування коштів на рахунки погашення заборгованості за кредитом внаслідок примусового виконання судового рішення не є добровільними діями відповідача на визнання ним свого боргу. Зарахування коштів в лютому 2012 року на погашення боргу відбулося поза межами строку позовної давності, а тому такі дії, навіть за умови їх вчинення відповідачем чи будь-якою особою за його дорученням, відповідно до ст. 264 ЦК України не переривають перебіг позовної давності.

Таким чином, у справі наявні законні підстави для застосування строку позовної давності до вимог як про стягнення процентів за кредитним договором, так і до вимог про стягнення пені, через пропуск строку позовної давності в задоволенні позову слід відмовити повністю.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову згідно ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 257, 258 ч.2 п.1, 261 ч.5, 264 ч.2, 267 ч.4, 526, 530, 1054 ЦК України, ст.ст. 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором № DOY0RO20690584 від 11.03.2003 відмовити за пропуском строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається сторонами протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.І. Артеменко