АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/2560/14 Головуючий: 1 інстанції

Справа № 2-180/11 Іванова І.В.

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 листопада 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Крєпость - Консалтинг», Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», приватна фірма «Харківське агентство нерухомості» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крєпость - Консалтинг» до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_2, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним валютного кредитного договору та договору іпотеки, за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Крєпость -Консалтинг», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2010 року позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернувся до суду з позовом, у якому вказував на те, що 20 грудня 2007 року між банківською установою (на той час ЗАТ «ОТП Банк») в особі повіреного - Товариства з обмеженою відповідальністю «Крєпость - Консалтинг», яке діяло від імені та в інтересах банку, та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № ML - 705/077/2007, згідно якого останній на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання - придбання нерухомого майна (житлового будинку), було надано кредит у розмірі 42 673,00 швейцарських франків з кінцевим строком його погашення 20 грудня 2027 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами у порядку та розмірах, встановлених у Кредитному договорі.

За умовами вказаного договору позичальниця ОСОБА_2 зобов'язалася погашати заборгованість за кредитом та сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами щомісячними ануїтетними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з метою забезпечення виконання позичальницею своїх договірних зобов'язань за Кредитним договором, того ж дня, тобто 20 грудня 2007 року, між ЗАТ «ОТП Банк» в особі повіреного - Товариства з обмеженою відповідальністю «Крєпость - Консалтинг», яке діяло від імені та в інтересах банку, та позичальницею ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений Договір іпотеки № PML - 705/077/2007, за яким остання передала в іпотеку банківській установі належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1.

Банківська установа ЗАТ «ОТП Банк» (з 30 червня 2009 року - ПАТ «ОТП Банк») свої договірні зобов'язання за Кредитним договором № ML - 705/077/2007 від 20.12.2007 року виконала в повному обсязі, надавши позичальниці ОСОБА_2 кредит у вищезазначеному розмірі.

Однак, позичальниця ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання належним чином не виконує та порушує умови кредитного договору щодо погашення заборгованості за кредитом, а також сплати відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим станом на 25 червня 2010 року утворилась значна кредитна заборгованість, загальний розмір якої становить 328 005,01 грн. та складається із заборгованості по тілу кредиту - 41 643,16 швейцарських франків (в еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 297 953,85 грн.), заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитними коштами за період з 22 березня 2010 року по 25 червня 2010 року, включно - 2 478,86 швейцарських франків (в еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 17 736,07 грн.), пені за прострочення виконання кредитних зобов'язань за період з 24 червня 2009 року по 25 червня 2010 року, включно - 12 265,09 грн., а також 50,00 грн. штрафу, нарахованого банком за порушення позичальницею своїх кредитних зобов'язань.

Посилаючись на вказані обставини, позивач - ПАТ «ОТП Банк» просив суд у примусовому порядку стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь існуючу кредитну заборгованість у вищезазначеному розмірі, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «ОТП Банк» права продажу будь-якій особі покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором № PML -705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, зареєстрованим у реєстрі за № 6780, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент укладення договору купівлі-продажу, з наданням повноважень продавця, в тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок з реєстру прав власності на нерухоме майно у нотаріуса тощо для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 за кредитним договором № ML - 705/077/2007 від 20 грудня 2007 року у розмірі 328 005, 01 грн., а також усіх витрат, пов'язаних зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки.

Крім того позивач - ПАТ «ОТП Банк» просив суд:

- зобов'язати КП «Харківське МіськБТІ» видати банківській установі за його письмовою заявою витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1;

- з метою збереження предмету іпотеки до його реалізації передати предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, в управління ПАТ «ОТП Банк» на період до його реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами;

- зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 передати ПАТ «ОТП Банк» по акту прийому-передачі оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки з метою подальшого оформлення договору купівлі-продажу цього предмету іпотеки;

- стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь судові витрати, понесені ним по справі.

Відповідачка ОСОБА_2 заявлених до неї банківською установою вимог не визнала, та заперечуючи проти їх задоволення, в жовтні 2011 року в особі свого вповноваженого представника звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_4, треті особи: ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ТОВ «Крєпость - Консалтинг», КП «Харківське міське БТІ», ПФ «Харківське агентство нерухомості», в якій зазначала, що дійсно 20 грудня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 були укладені вищевказані Кредитний договір та Договір іпотеки, при цьому від імені банку діяло ТОВ «Крєпость - Консалтинг» в особі в.о. Ген. директора Волиної Г.О. (на теперішній час Жижко Г.О.), яка діяла на підставі Статуту товариства та Довіреності (посвідченої приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_6 26 вересня 2007 року за реєстр. № 3586), підписи якої у Кредитному договорі завірені печаткою ТОВ «Крєпость - Консалтинг». При цьому, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 посилалась на те, що ТОВ «Крєпость - Консалтинг» на час підписання вказаних договорів не було пов'язаною особою з ПАТ «ОТП Банк», крім того, воно не було фінансовою установою, не мало разової ліцензії НБУ на проведення фінансового посередництва на проведення кредитних операцій, в тому числі й приймати участь в обговоренні умов та підписанні Кредитного договору № ML-705/077/2007 та Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року та, відповідно, взагалі не мало ліцензії на здійснення фінансових послуг та надання кредитів (в тому числі й валютних). Також, Статут ТОВ «Крєпость - Консалтинг» не містить у переліку посад товариства посади Генерального директора, а й відповідно і виконуючого обов'язків Генерального директора, проте визначена посада Директора, яку відповідно до протоколу №1 від 15 липня 2005 року займає ОСОБА_2 Таким чином, при посвідченні вищезазначених договорів, приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 були не ретельно перевірені необхідні документи, а саме: Протокол № 3 зборів учасників ТОВ «Крєпость - Консалтинг» від 18.12.2007 року та Довіреність від 26.09.2007 року, якою ЗАТ «ОТП Банк» уповноважив ТОВ «Крєпость - Консалтинг» діяти як банк. Крім того, позивачка за зустрічним позовом посилалась на те, що під час укладення та підписання Кредитного договору між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», останнє не мало Генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій в іноземній валюті. Також позивачка за зустрічним позовом, посилаючись на висновок експерта ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса № 5844 від 17.06.2011 року, зазначала, що Звіт про незалежну оцінку предмета іпотеки (будинок АДРЕСА_1), який складений ПФ «Харківське агентство нерухомості» є незаконним та таким, в якому не об'єктивно визначено вартість предмету іпотеки.

Посилаючись на викладені в позовній заяві обставини, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила суд визнати недійсними Кредитний договір № ML-705/077/2007 та Договір іпотеки №РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, укладений між нею та ЗАТ «ОТП Банк».

Ухвалами Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2011 року вищезазначені позови були об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду по суті, а також залучено до участі у справі у якості позивача за первісним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як правонаступника ПАТ «ОТП Банк», у якого за договором купівлі-продажу кредитного портфелю придбало право вимоги, у тому числі й за Кредитним договором № ML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, забезпеченим іпотекою.

У березні 2012 року із позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_4, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: ОСОБА_2, КП «Харківське міське БТІ» звернулось ТОВ «Крепость - Консалтинг». При цьому не заперечуючи самого факту укладання вищезазначених спірних договорів між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, ТОВ «Крєпость -Конслатинг» зазначало, що на той час воно не було пов'язаною особою з банківською установою, не було фінансовою установою та, відповідно, не мало ліцензії на надання фінансових послуг. Таким чином, ТОВ «Крєпость - Консалтинг» не мало права в якості повіреної особи ЗАТ «ОТП Банк» укладати Кредитний договір № ML-705/077/2007 та Договір іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року з ОСОБА_2 Довіреність від 26 вересня 2007 року, яку ЗАТ «ОТП Банк» видало ТОВ «Крєпость -Консалтинг», не містила повноважень щодо надання, виготовлення чи підписання валютних кредитних договорів від його імені, тому спірні договори є такими, що укладені внаслідок помилки. Крім того, й саме ЗАТ «ОТП Банк» не мало на час укладення та підписання договорів від 20 грудня 2007 року Генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Також в обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Крєпость - Консалтинг» зазначало, що підписання вищезазначених спірних договорів В.о. Генерального директора ОСОБА_3 відбулось на підставі помилки з боку товариства, оскільки, по-перше, ОСОБА_3 не була призначена Наказом по підприємству виконувати обов'язки В.о. Генерального директора товариства та, відповідно, їй не було видано Довіреність на вчинення дій, укладення правочинів та підписання документів від імені керівника товариства, а по-друге, відповідно до Статуту ТОВ «Крєпость-Консалтинг» з урахуванням Протоколу №1 від 15 липня 2005 року його засновників, директором товариства було обрано ОСОБА_2, а посада Генерального директора товариства взагалі відсутня. Що стосується укладеного Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, то останньою не були прийняті до уваги та ретельно не перевірені документи, які нібито визначали повноваження юридичної особи, а саме: Протокол № 3 від 18.12.2007 року зборів учасників ТОВ «Крєпость - Консалтинг» та Довіреність від 26 вересня 2007 року, якою ЗАТ «ОТП Банк» надало ТОВ «Крєпость - Консалтинг» повноваження обговорювати умови та заключати договори від імені Банку в.о. Генерального директора ОСОБА_3 Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «Крєпость - Консалтинг» просило суд визнати недійсними Кредитний договір № ML-705/077/2007 та Договір іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, укладені між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 березня 2012 року вимоги за позовом третьої особи ТОВ «Крєпость-Консалтинг» до ПАТ «ОТП Банк», ПН ХМНО ОСОБА_4, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: ОСОБА_2, КП «Харківське міське БТІ» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки були об'єднані в одне провадження з первісним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, третя особа КП «Харківське міське БТІ» про стягнення кредитного боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 квітня 2013 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки ОСОБА_2 було залучено ОСОБА_3.

У липні 2013 року ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_3) звернулась до суду із самостійним позовом до ПАТ «ОТП Банк», приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_4, треті особи: ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2, ТОВ «Крєпость - Консалтинг», в обґрунтування якого зазначала, що підписала спірні Кредитний договір № ML-705/077/2007 та Договір іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, як в.о. Генерального директора ТОВ «Крєпость - Консалтинг» діюче на той момент як повірений банку, внаслідок помилки. На час укладення зазначених договорів, вона працювала приватним підприємцем, а з ТОВ «Крєпость - Консалтинг» мала цивільно-правові відносини згідно Договору. ОСОБА_3 не видавалась Довіреність від ТОВ «Крепость - Консалтинг» на підписання договорів від імені Товариства, крім того вона не підписувала контракт на здійснення з 18.12.2007 року до 22.12.2007 року обов'язків в.о. Генерального директора Товариства. Приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4 при оформленні Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, визначила повноваження позивачки ОСОБА_3 (на той час ОСОБА_3) як в.о. Генерального директора ТОВ «Крєпость - Консалтинг» на підставі Протоколу № 3 від 18.12.2007 року зборів учасників Товариства, проте рішенням Харківського обласного постійно діючого третейського суду від 13.08.2012 року вказаний протокол визнано незаконним та недійсним, що, відповідно, тягне за собою й недійсність Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, більш того, ОСОБА_3 на момент підписання вказаних договорів взагалі не знала і не бачила вказаний Протокол. З посиланням на вказані обставини, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсними Кредитний договір № ML-705/077/2007 та Договір іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, укладені між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 листопада 2013 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № ML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року в загальному розмірі 328 005,01 грн.

Звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором № PML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Харківської області ОСОБА_4, зареєстрованим у реєстрі за № 6780, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент укладення договору купівлі-продажу, з наданням іпотекодержателю повноважень продавця, в тому числі: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок з реєстру прав власності на нерухоме майно у нотаріуса тощо для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року у розмірі 328 005, 01 грн., а також усіх витрат, пов'язаних зі збереженням та реалізацією предмету іпотеки.

З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації передано предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до його реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Зобов'язано відповідачку ОСОБА_2 передати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» по акту прийому-передачі оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки з метою оформлення договору купівлі-продажу предмету іпотеки.

У задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо зобов'язання КП «ХМ БТІ» видати за його письмовою заявою витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 - судом першої інстанції відмовлено.

У задоволенні позовів ОСОБА_2, ТОВ «Крєпость-Консалтинг» та ОСОБА_3 судом першої інстанції також відмовлено.

При цьому районним судом вирішено й питання судових витрат по справі: стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 1700 грн. та суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Не погодившись із таким рішенням районного суду відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3, яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору, в апеляційних скаргах просять скасувати це судове рішення як незаконне та необґрунтоване, натомість ухвалити нове рішення, яким визнати недійсними Кредитний договір № ML-705/077/2007 та Договір іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, укладені між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, а у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних скарг апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Загальні умови виконання зобов'язань передбачені ст. 526 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 611 ЦК України. За змістом цієї правової норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст. 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 2 вказаної правової норми, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу в цілому), та сплати процентів.

Статтею 589 ЦК України, ст.ст. 7, 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, в тому числі й що стосується відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'занням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними вище нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та умовами укладених між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачкою ОСОБА_2 Кредитного договору № ML-705/077/2007 та Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, а тому встановивши факт неналежного виконання позичальницею ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань, що підтверджується наданими банківською установою письмовими доказами, обґрунтовано задовольнив заявлені ПАТ «ОТП Банк» вимоги, підтримані його правоступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна», стягнувши з позичальниці ОСОБА_2 на користь останнього існуючу кредитну заборгованість, а також нараховану банком пеню за прострочення виконання позичальницею своїх грошових зобов'язань, звернувши при цьому стягнення на предмет іпотеки - заставлене нерухоме майно шляхом надання права іпотекодержателю реалізувати це нерухоме майно від свого імені в рахунок погашення кредитної заборгованості, як те передбачено діючим законодавством та умовами укладених між сторонами кредитного та іпотечного договорів.

Обґрунтовано суд першої інстанції відмовив й у задоволенні зустрічного позову відповідачки ОСОБА_2, та самостійного позову ОСОБА_3 про визнання зазначених Кредитного договору та Договору іпотеки недійсними.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Презумція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України.

Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, визначені законодавцем у ст. 229 ЦК України, на яку посилалися зокрема відповідачка ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_3 в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до вказаної правової норми, якщо особа яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Як роз'яснено в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

При цьому, саме позивач як сторона, яка діяла під впливом помилки, повинен довести наявність помилки та істотність значення обставин, щодо яких вона помилилась.

Як встановлено по справі, спірний Кредитний договір № ML-705/077/2007 та нотаріально посвідчений Договір іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, укладені між кредитором ЗАТ «ОТП Банк» та позичальницею ОСОБА_2 в установленій законодавством письмовій формі, зміст цих правочинів не суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників цих правочинів відповідало їх внутрішній волі й самі ці правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, оскільки позичальниця ОСОБА_2 отримала в банківській установі необхідний їй кредит та використала його за призначенням - придбання нерухомого майна: житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, який до речі належав ОСОБА_3 (на теперішній час ОСОБА_3).

Крім того, судова колегія звертає увагу й на те, що з моменту укладення між сторонами спірних Кредитного договору № ML-705/077/2007 та Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року, позичальниця ОСОБА_2, отримавши кредитні кошти та використавши їх за призначенням, майже чотири роки будь-яких претензій до банківської установи щодо законності укладених між ними спірних угод не мала, тривалий час виконувала свої зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту без будь-яких заперечень, а з позовом про визнання цих Договорів недійсними звернулась до суду лише в 2011 році, коли банківська установа пред'явила до неї в судовому порядку вимоги про стягнення виниклої кредитної заборгованості та звернення стягнення на заставлене нерухоме майно - предмет іпотеки в рахунок погашення зазначеної заборгованості.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання спірних Кредитного договору № ML-705/077/2007 та Договору іпотеки № РML-705/077/2007 від 20 грудня 2007 року недійсними, за їх безпідставністю, оскільки як встановлено по справі, в момент вчинення цих угод сторонами було дотримано всіх вимог чинного законодавства, необхідних для укладання такого роду правочинів, а будь-які належні та допустимі, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, докази на підтвердження того, що вказані договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, зокрема ст. 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, чи які б свідчили про наявність передбачених ст. 229 ЦК України підстав для визнання їх недійсними, як таких, що вчинені під впливом помилки, в матеріалах цивільної справи відсутні й таких доказів до суду апеляційної інстанції апелянтами не представлено.

Що ж стосується доводів апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3, наведених на їх обґрунтування, то більша частина цих доводів вже була предметом розгляду судом першої інстанції й знайшла свою належну правову оцінку в ухваленому по справі рішенні, з якою судова колегія погоджується.

Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та суб'єктивної його переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене, та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: