Справа № 252/3378/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2014 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі:
головуючого судді Орчелоти А.В.,
при секретарі Тарасовій Н.В., Михайлюковій Ю.Ю., Кузяєвій Н.С.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олізон», «про встановлення факту знаходження певний час у трудових правовідносинах з внесенням запису у трудову книжку, утримання вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку»,-
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олізон», «про встановлення факту знаходження певний час у трудових правовідносинах з внесенням запису у трудову книжку, утримання вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку», позивач ОСОБА_1 просить:
- встановити факт знаходження його у трудових правовідносинах з ТОВ «ОЛІЗОН» з 01.01.2012 року до 18.12.2012 року;
- зобов'язати ТОВ «ОЛІЗОН» внести запис у трудову книжку на його ім'я, вказавши у розділі «відомості про роботу» дані про те, що він (ОСОБА_1) був прийнятий на роботу з 01.01.2012 року наповнювачем балонів, звільнений з роботи з 18.12.2012 року за п.1 ст. 40 КЗпП України та видати довідку про його доходи з 01.01.2012 року по 18.12.2012 року;
- утримати з відповідача на його користь 9600 грн. розрахункових сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також 5000 грн. моральної шкоди.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 вказав, що до 23.12.2011 року він працював на будівництві за усною домовленістю, коли його знайомий повідомив йому, що є можливість влаштуватись на постійну роботу на вакансію оператора (наповнювач балонів) на автомобільній заправці, що знаходилась на АДРЕСА_1. У зв'язку з переходом права власності на автомобільну заправку до відповідача ТОВ «ОЛІЗОН», відповідно до його заяви про прийняття на роботу з 01.01.2012 року він приступив до виконання своїх трудових обов'язків. Директор і співвласник ТОВ «ОЛІЗОН» ОСОБА_2 запевнила його та інших працівників, що у їх положенні найманих працівників нічого не зміниться і на них розповсюджуються звичайні норми трудового законодавства України. Зазначив, що в порушення вимог ст. ст. 47, 49, 492, 116 КЗпП України ОСОБА_2 18.12.2012 року вручила йому його трудову книжку, в якій було вказано тільки його ПІБ, будь-які інші записи в трудовій книжці були відсутні. На словах ОСОБА_2 пояснила, що заправка перейшла до іншого власника, а на його звернення провести з ним розрахунок, тобто виплатити компенсацію за невикористану відпустку, заборгованість у сумі 1600 грн. за заробітну плату за листопад 2012 року, вихідну допомогу та видати довідку про доходи за час його роботи в ТОВ «ОЛІЗОН» вона відмовилась. Вказав, що з прямої вини відповідача він не має письмового підтвердження свого трудового стажу за січень - листопад 2012 року, не отримав вихідну допомогу у розмірі 1600 грн. його середньомісячного заробітку, не отримав компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1600 грн. його середньомісячного заробітку, не отримав 1600 грн. заробітку за листопад 2012 року. Зазначив, що відповідно до ст.117 КЗпП України відповідач має сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 1600 грн. * 3 місяці = 4800 грн. Таким чином, всього йому протиправно не виплачено відповідачем: 1600+1600+1600+4800=9600 грн., які просить стягнути з відповідача на його користь. Крім того, діями відповідача йому спричинено моральні страждання, пов'язані з тим, що він довгий час не міг знайти роботу, у зимовий період, він був позбавлений, внаслідок відсутності коштів, нормальної їжі, ліків, можливості сплачувати аліменти на утримання дитини та сплачувати комунальні платежі. Він не має можливості стати на облік у центрі зайнятості як звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України робітник, отримувати допомогу по безробіттю у повному розмірі. Всім цим, йому заподіяні особливі моральні страждання, які він оцінює відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, ст.237-1 КЗпП України у розмірі 5000,00 грн. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
У судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, підтвердивши наведений ним розрахунок сум заборгованості, додатково пояснивши, що коли був здійснений перехід з однієї автомобільної заправки на іншу, то директор ОСОБА_2 запевняла, що працевлаштування робітників буде офіційним. Він працював на вказаній заправці з 01.01.2012 року та до 18.12.2012 року. Вказав, що працювали разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 На початку грудня 2012 року, робітники розмовляли з директором ОСОБА_2, яка сказала, що через продаж автозаправки «ОЛІЗОН», робітники будуть працевлаштовані на іншу автозаправку або будуть офіційно звільнені з посад. Загалом, ніхто з працівників не сумнівався в тому, що офіційно працевлаштований. Однак, при його прийомі на роботу, його не було ознайомлено з наказом про прийняття на роботу, а потім, відповідно і з наказом про звільнення з займаної посади, до того ж, жодного разу він не бачив документального підтвердження його заробітної плати, а відповідний розрахунок з ним після звільнення проведено не було. В даному випадку, заробітна плата з ним обговорювалась в усній формі та складала 160,00 грн. за один вихід. Зазначив, що він виконував функції касира, оператора та заправника. Офіційний робочий день був до 18.00 годин, тобто після цього часу пальне через касовий апарат не продавався, тому після 18.00 годин пальне продавалось через накладні, які він виписував та підписував Вказав, що в середньому, він відпрацював 10 робочих змін по 24 години кожна. При цьому, заяву про звільнення він не надавав. 05.12.2012 року директором ОСОБА_2 всім працівникам було запропоновано перевестись на іншу автозаправку, але умови такої пропозиції нікого не влаштовували. 18.12.2012 року всім працівникам були вручені трудові книжки. Вказав, що після звільнення він та інші працівники неодноразово звертались по телефону до начальства та вимагали провести розрахунок після звільнення. Факт, того що він дійсно працював у ТОВ «ОЛІЗОН» можуть підтвердити свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 До того ж, у судовому засіданні на стадії судових дебатів позивач підтримавши позовні вимоги, просив їх задовольнити, змінивши їх предмет, в усній формі, в частині «внесення у трудову книжку запису про звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 18.12.2012 року» на «внесення у трудову книжку запису про звільнення з 18.12.2012 року», зазначивши у відомостях іншу причину розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу передбачену ст. 40 КЗпП України, а ніж вказану ним раніше.
Представник відповідача - директор ТОВ «ОЛІЗОН» ОСОБА_2 позов не визнала в повному обсязі, вказавши, що підприємством «ОЛІЗОН», була арендована заправка за адресою: АДРЕСА_1. За зазначеною адресою, була одна із двох заправок підприємства. За штатним розписом підприємства, працювало: один директор та два заправника (один на заправціз а адресою: АДРЕСА_1, другий на іншій). На даній заправці, весь час працював один наповнювач балонів: до серпня 2012 року - ОСОБА_4, а з 01.09.2012 р. по 17.12.2012 р. - ОСОБА_3. ОСОБА_1 вона бачила на автозаправці декілька разів, але, що він там робив, з'якою метою та за яких причин, їй не відомо. На роботу вона його не приймала. Вказала, що підприємство працювало за п'ятиденним графіком роботи з 08-00 години ранку до 18-00 годин вечора, вихідні: суббота та неділя. У вихідні та святкові дні заправка не працювала. Зазначила, що ніяких обіцянок щодо офіційного працевлаштування робітникам вона не давала, вона тільки пропонувала написати заяви, а офіційне працевлаштування передбачалось при появі такої можливості. В січні 2012 року від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 такі заяви надходили. З 17 грудня 2012 року через закінчення строку оренди заправки за адресою: АДРЕСА_1, підприємство відповідача домовилося про оренду земельної ділянки з іншим орендодавцем за іншою адресою фактично за 200-300 м від попередньої. Про зміну місця оренди заправки вона повідомила Катрича ще в листопаді 2012 року, запропонувавши продовжити йому роботу на тих самих умовах. Ні згоди на її пропозицію, ні заяви про звільнення Катрич не надав, на її дзвінки не відповідав, на роботу не виходив. Тому з 17.12.2012 р. було прийнято рішення про звільнення Катрича за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Надавши суду письмові відомості, щодо роботи підприємства ТОВ «ОЛІЗОН» за період зазначений позивачем у позові, відповідач просила у задоволенні позову відмовити, так як, вважала вимоги безпідставними і наполягала на тому, що ніяких трудових правовідносин між її підприємством і позивачем ОСОБА_1 - укладено не було.
Свідок сторони позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що з 01.01.2012 року він працював у відповідача наповнювачем балонів. Такими ж операторами працювали у відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Працювали вони за графіком доба через дві. Він звільнився 31.08.2012 року, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишились. Заробітна плата складала 1600 грн. на місяць. Після звільнення він побачив, що в трудовій книжці було вказано, що згідно з наказом про прийняття на роботу, він був працевлаштований не з 01.01.2012 року, а з 04.01.2012 року. Вказав, що не знає чому відносно ОСОБА_1 не було винесено наказу про прийняття на роботу, тому з цих підстав вважав, що ОСОБА_1 напевно працював неофіційно. Оклад встановлювався в усній договірній формі, авансу не було. Зазначив, що бувало таке, що заробітну плату видавали особисто кожному, а бувало і таке, що вони самі брали гроші з каси в рахунок заробітної плати.
Свідок сторони позивача ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснив, що він та ОСОБА_4 при переведенні з однієї автозаправки на іншу писали заяви про прийняття на роботу, тому вважали що працевлаштовані офіційно, однак згодом виявилось, що ОСОБА_1 офіційно на роботу прийнято не було, а його офіційно оформили тільки після звільнення ОСОБА_4 в серпні 2012 року, хоча фактично вони почали працювати та виходити на роботу з 01.01.2012 року. ОСОБА_1 почав працювати з нами з 01.01.2012 року, привів його ОСОБА_4 Зазначив, що фактично працювали цілодобово добу через дві в одній бригаді він, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Вказав, що 18.12.2012 року їм видали трудові книжки, а через місяць після цього обіцяли подзвонити та провести розрахунок, однак до цього часу, нічого не виплачувалось.
Свідок сторони позивача ОСОБА_6, в судовому засіданні пояснила, що вона працювала оператором на АЗС «ОЛІЗОН» її робочий графік складав добу через дві. ОСОБА_1 почав працювати на автозаправці з 01.01.2012 року та приблизно до листопада 2012 року, він працював добу через дві, а іноді дві доби через чотири. Вказала, що бачила ОСОБА_1 на автозаправці, як той заправляв машини.
Свідки сторони позивача допитані у судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_7 дали пояснення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_6
Свідок сторони відповідача ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що на ТОВ «ОЛІЗОН» займав посаду водія - поза штатом. Вказав, що ОСОБА_1 там не працював, однак декілька разів він бачив його на території АЗС. ОСОБА_1 від керівництва ніколи ніяких завдань чи вимог не отримував. ОСОБА_2 неодноразово скаржилась йому на безлад на заправці орендованої підприємством за адресою: АДРЕСА_1.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши, кожного окремо, свідків, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що, згідно пояснень позивача при працевлаштуванні на роботу до відповідача, він надавав відповідачу як майбутньому роботодавцю заяву з проханням прийняти його на роботу наповнювачем балонів, де не вказува дати її написання.
Як пояснили сторони у судовому засіданні, з наказом про прийняття його на роботу позивач ознайомлений не був і цього від відповідача не вимагав.
З наведеного суд дістає висновку, що позивач мав усвідомлювати наслідки подання такої заяви, наслідки не ознайомлення його з наказом про прийняття на роботу, тож за замовченням погодився на можливий варіант такого оформлення його правовідносин з відповідачем.
Відповідно до ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад 5 днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові якщо вони підлягають загальнообов'язковому соціальному страхуванню. Працівникам, які стають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.
Згідно копії трудової книжки позивача ОСОБА_1, записи про його працевлаштування до ТОВ «ОЛІЗОН» відсутні. Та навіть всі аркуші трудової книжки позивача, в розділах «відомості про роботу» чисті і не містять будь-якої інформації, що вводить суд у сумнів, про намагання позивача ОСОБА_1, взагалі, у його віці, на офіційне працевлаштування.
Перевіривши інші матеріали та відомості підприємства ТОВ «Олізон», надані стороною відповідача, за період із 01.01.2012 по 17.12.2012 року, на які посилався позивач, як на підтвердження його пояснень, судом вбачається, що жоден документ підприємства, за зазначений період не підтверджує знаходження ОСОБА_1 певний час у трудових правовідносинах із ТОВ «Олізон».
Самим позивачем, суду не надано, жодного письмового підтвердження, відповідно своїх позовних вимог.
У відповідності до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За зазначеним вище, суд не приймає до уваги пояснення свідків сторони позивача щодо періоду фактичної роботи ОСОБА_1 на підприємстві ТОВ «Олізон».
Враховуючи вищенаведене, слід відмовити у позовних вимогах позивача, в частині «встановлення факту знаходження певний час ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з ТОВ «ОЛІЗОН» з 01.01.2012 року до 18.12.2012 року, оскільки, аналізуючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що, позивачем ОСОБА_1 така вимога для її задоволення - не доведена.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, в частині «встановлення факту знаходження певний час у трудових правовідносинах», не підлягають задоволенню наступні вимоги позивача, а саме: - зобов'язати ТОВ «ОЛІЗОН» внести запис у трудову книжку на його ім'я, вказавши у розділі «відомості про роботу» дані про те, що він (ОСОБА_1) був прийнятий на роботу з 01.01.2012 року наповнювачем балонів, звільнений з роботи з 18.12.2012 року за п.1 ст. 40 КЗпП України та видати довідку про його доходи з 01.01.2012 року по 18.12.2012 року; - утримати з відповідача на його користь 9600 грн. розрахункових сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку за відсутністю, на зазначені вимоги, матеріально- правових підстав.
Одночасно, суд не приймає до уваги зміну предмету спору зазначену позивачем на стадії судових дебатів, оскільки така зміна на зазначеній стадії судового процесу, заявлена в усні формі, суперечить вимогам ч.2 ст.31 ЦПК України, якою передбачено, що позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову до початку розгляду судом справи по суті.
В зв'язку із відмовою в задоволенні матеріально правових вимог позивача, не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олізон», «про встановлення факту знаходження певний час у трудових правовідносинах з внесенням запису у трудову книжку, утримання вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку» - відмовити.
Встановити строк для ознайомлення сторін з повним рішенням - 17 червня 2014 року, відклавши до цього строку складання повного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Горлівки протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.В. Орчелота