АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-ц/796/1044/14 Головуючий у 1-й інстанції: Камбулов Д.Г.

Доповідач: Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Шкоріної О.І.

при секретарі Круглик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного інформаційно-виробничого підприємства видавництва «Педагогічна преса», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Ухвалою суду від 18.11.2013 Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса» було залучено до участі у справі у якості третьої особи.

З урахуванням поданої позивачем позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог від 18.11.2013 позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі» (НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3), засновником якого є Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса», на сторінках НОМЕР_4 - НОМЕР_5 було надруковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», автор ОСОБА_2, начальник відділу змісту суспільно-гуманітарних навчальних предметів Українського центру оцінювання якості освіти. У даній статті поширено відносно позивача неправдиву та негативну інформацію, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_5;» «ІНФОРМАЦІЯ_6;» «ІНФОРМАЦІЯ_7;» «ІНФОРМАЦІЯ_8». Позивач вважає, що зазначена вище інформація, яка була поширена відповідачем в статті журналу є недостовірною і негативною, ґрунтується на безпідставних та принизливих висловлюваннях відносно нього, є такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію як кандидата педагогічних наук, старшого наукового співробітника лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН України, автора близько 120 публікацій, серед яких - підручники з історії України для учнів 5,6, 7, 8 класів, які отримали гриф Міністерства освіти і науки України «Затверджено». Зазначив, що така інформація є негативною, оскільки за своїм змістом з використанням таких висловлювань є несумісною із засадами моралі та професійної етики, науковим дискурсом та критикою як елементами суспільної комунікації, дискредитує його авторитет з-поміж освітянської громади, принижує його честь і гідність. Негативними наслідками поширення відповідачем такої інформації є дискредитація його доброго імені та авторитету серед широкого кола вчених-істориків, методистів інститутів післядипломної педагогічної освіти, вчителів-істориків загальноосвітніх навчальних шкіл, педагогічної громадськості, які безпосередньо знаються на питаннях вивчення історії та викладання цього предмету в навчальних закладах з використанням його підручників, підготовки учнів до державної підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання. Поширення відповідачем такої недостовірної та негативної інформації порушує його особисті немайнові права на повагу до гідності, честі і ділової репутації, закріплені статтями 201, 297 Цивільного кодексу України. Крім того, внаслідок публікації статті, відповідачем ОСОБА_2, позивачу завдано моральної шкоди, яка оцінюється ним у розмірі 25 000,00 грн. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивач визначив виходячи з наступного: способу поширення інформації - стаття розміщена у науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі», в якому позивач раніше (від 2002 до квітня 2010 р.) працював головним редактором, який доступний до широкого кола вчених та вчителів - істориків; журнал надрукований тиражем - 1255 примірників, та розповсюджений по установах та закладах освіти по всіх регіонах України; глибини його фізичних та душевних страждань - позивач втратив душевний спокій та рівновагу, погіршився його стан здоров»я, погіршилися його стосунки з рідними в сім′ї та колегами по роботі в Інституті педагогіки, а також з колегами - істориками по всій Україні; суттєвого погіршення його подальших можливостей реалізації планів як науковця-історика та автора підручників з історії. Посилаючись на вимоги ст.ст. 32,124 Конституції України, ст. ст. 15,16,23,201, 277, 280, 297, 1167 Цивільного кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену в науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі», НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, в статті ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_8», та стягнути з відповідача 25 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 листопада 2013 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного інформаційно-виробничого підприємства видавництва «Педагогічна преса», ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Державного інформаційно-виробничого підприємства видавництва «Педагогічна преса» про спростування недостовірної інформації, закрито.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса», про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену в науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі», НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, в статті ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5» ; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_8».Стягнуто з ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 4000 (чотири тисячі) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, та судові витрати у розмірі 269 (двісті шістдесят дев'ять) гривень 40 коп.В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, мотивуючи тим, що судом першої інстанції неправильно встановлені та недоведені обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції невірно кваліфікував цитовані у рішенні уривки як недостовірну інформацію, оскільки оцінка, надана ним діям позивача, з використанням аналогій/паралелей із грою в карти та відповіді в термінології, є достовірною. Вважає, що його судження не можуть принижувати честь, гідність та ділову репутацію позивача, тому що сам позивач використав прийом, який не є гідним науковцю. Крім того, ОСОБА_3 у позовній заяві не наведено фактів заподіяння йому саме внаслідок публікації статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» моральний чи фізичних страждань, не наведено жодного доказу, що підтверджувало зазначені обставини.

У судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги. Позивач та його представник ОСОБА_6 - заперечували, просили рішення суду залишити без змін. Третя особа Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса» в судові засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи судом повідомлена у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутність.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 у частині визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, суд першої інстанції виходив із того, що має місце поширення відповідачем інформації стосовно позивача ОСОБА_3, яка викладена у науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі», НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, засновником якого є Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса», в якому було надруковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», автором якої є ОСОБА_2. У зазначеній статті містяться прямі посилання на особу позивача, як на автора статті «Зовнішнє, незалежне оцінювання з історії України 2012 р. крізь призму фаховості та громадянської відповідальності», (журнал «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання» №1-2) (а.с. 13), ОСОБА_3 Історія України : Підручник для 7-го кл. загальноосвітній навчальний заклад (а.с. 14), яка чітко вказує на позивача, (а.с. 8-15). Поширені у статті висловлювання містять негативну інформацію про позивача, його діяльність, особисті та моральні якості та викладені у формі твердження, є недостовірними та такими, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, враховуючи ступінь вини відповідача та інших обставин, зокрема спосіб поширення інформації, характер та тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягає стягненню на його користь моральна шкода у розмірі 4000 гривень.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції розглядався спір щодо спростування недостовірної інформації відносно ОСОБА_3, поширену в науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі» НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, засновником якого є Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса», в якому на сторінках НОМЕР_4 - НОМЕР_5 надруковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», автором якої є відповідач ОСОБА_2 - начальник відділу змісту суспільно-гуманітарних навчальних предметів Українського центру оцінювання якості освіти (а.с. 8-17).

Зміст статті «ІНФОРМАЦІЯ_4», автором якої є відповідач ОСОБА_2, а саме сторінка 33 журналу, з посиланням на особу позивача ОСОБА_3, містить наступні висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_8».

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, що поштовхом для написання відповідачем зазначеної статті стала публікація у науково-методичному журналі Інституту педагогіки Національної Академії педагогічних наук України «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання» №1-2 (23) 2013 січень-лютий, статті ОСОБА_3 «Зовнішнє незалежне оцінювання з історії України 2012 р. крізь призму фаховості та громадянської відповідальності» (стор.8-15) в якій автор, на думку відповідача, безпідставно критикує діяльність Українського центру оцінювання якості освіти та укладені тести зовнішнього незалежного оцінювання з історії України 2012 року, до яких він, як начальник відділу змісту суспільно-гуманітарних навчальних предметів Українського центру оцінювання якості освіти, має безпосереднє відношення (а.с. 37-46).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам в межах заявлених позивачем вимог,колегія суддів виходить із такого:

Відповідно до частини 1 статті 277 цього Кодексу фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При розгляді спорів про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи слід мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Разом із тим згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, норма частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію", яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував положень наведених норм та те, що спірна інформація, розміщена у науково-методичному журналі «Історія в сучасній школі», НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» у відповідь на статтю позивача ОСОБА_3 «Зовнішнє незалежне оцінювання з історії України 2012 р. крізь призму фаховості та громадянської відповідальності», не містить відомостей, виражених у формі твердження, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, а фактично містить в собі критичні зауваження та особисті думки відповідача стосовно збірників завдань для проведення державної підсумкової атестації (ДПА) з історії України, автором яких є позивач ОСОБА_3 Відповідач на основі огляду завдань збірника, виокремлення, аналізу піддав у своїй статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» науковій критиці ті завдання збірника, в яких, на його думку, містяться помилки.

Висловлювання, що визнані судом першої інстанції недостовірними та такими, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_8» є суб'єктивною думкою, оцінкою особи позивача.

Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Правильність думок і оцінок автора публікації можуть бути предметом думок та оцінок інших осіб, а не предметом повноважень судової влади, тому що визначати їх правильність у судовому порядку означає втручання в правовий статус громадянина.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Державне інформаційно-виробниче підприємство видавництво «Педагогічна преса» про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: