ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року № 74016/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Носа С.П.

суддів: Клюби В.В., Сапіги В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, -

встановив:

06 жовтня 2010 року позивач звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період 2008, 2009 роки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни, а тому, у відповідності до ст.6 даного Закону, останньому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога не виплачувалась в повному обсязі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року залишено без розгляду позовні вимоги за період з 01.01.2008 року по 05.04.2010 року.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року позов задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 06.04.2010 року по 31.12.2010 року з урахуванням виплачених сум.

Зазначену постанову мотивовано тим, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідачем подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що від осіб, які беруть участь у справі, клопотань про розгляд справи за їх участю до суду не надходило, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої - без змін.

Встановлено, що на позивача поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-IV, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) встановлено підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії (далі - підвищення до пенсії), для дітей війни.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивача слід застосовувати не постанови Кабінету Міністрів України, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача, а ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Отже, позивач наділений правом на перерахунок підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року.

Із змісту ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» випливає, що визначення розміру підвищення до пенсії здійснюється виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом,

Однак, наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац дев'ятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі.

Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на неї право, нерозривно пов'язане з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.

Тому, суд не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення нарахування і виплати зазначених платежів, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У своєму рішенні в справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанцїі, тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2011 року у справі № 2а-161/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя : Нос С.П.

Судді :Клюба В.В.

Сапіга В.П.