Справа № 2-66/11

Провадження №2/307/341/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарі Плиска Ю.С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту. До початку розгляду справи по суті представник позивачки - ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог. Просить встановити земельний сервітут на право спорудження будівельних риштувань, з метою проведення ремонтно-будівельних робіт фундаменту та фасаду житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_4, за адресою АДРЕСА_2, шириною 1.0 м. від стіни даного будинку, довжиною - 13 м., з наданням доступу до земельної ділянки через демонтування огорожі довжиною 1 м., один раз в 10 років, в літній період на протязі одного місяця, а також в аварійних та екстрених ситуаціях, з оплатою 2000 грв. Посилається на те, що вона проживає у житловому будинку АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності. Поряд з її будинком знаходиться будинок АДРЕСА_2 який належить відповідачу ОСОБА_4 В березні 2010 року вона звернулася до відповідача з усною пропозицією про укладення сервітуту на право користування частиною його земельної ділянки для встановлення будівельних риштувань та складання будівельних матеріалів для ремонту стіни та фундаменту свого будинку з тильного боку. ОСОБА_4 категорично відмовився на будь-яких умовах. Висновком експерта підтверджується необхідність ремонту стіни та фундаменту її будинку. Зустрічний позов вважає безпідставним.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник - адвокат ОСОБА_2 позов не визнали, подали зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку. Посилаються на те, що згідно свідоцтва про право власності та державного акту на право власності на землю від 18.07.1996 р. (серії ЗК 011 № 00678), йому належить житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0118 га. для будівництва і обслуговування цього будинку, в АДРЕСА_2. Житловий будинок відповідачки розташований на межі земельних ділянок, тобто споруджений без відступу від межі на 1 м. У відповідності до вимог пункту 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень» для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Позивачка вказаних вимог не дотрималася, оскільки її будинок побудовано безпосередньо на межі земельних ділянок, чим вона сама своїми діями унеможливила обслуговування власного житлового будинку. Окрім того, ОСОБА_3 завдає шкоду його інтересам та створює перешкоди у здійсненні права власності на належну йому земельну ділянку і житловий будинок, оскільки з її будинку періодично здійснюється осип уламків оздоблення, стікання атмосферних опадів із покрівлі, карнизів будівлі на територію його земельної ділянки. Просять усунути перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання відповідачку ОСОБА_3 перенести фундамент житлового будинку не менше 1 м. від межі, а у випадку надання дозволу на земельний сервітуту на його земельній ділянці, встановити оплату у розмір 10000 грв. за час проведення ремонтних робіт.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 слід задовольнити частково, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 401 ч.1, ст. 402 та ст.403 ч.ч. 1, 2, 3, 5, 7 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Згідно з ч.1 ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч.3 ст.402 ЦК України).

Пунктом "ж" ст.99 ЗК України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту, як право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.

Пунктом 22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року ( із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду від 19.03.2010 року) звернуто увагу суддів на те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Рішенням № 78 від 11.03.1960 р. ОСОБА_5 виділено у безстрокове користування під будівництво індивідуального житлового будинку земельну ділянку АДРЕСА_3, площею 0.07 га.(а.с. 52 т. 1). Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно № 1353 від 06.04.2000 р., виконавчим комітетом Буштинської селищної ради ОСОБА_5 передано у власність житловий будинок з надвірними спорудами в цілому, розташований в АДРЕСА_1 (36, 34). 22.07.2004 р. мати ОСОБА_3 - ОСОБА_5 померла і відповідно до заповіту позивачка успадкувала цей будинок, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.02.2010 р. (а.с. 6 т. 1).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю № 49 від 18.07.1996 р. ЗК 011 № 00678 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0.118 га., що розташована в АДРЕСА_2 (а.с. 37 т. 1). Свідоцтвом № 1322 від 23.03.2000 р. стверджено, що право власності на нерухоме майно в складі житлового будинку з надвірними спорудами за адресою, АДРЕСА_2, належить ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 38 т. 1).

Крім того суд встановив, що позивачка та відповідач є власниками житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Задня стіна будинку АДРЕСА_1 розташована безпосередньо на межі з домоволодінням АДРЕСА_2, і підхід до неї можливий лише через земельну ділянку відповідача. На протязі кількох років між сторонами існують неприязні відносини, що не дозволяє їм прийти згоди щодо виконання ремонтно-будівельних робіт стіни та фундаменту будинку. Будинок позивачки був збудований її батьками у середині 20-го століття і вона не може нести відповідальність за те, що він споруджений із порушенням діючих на даний час правил. Необхідність періодичного ремонту будинку є загальновідомим фактом і доказування не потребує. Матеріалами справи та поясненнями сторін стверджено, що іншого способу проведення ремонту стіни та фундаменту позивачки як із земельної ділянки відповідача немає. Отже, нормальне господарське використання будинку, який належить позивачці, без обтяження сервітутом не можливе.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 140/12 від 19.04.2012 року для проведення ремонтно-будівельних робіт фундаменту та фасаду житлового будинку літ. А-1 домоволодіння АДРЕСА_1 із сторони домоволодіння АДРЕСА_2 судовий експерт пропонує надати в тимчасове користування частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 розміром в плані 1.0 м.х13.0 м.х1.0 м. при умові демонтування 1.0 м. огорожі по суміжній межі А-Г та складування будівельних матеріалів на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1. Мінімальна тривалість виконання ремонтно-будівельних робіт по укріпленню фундаменту та поновленню фасаду житлового будинку літ. А-1 домоволодіння АДРЕСА_1 із сторони домоволодіння АДРЕСА_2 становить 1 місяць.

Приймаючи рішення про встановлення сервітуту суд також виходив із того, що відповідачем не надано ніяких доказів що даний сервітут може суттєво перешкоджати йому нормально користуватися його земельною ділянкою, або завдасть будь-якої шкоди його майну. Суд вважає, що достатнім строком для проведення ремонтно-будівельних робіт буде один місяць у літній період, не частіше ніж один раз на 10 років, з оплатою 2000 грв. за весь період використання земельної ділянки. Вказаний строк сервітуту (1 місяць не частіше ніж 1 раз на 10 років) суд вважає оптимальним, як для позивачки, тому що за цей час можливо встановити будівельне риштування та провести ремонтні роботи, а також для відповідача, тому що обмеження будуть стосуватися його лише один місяць, один раз у 120 місяців.

У зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 слід відмовити, так як позивачем не надано ніяких доказів того, що діями позивачки йому завдається будь-яка шкода. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Статтею 11 цього ж кодексу передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У статті 27 ЦПК, поряд з іншими правами та обов'язками осіб, які беруть участь у справі вказано і право брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Згідно ст.ст. 57-59 доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст.ст. 60, 61 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У статті 64 ЦПК вказано, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача також слід стягнути на користь позивачки судові витрати.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 98, 99, 100 ЗК України, ст.ст. 401, 403 ЦК України суд,

Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту задовольнити частково. Встановити ОСОБА_3, мешканці АДРЕСА_1, тимчасовий платний сервітут земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 шириною 1.0 м., довжиною 13.0 м., вздовж стіни будинку АДРЕСА_1, з правом встановлення риштування та демонтування 1.0 м. огорожі по суміжній межі, на розі будинку АДРЕСА_1, для проведення ремонтно-будівельних робіт фундаменту та стіни житлового будинку АДРЕСА_1 із сторони домоволодіння АДРЕСА_2 на один місяць, у літній період, не частіше ніж один раз на десять років, з оплатою в сумі дві тисячі гривень за весь час проведення робіт. У решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі п'ятдесят чотири гривні.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий: Гримут В.І.