Апеляційний суд міста Києва

Справа №22-1528 Головуючий у 1-й інстанції Гриньковська Н.Ю.

Доповідач Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Круглик В.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

27.06.2013 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення 664 448,00 грн. матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач незаконно відчужив на свою користь належне позивачці майно - нежиле приміщення, яке складається з 9/20 частин квартири АДРЕСА_1. Цим позбавив позивачку можливості здавати в оренду належне їй нерухоме майно з 21.02.2005р. по 30.07.2010р., внаслідок чого упущена вигода від цього склала 664 448,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, до ОСОБА_2 про відшкодування завданої матеріальної шкоди відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу , в якій посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, , порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема зазначала, що суд в порушення вимог ст. 61 ЦПК України не взяв до уваги рішення суду, яке набрало чинності та обставини, які ним були встановлені. Договори оренди та комунальних послуг, які укладались відповідачем також залишились поза увагою суду. Безпідставно судом було застосовано строк позовної давності.

Позивачка та третя особа в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Положенням п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факт виникнення та спричинення відповідачем позивачці шкоди. Обставини, на які ОСОБА_1 посилалась як на підставу своїх вимог, не знайшли підтвердження в судовому засіданні. Окрім того, правовою підставою у відмовленні позову суд першої інстанції зазначив строк позовної давності.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судом встановлено, що нежиле приміщення АДРЕСА_1 отримана у власність ОСОБА_1 9/20 частин та ОСОБА_4 11/20 частин 20.02.2002р., запис Київського БТІ у реєстровій книзі №52п-101 за реєстровим номером 5083-п 22.02.2002р..

01.12.2004р. ОСОБА_5 видала на ім'я ОСОБА_2 довіреність на продаж за умовами і ціною на свій розсуд 9/20 частин нежилого приміщення АДРЕСА_1, посвідчену 01.12.2004р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, номер за реєстром 5249.

21.02.2005р. ОСОБА_2 придбав у власність 9/20 частин нежилого приміщення АДРЕСА_1, договір купівлі - продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 номер за реєстром 523.

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 30.07.2010р. у справі №2- 201/2010 визнано недійсним договір від 21.02.2005р. купівлі - продажу нежилого приміщення АДРЕСА_1.

Відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Пред'являючи позов до суду позивачка зазначала, що із-за неправомірних дій відповідача вона недоотримала упущену вигоду, яку могла отримати від здачі в оренду нежитлового приміщення з лютого 2005 р. по липень 2010 р., що становить 664 448 грн. В підтвердження своїх позовних вимог надала суду договір оренди від 05 жовтня 2004 р. Відповідно до п.2.4 зазначеного договору строк оренди визначений 7 років з 05 жовтня 2004 р. В п.5.1 договору обумовлено, що орендодавець передає Орендарю Приміщення за актом приймання-передачі протягом 2-х календарних днів від дати підписання договору. Між тим, позивачка не надала суду доказів того, що зазначене приміщення вона за актом приймання - передачі передала орендодавцю, а останній його прийняв та почав виконувати умови договору шляхом оплати оренди за користування. А відповідачка в свою чергу проводити оплату відповідно податку з прибутку.

До того ж, 01 грудня 2004 р., тобто після укладення договору оренди позивачка видає відповідачу довіреність на продаж цього приміщення за ціну та на умовах на його розсуд.

За таких обставин, договір оренди в розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України не можна вважати належним та допустимим доказом.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України, збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна поведінка чи бездіяльність іншої сторони є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ст. 22 ЦК України для застосування цивільно-правової відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Проте, судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у позові також з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду, виходячи з наступного:

У відповідності до положення статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання щодо обставин, які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин, але які впливають на вирішення спору - це пропущення строку позовної давності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 18 грудня 2009 року № 13 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено - п. 11.

Вказані роз'яснення свідчать про те, що самостійною підставою для відмови у позові є недоведеність позивачем своїх вимог.

Таким чином, дійшовши до висновку про відмову у позові з підстав його недоведеності, суд першої інстанції одночасно помилково застосував іншу підставу, як сплив позовної давності, а тому висновок суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підлягає зміні з виключенням із мотивувальної частини рішення висновок суду першої інстанції про відмову у позові з підстав пропуску строку для звернення до суду за захистом порушеного права.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року в частині правового обгрунтування змінити. В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.

Головуючий

Судді