Справа № 247/1242/14-ц

2/247/347/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року Торезький міський суд Донецької області в складі:

Головуючої судді Арапіної Н.Є.

при секретарі Щербініній О.С.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача Стрельникова В.М.,

Максименка Я.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду міста Торез цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління «Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України» за участю третьої особи ОСОБА_5, приватного акціонерного товариство "Страхова компанія "Провідна" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином,

В с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління «Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України» за участю третьої особи ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль марки "ВАЗ-21101", державний номер НОМЕР_1, що належить Головному управлінню «Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України», під керуванням ОСОБА_5, який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись по вул. Т.Бірлевої м.Тореза в районі будинку № 43 виїхав на зустрічну смугу дороги та скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в результаті чого потерпілі отримали тілесні ушкодження, і ІНФОРМАЦІЯ_1 року померли. 12 грудня 2013 року вироком Торезького міського суду Донецької області ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на вісім років з позбавленням права керувати усіма видами транспортних засобів строком на три роки. В результаті ДТП, при якому загинув чоловік позивача - ОСОБА_7, позивачу було завдано матеріальну шкоду, яка складається із витрат на організацію поховання, проведення поминального обіду на загальну суму в розмірі 13 645 грн. 00 коп. Крім того, злочинними діями водія ОСОБА_5 позивачу також завдано моральну шкоду, яка складається із душевних страждань з приводу смерті чоловіка, порушені її нормальні життєві зв'язки, втрата близької людини відобразилася на її здоров'ї, вона вимушена проходити лікування та постійно знаходиться в стані страху. Моральна шкода оцінена позивачем в сумі 150000 грн. 00 коп. 23 січня 2014 року за договором страхування Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна», в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, перераховано позивачу 7196 грн. Просить стягнути з відповідача суму у відшкодування моральної шкоди в розмірі 150000 грн. 00 коп., у відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 6449 грн. 00 коп. та 6000 грн. в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, всього 162499 грн.

24 квітня 2014 року ухвалою суду залучено до участі у справі Приватне Акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" у якості третьої особи.

06 червня 2014 року ухвалою суду подовжено строк розгляду справи.

Позивач в судове засідання не з"явилася, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги. Дав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково пояснив, що приймав участь у якості представника позивача під час досудового розслідування, розгляду кримінального провадження в суді. Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 " Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди" визначено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). Тому відповідач повинен відшкодувати шкоду.

Представник відповідача Стрельников В.М. позов не визнав. Підтримав письмові заперечення, в яких зазначено, що відповідно до графіку роботи за вересень 2013 року тривалість робочого часу водія ОСОБА_5 з 07.00 по 15.30 годин. В день дорожньо-транспортної пригоди - 06 вересня 2013 року, після 15 год. 30 хв., водій не виконував трудових обов»язків, використовував транспортний засіб у своїх особистих цілях. Відповідач не повинен відповідати за шкоду, завдану третьою особою, оскільки транспортний засіб вибув з володіння підприємства внаслідок протиправних дій водія. Відповідно до вимог ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик також відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи її дружині.

Представник відповідача Максименко Я.В. позов не визнав. Пояснив, що наявність моральних страждань, які позивач оцінює у сумі 150 000 грн., не підтверджена відповідними доказами. Справедливим є відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000 грн. солідарно, оскільки відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно. Третя особа в неробочий час використала транспортний засіб у своїх особистих цілях.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з»явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. У письмовій заяві зазначив, що позов не визнає, не бажає давати будь-які пояснення по справі.

Представник третьої особи приватного акціонерного товариство "Страхова компанія "Провідна" в судове засідання не з»явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. До суду надійшли письмові заперечення, в яких зазначено, що підстави відшкодування моральної шкоди встановлені нормами ст. 27 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Просив про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер чоловік позивача ОСОБА_7 (а.с.8,9).

Витрати, пов'язані з поминальним обідом склали 6449 грн. 00 коп. (а.с.208,209).

Приватним Акціонерним товариством «Страховою Компанією «Провідна» відшкодовано ОСОБА_4 шкоду, пов»язану з похованням, у розмірі 7196 грн. (а.с.42,43).

Між Головним управлінням «Донецького обласного лабораторного центру Державної санітарно-епідеміологічної служби України» та Приватним Акціонерним товариством «Страхова Компанія «Провідна» укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю складає 100 000 грн. (а.с. 129).

Аналізуючи досліджені докази суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст.1166 ЦК України відшкодування матеріальної шкоди можливо при наявності складу правопорушення: протиправних дій особи, заподіяння шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками, вини особи, що причинили збиток.

Згідно ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, чи збереженням змістом транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, що здійснює цю діяльність, і для інших осіб. Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, що на відповідному правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди та ін.) володіє транспортним засобом, механізмом, використання, чи збереження зміст якого створює підвищену небезпеку, тобто титульний власник. Юридична ознака титульного власника право володіння транспортним засобом, матеріальна ознака складається в здійсненні фактичного володіння (експлуатації) , тобто передбачену законом потенційну небезпечну діяльність, зв'язану з використанням, чи збереженням змістом цього обьекта. За загальним правилом сукупність зазначених ознак дозволяє покласти відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки на титульного власника. Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в технічне керування без належного правового оформлення, то суб'єктом відповідальності є власник транспортного засобу. Особа, що здійснювало діяльність по експлуатації транспортного засобу відшкодовує збиток солідарно.

Згідно вимог ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом встановлено, що 12 грудня 2013 року вироком судді Торезького міського суду ОСОБА_5 притягнуто до кримінальної відповідальності за ст.286 ч.3 КК України; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ДУ «Донецький обласний лабораторний центр Держепідслужби України», ПрАт «Страхова компанія «Провідна», третя особа з про боку відповідача - ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної злочином відмовлено (а.с.32-39).

Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року вирок Торезького міського суду Донецької області від 12 грудня 2013 року, яким засуджено ОСОБА_5 в частині цивільних позовів скасовано, а справу направлено до Торезького міського суду на новий розгляд у порядку цивільного судочинства (а.с.40-41зв.).

Позивач просила стягнути з позивача витрати на проведення поминальних обідів у сумі 6449 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодовувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов. Тобто, виходячи із визначення поняття поховання, відповідно до закону, до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.

Отже, витрати на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, не відносяться до витрат на поховання, відшкодовувати які винний не зобов'язаний згідно ст. 1201 ЦК України.

Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на проведення поминальних обідів у сумі 6449 грн. 00 коп. слід відмовити.

Позивачем заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 150000 грн. 00 коп.

Стаття 23 ЦК України передбачає підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації. Моральна шкода стягується незалежно від стягнення майнової шкоди.

У пункті 3 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, зокрема, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні відносин з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків. Звідси, потерпілий вважається зазначивши моральну шкоду, якщо він перетерпів душевні страждання у виді негативних змін душевно-психологічного функціонування організму чи фізичні страждання у виді негативних змін біологічного функціонування організму.

При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ст.1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 8 зазначеної постанови визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Судом встановлено, що третя особа прийнята водієм транспортного засобу у Торезьку філію Державної установи «Донецький обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» з 02 січня 2013 року та на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди перебувала у трудових відносинах із цим підприємством (а.с.132,133).

Суд не приймає до уваги твердження представників відповідача, що третя особа неправомірно заволоділа транспортним засобом та скоїла дорожньо-транспортну пригоду, виходячи з наступного.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов"язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст.1187).

Матеріалами справи містять графік роботи за вересень 2013 року, в якому зазначено тривалість робочого часу водія ОСОБА_5 з 07.00 по 15.30 годин. (а.с.99) та подорожній лист службового легкового автомобіля ВАЗ 21101, державний номерний знак НОМЕР_1 на 06 вересня 2013 року, в якому відсутня відмітка про повернення транспортного засобу. (а.с.96).

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 " Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди" під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична чи особа громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, оперативного чи керування на інших підставах (договір оренди, довіреності і т.п.). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки з зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно з п. 5 зазначеної вище постанови відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про неправомірність заволодіння третьою особою транспортним засобом підприємства.

На виникнення обов'язку володільця джерела підвищеної небезпеки з відшкодування заподіяної ним шкоди не впливають наступні обставини: 1) в який час було вчинено заподіяння шкоди - службовий або неслужбовий; 2) чи було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівникові у процесі виконання ним трудових обов'язків, або він самовільно, неправомірно використав його у своїх особистих цілях.

Суд не приймає до уваги твердження представників відповідача, що ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування страховиком моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її дружині, виходячи зі змісту зазначеної норми, яка передбачає здійснення відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами, тобто на відшкодування шкоди мають право непрацездатні особи, які були на утриманні або мали на день смерті право на одержання від особи утримання.

Враховуючи роз'яснення, що містяться у п.9 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру й обсягу фізичних, душевних і психічних страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, які позивач зазнали у зв»язку з втратою близької людини, інших обставин, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості.

Суд дійшов висновку, що діями відповідача спричинені моральні страждання, пов»язані з безповоротною втратою чоловіка, відчуттям самотності. Гибель чоловіка спонукає позивача вирішувати матеріальні та інші проблеми самостійно, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому, вимоги позивача у частині відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню у сумі 40 000 грн. 00 коп.

В частині вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу суд вважає наступне.

Згідно з вимогами ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється частиною 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-VI, згідно з якою розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

На підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачено наступний розмір мінімальної заробітної плати: з 01 січня 2013 року - 1147 грн. 00 коп.

На підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено наступний розмір мінімальної заробітної плати: з 01 січня 2014 року - 1218 грн. 00 коп.

При визначенні розміру витрат на правову допомогу суд приймає до уваги участь представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 у судових засіданнях 05 листопада 2013 року - 1 год. 21 хв., 20 листопада 2013 року - 0 год. 17 хв., 03 грудня 2013 року - 4 год. 46 хв., 11 грудня 2013 року - 2 год. 20 хв., 12 грудня 2013 року - 1 год. 08 хв., 27 лютого 2014 року - 0 год. 41 хв., 13 травня 2014 року протягом 01 год. 00 хв., 29 травня 2014 року - 0 год. 31 хв., 19 червня 2014 року - 0 год. 11 хв. та розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2013 року - 1147 грн. 00 коп., розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2014 року - 1218 грн. 00 коп. (а.с.89, а.с.121-122зв., том 1; а.с.43-55зв., 87-91, 163-164зв., 112-113, 140-141, 219, том 2).

З урахування наведеного, з 01 січня 2013 року 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи складає 458 грн. 80 коп., за 09 год. 52 хв. оплата правової допомоги складає у сумі 4526 грн. 82 коп. ((458,80 грн. х 9 год.) + (52 хв. х 458,80 грн. : 60 хв.)); з 01 січня 2014 року 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи складає 487 грн. 20 коп., за 02 год. 23 хв. оплата правової допомоги складає у сумі 1161 грн. 82 коп. ((487,20 грн. х 2 год.) + (23 хв. х 487,20 грн. : 60 хв.)).

Тому, з відповідача Державної санітарно-епідеміологічної служби України на користь позивача підлягають стягненню витрати з оплати правової допомоги у сумі 5687 грн. 98 коп., в іншій частині слід відмовити у зв»язку з недоведеністю витраченого часу.

01 листопада 2011 року набрав законної чинності Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при подачі позовної заяви немайнового характеру оплаті підлягає судовий збір в розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2014 року становить 1218 грн. 00 коп.

Тому за подачу позову немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір в сумі243 грн. 60 коп.

На підставі п.2 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.

Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає необхідним судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ст.ст.79, 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 243 грн. 60 коп.

Керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про поховання та похоронну справу», Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст.ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1201 ЦК України, п. 4 постанови № 6 Пленуми Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди», п.п. 3, 5, 8, 9 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст.10, 11, 60, 79, 80, 84, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 223 ЦПК України,

В и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Головного управління «Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України» за участю третьої особи ОСОБА_5, приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління «Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди у сумі 40000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., витрати на правову допомогу у сумі 5687 (п'ять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 98 коп.

Стягнути з Головного управління «Донецький обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України», судовий збір на користь держави в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

У задоволенні вимог в іншій частині відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 24 червня 2014 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Торезький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У разі якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н. Є. Арапіна