Єдиний унікальний номер 0504/3270/12 Номер провадження 22-ц/775/2541/2014
Головуючий в 1 інстанції Заборський В.О.
Доповідач - Ткачук С.С.
категорія 44
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Осипчук О.В.,
суддів Смєлік С.Г., Ткачук С.С.,
при секретарях Руденка Д.В., Біляєві М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа комунальне підприємство «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька», про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати свого батька ОСОБА_2 та брата ОСОБА_3 особами, які втратили право користування жилим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_4, мотивуючи свої вимоги наступним.
З 1999 року він проживає в даній квартирі як член сім'ї наймача ОСОБА_2 Разом з ним на даний час в квартирі проживає його дружина і донька ОСОБА_4, Окрім нього та його доньки в квартирі зареєстровані ОСОБА_2 і брат ОСОБА_3, які вибули з квартири в 2000 році, у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання в інший населений пункт. Угоди про встановлення порядку користування квартирою між ним і відповідачами не укладалось, витрати по утриманню квартири він несе самостійно. Для позивача реєстрація в квартирі відповідачів створює труднощі при здійсненні ним і його родини права користування квартирою, оскільки він зобов'язаний нести витрати по утриманню даної квартири разом з відповідачами. Крім того, позивач не може зареєструвати в квартирі свою дружину, передбачена необхідність отримання згоди всіх проживаючих в квартирі членів сім'ї, що зробити неможливо. Вважає, що на теперішній час відповідачі повинні бути визнані особами, які втратили право користування житловим приміщенням, оскільки понад 12 років без поважних причин не проживають у квартирі. Вимоги позову мотивовані з посиленням на ст.ст. 71,72,107,161,163 ЖК.
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_4; у задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 особою, що втратила право користування дано квартирою відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що в судовому засіданні знайшло підтвердження обставин вибуття наймача квартири ОСОБА_2 на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення ще до смерті своєї дружини. Крім того він в суді підтвердив, що не вважає спірну квартиру своїм постійним місцем проживання і бажає щоб квартира була поділена тільки між синами порівну.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог відносно ОСОБА_3, судом зроблено висновок, оскільки відповідач позбавлений можливості користуватись спірною квартирою через зміну позивачем замків на вхідній двері, останній був змушений шукати собі інше житло, в якому проживає з неповнолітнім сином по теперішній час.
При вирішенні спору суд першої інстанції керувався статтями 9,107 ЖК.
Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у позові позивачем принесена апеляційна скарга, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою через вибуття з приміщення квартири у 2000 році на постійне місце проживання до батьків дружини в АДРЕСА_1. Зазначає, що ОСОБА_3 добровільно виїхав із спірної квартири відразу після одруження і він йому не заважав проживати в спірній квартирі, бо надавав дублікат ключів від вхідної двері. Деякий час брат проживав з ним у квартирі, а згодом на початку 2011 року, переїхав до своєї жінки, з якою мешкає однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Крім того, жодного належного доказу того, що йому дійсно чинилися якісь перешкоди в користуванні спірним жилим приміщенням, надані не були.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник підтримали доводи скарги і просили задовольнити. Позивач пояснив, що просить вирішити спір на підставі ст. 107 ЖК
Відповідачі заперечили по скарзі і просили її відхилити. ОСОБА_3 підтвердив, що дійсно після реєстрації шлюбу у січні 1997 році він вибув з приміщення спірної квартири і неодноразово змінював своє місце постійного проживання. Так, спочатку проживав разом з дружиною, її донькою від іншого шлюбу та народженим у них в 1998 році сином, в орендованому приміщенні, потім у батьків дружини АДРЕСА_2 . На день смерті дружини у серпні 2009 року його сім'я проживала в АДРЕСА_5, що належала бабці дружини і яку залишив після смерті дружини, бо переїхав улітку 2010 року до помешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3, з якою припинив шлюбні стосунки восени 2013 року та виселився до гуртожитку. Питання про вселення у приміщення спірної квартири в установленому законному порядку свого неповнолітнього сина ніколи не порушував, бо він тривалий час мешкав після смерті дружини у її батьків.
Представник комунального підприємства «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька» ( далі житлова компанія) до суду не з'явився, але про час та місце розгляду скаргу був повідомлений належним чином.
Апеляційний суд визнає, що апеляційну скаргу слід задовольнити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи встановлено, що 7 березня 1981 року ОСОБА_2 видано ордер на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3 на право зайняття двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 25,36 кв.м.. За даними житлової компанії мешканцями цієї квартири зареєстровані: з 10.07.1981р. наймач ОСОБА_2; з 16 серпня 1994р. син ОСОБА_3; з 30 березня 1999 року другий син ОСОБА_1, з 21 січня 2012 року онука ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Актом обстеження житлово-побутових і матеріальних умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4, складеного 09 жовтня 2012 року членами комітету мікрорайону «Заперевальна» засвідчено, що ОСОБА_1 проживає за даною адресою з дружиною і донькою ОСОБА_4 Зі слів сусідів громадяни ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не проживають в квартирі з 1998 року і місце їх знаходження не відомо (а.с.70).
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 не заперечив, що дійсно після реєстрації шлюбу 24.01.1997 року , він вибув з квартири на інше постійне місце проживання, яке протягом 1997- 2009 року неодноразово змінювалось. Так відразу після реєстрації шлюбу мешкали в орендованому приміщенні, потім з 2000 року у батьків дружини АДРЕСА_2, а з 2004 року до кінця 2010 року в квартирі АДРЕСА_5, яка належана бабці дружини. Протягом цього часу він фактично постійно мешкав разом з дружиною, її донькою та їх сином. Тільки в кінці 2010 року тимчасово повертався проживати в спірну квартиру, а потім знову вибув до помешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3, з якою припинив шлюбні стосунки восени 2013 року і виселився до гуртожитку. Ці обставини підтверджуються свідками опитаними судом першої інстанції і не оспорюються сторонами.
Апеляційним судом оглянуто договір найму койко-місця в гуртожитку, укладений ОСОБА_3 у лютому 2014 року, але цей доказ не приймається до уваги, бо він засвідчує обставини, які сталися вже після ухвалення судом першої інстанції. Інших доказів відповідачем ОСОБА_3 на заперечення позову суду не представлено.
Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у позову про визнання відповідача ОСОБА_3 особою, яка втратила право користування 2-х кімнатною квартирою АДРЕСА_4 через існування з боку позивача перешкод, які перешкоджають братові користуватися приміщенням квартири, суд першої інстанції вирішуючи заявлений спір за нормами ст.107 ЖК України, фактично прийшов до хибного висновку визнав відсутність відповідача в квартирі через поважні причини, який суперечить нормі даної статті Житлового кодексу.
Відповідно до ст.107 ЖК у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Як роз'яснено у пункті 11 постанови пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
На підтвердження вибуття суд може брати до уваги буді-які фактичні дані які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання.
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову вправі тільки за згодою позивача.
Але суд першої інстанції на це уваги не звернув, підстави визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у позивача під час розгляду справи не було з'ясовано, при тому, що у позові заявник посилається на різні статті Житлового кодексу( ст.ст. 71,72,107,161,162ЖК), якими регулюються питання користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду з різних підстав та в будинках приватного житлового фонду.
Як підтвердив позивач та його представник в судовому засіданні апеляційного суду, що обґрунтування мотивів вимоги позову слід вважати норми ст.107 ЖК.
За змістом ст.107 ЖК особа втрачає право користування житловим приміщенням з моменту вибуття на постійне місце проживання і передбачає з'ясування обставин фактичного вибуття особи з жилого приміщення на інше постійне місце проживання. Таким чином, за приписами цієї статті сам факт вибуття члена сім'ї з жилого приміщення на інше постійне місце проживання дає підстави визнати його таким, що він втратив право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. За змістом ст.71,72 ЖК регулюються питання збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок не проживання такої особи понад встановленого строку без поважних причин на підставі рішення суду.
Суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин і вирішуючи спір на підставі ст. 107 ЖК про визнання ОСОБА_3 особою такою, що втратила право користування жилим приміщенням фактично помилково застосував положення норми ст.71 ЖК, яка передбачає з'ясування обставин не проживання особи у квартирі понад шість місяців без поважних причин.
На підставі викладеного, апеляційний суд визнає, що вимоги позову про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування 2-х кімнатною квартирою АДРЕСА_4 з моменту фактичного вибуття з її приміщення у 1997 року ґрунтується на законі і цей факт не спростовує обставин викладених у позові про вибуття останнього з квартири в 2000 році.
З наведених обставин апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не можна визнати законним та обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України і тому, в цій частині рішення підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового рішення про визнання ОСОБА_3 особою такою, що втратила право користування жилим приміщенням спірної 2-х кімнатної квартири з 1997 року.
Керуючись ст.ст. 307,309,316 ЦПК України апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 27 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа комунальне підприємство «Керуюча компанія Будьоннівського району м. Донецька», про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця міста Донецька, особою, що втратила право користування жилим приміщенням у 2-х кімнатній квартирі АДРЕСА_4.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: