Єдиний унікальний номер 245/34/14-ц Номер провадження 22-ц/775/3299/2014
Головуючий в 1інстанції Дмитрієв В.А.
Доповідач Ткачук С.С.
категорія 20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Осипчук О.В.,
суддів Смєлік С.Г.,Ткачук С.С.,
при секретарі Щербюк Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 21 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про визнання права власності на нерухоме майно, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, де просив витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_2 9/100 ідеальної частини нежитлового приміщення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 18.11. 2013 р., яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
ОСОБА_2 в січні 2012 року звернувся до суду з позовом, у якому після уточнення, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу кімнат №3,4,5 або 9/100 ідеальної частки нежитлової будівлі АДРЕСА_1, який був укладений з відповідачем ОСОБА_3, та визнати за ним право власності на цю частину нежитлової будівлі.
В обґрунтування позову зазначає, що предметом договору була частина приміщення, загальною площею розміром 34,9 кв.м., а саме, кімнати № 3,4,5. За їх домовленістю вартість одного квадратного метра приміщення складала 3000 грн., а загальна вартість становила 105000 грн. В наступному вони досягли згоди, що вартість зазначеної частини приміщення складе 110000,00 грн. У виконання умов договору купівлі-продажу частини спірного приміщення 17 жовтня 2009 року він сплатив ОСОБА_3 30000грн.; 13 листопада 2013 року - 10000грн.; 23 листопада 2009 року - 70000грн., а всього 110000грн. Ці факти підтверджені власноручно написаними ОСОБА_3 розписками. З останнім була домовленість про проведення ремонту приміщення та передачу йому купленої частини. Після отримання грошей у листопаді 2009 року ОСОБА_3, за яким право власності було визнано рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 25.09.2007р., передав ОСОБА_2 спірне приміщення. На його вимоги посвідчені договір у нотаріуса відмовлявся і наполягав на моєму зверненні до суду.
В наступному йому стало відомо, що на підставі рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 10.02.2009 року власником всього приміщення була визнана мати ОСОБА_3 - ОСОБА_5 з метою захисту від розподілу майна з колишньою дружиною ОСОБА_4
Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від10.02.2009р. визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1.
Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 10.11.2009 року та додатковим рішенням цього суду від 16..03.2010р. визнано дійсним договір купівлі-продажу від 03.08.2009р. укладений ним з ОСОБА_5 щодо відчуження йому кімнати №3 площею 36,4 кв.м. згідно діючого на той час технічного паспорту будівлі. Визнано за ним право власності на цю частину будівлі, після чого він 08.04.2010р. він зареєстрував своє право власності у державному реєстрі речових прав на нерухомого майно. В подальшому вказані рішення, ухвалені за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за апеляційними скаргами ОСОБА_4 були скасовані судом апеляційної інстанції.
Але вважає, що 11 червня 2013 року він уклав з ОСОБА_3 договір-купівлі-продажу на зайняті спірні кімнати і які до цього часу використовує під приміщення магазину. Саме цей договір купівлі-продажу просив визнати дійсним та визнати за ним право власності.
Ухвалою Старобешівського районного суду Донецької області від 07.11.2013 р. розгляд обох позовних вимог об'єднане в одне провадження.
Ухвалою Старобешівського районного суду Донецької області від 18.11.2013р. позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, яка ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24.12.2013р. скасована, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 21 лютого 2014 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд виходив з того, що заявлені ним вимоги не ґрунтуються на законі через недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, а тому правочин є нікчемним.
Не погодившись з рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що він неодноразово вимагав від відповідача посвідчити договір купівлі-продажу придбаної частини приміщення, зробивши це у нотаріальній конторі, та він ухиляється від цього, уникає зустрічі з ним. Вважає, що відповідач разом зі членами своєї сім'ї, застосували шахрайські вчинки відносно продажу на його користь вказаного майна. Вважає себе добросовісним набувачем спірного майна і йому необхідно в судовому порядку встановити право власності на придбану частину нежитлового приміщення. Після придбання у власність частини будівлі він провів ремонт, встановив в йому торгове обладнання, завіз товар і відкрив магазин, який постійно працює до цього часу. Їх домовленість з відповідачем щодо усіх істотних умов договору підтверджується письмовими доказами. Згідно домовленості він передав відповідачу кошти, а той передав у його власність куплену частину будівлі, тобто відбулось повне виконання договору.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник доводи скарги підтримали і пояснили, що судовий розгляд позову тривалий час не проводився, а потім взагалі залишався без розгляду. За його зверненням до Старобешівського РВ відкрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ознаками шахрайства у зв'язку з чим останній погодився 11.06.2013 підписати з ним письмовий договір, але від його нотаріального посвідчення відмовляється. У липні 2013 року став вимагати від нього укладення договору оренди приміщення на що він не погодився, після чого запропонував йому це спірне приміщення звільнити.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 до суду не з'явилися, але відповідно до ст.74,76 ЦПК України судові повістки були направлення для вручення на адресу житлового-комунального відділу Новосвітської селищної ради. ОСОБА_4 особисто повідомлялася про час та місце проведення судового засідання апеляційним судом телефонограмами, зареєстрованими у журналі телефонограм за №№ 5070,5071. Ураховуючи, що судові засідання апеляційного суду призначені на 8 та 22 квітня 2014 року двічі відкладались, апеляційний суд відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК України прийшов до висновку за таких обставин можливим розглянути справу за відсутністю належно повідомлених відповідачів та третьої особи.
Апеляційний суд визнає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_3 на 94/100 частки нежитлової будівлі А-1 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта рухомого майна станом на 29.05.2013р. та свідоцтвом про право власності від 30.05.2013р. Даних про право власності ОСОБА_4 на спірне приміщення будівлі відсутні.
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта рухомого майна відомості про реєстрацію іпотеки та обтяжень до 01.01.2013.
Заочним рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 18.11.2013 року, що набрало законної сили( розгляд справи відбувся тільки за участю представника ОСОБА_3),відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 у витребуванні майна з незаконного володіння ОСОБА_2 через недоведеність про порушення його прав з огляду на вимоги ст. 356 ЦК України. (а.с.6,13,126 справа №245/34/14) Дане рішення ОСОБА_3 не оскаржив.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2010 року ухваленого за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 10 лютого 2009 року підтверджується, що шлюб подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вже був розірваний. ОСОБА_4
Цим рішенням апеляційного суду скасовано рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 10 лютого 2009 року ухваленого за позовом ОСОБА_5 до сина ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 та визнання за нею право власності на вказану будівлю, у зв'язку із визнанням дійсним договіру купівлі-продажу цієї будівлі від 05.11.2008р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3. Позов ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК апеляційний суд визнає ці обставини встановленими.
Представленими розписками за 17 жовтня, 13 і 23 листопада 2009 року написаними власноручно ОСОБА_3 підтверджується, що останній отримав у ОСОБА_2 17.10.2009 - 30000грн.; 13.11.2009 - 10000грн. і 23.11.2009 -70000грн. в рахунок укладення договору купівлі-продажу приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, яке зобов'язався відремонтувати у 14-денний строк та оформити усі дозвільні документи.
За даними технічного паспорту виготовленого 09.04.2010р. Старобешівським БТІ на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 в приміщені на першому поверсі розміщена кімната №3 розміром 21,5к.м.; кімната №4 розміром 1,0 кв.м.; кімната №5 розміром 12,4 кв.м., загальної площею становить 34,9 кв.м.( а.с.39,40,41,20-23 справа № 23-2/12)
Відповідно до представленого договору купівлі-продажу нежитлової будівлі с.м.т. Новий Світ Старобешівського району Донецької області від 11.06.2013 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 склали договір про те, що продавець передав, а покупець прийняв у власність об'єкт частина нежитлової будівлі, а саме, кімнати №3,4,5 загальною площею 34,9 кв.м., в належній продавцю будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Продаж об'єкту вчинено за 110000грн., які повністю отримані від покупця до підписання договору. Сума передана покупцем продавцю підтверджена розписками продавця. Договір викладено російською мовою.
За зверненням ОСОБА_2 до Старобешівського РВ ГУ МВС України у Донецькій області порушено кримінальне провадження за фактом шахрайських дій за ст. 190 ч.2 КК України з боку ОСОБА_3, яке триває до цього часу.
Вперше ОСОБА_2 пропозицію нотаріально оформити договір купівлі-продажу ОСОБА_7 направив ще у листопаді 2011 року ( а.с.44 справа № 23-2/12).
У липні 2013 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_2 листа з вимогою про звільнення займаного спірного приміщення в добровільному порядку. У своїй заяві від 13.07.2013 року ОСОБА_2 відмовляє ОСОБА_3 звільнити придбане ним приміщення. (а.с.69,70 спр. № 245/34/14)
Викладені факти підтверджуються матеріалами справи, сторонами не оспорюються і не спростовуються технічним записом судового засідання за 21.02.2014 року.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що згідно до вимог ст. 657 ЦК України ( у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку, що у задоволені позову в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним, слід відмовити. Оскільки позивачу у задоволені вимог про визнання договору купівлі-продажу кімнат № 3,4,5 або 9/10 ідеальної частини будівлі АДРЕСА_1 дійсним відмовлено, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на цю частину нежитлової будівлі.
Апеляційний суд не погоджується висновками суду першої інстанції, який через неповне з'ясування обставин, порушення норм матеріального і процесуального права, не вірно визначився з характером правовідносин внаслідок чого постановив рішення, яке не відповідає ст.213,214 ЦПК і тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до частин 1-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 2 ст. 207 ч.1 ст.209 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною(сторонами). Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до вимог ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Статтею 220 ЦК України визнано, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Статтею 334 ЦК Україні передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
За змістом частини 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більш сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків.
Як визначено у частині 2 ст. 640 ЦК України, в редакції яка набрала чинності з 01.01.2013 року, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Аналіз приведених правових норм матеріального права дає апеляційному суду підстави для висновку, що з 1 січня 2013 року набирав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів", яким частину третю статті 640 ЦК викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а зі статті 657 ЦК виключено слова "та державної реєстрації". Таким чином з 01.01.2013 року не передбачено державної реєстрації правочину, якщо в договорі не передбачено інше, а право на нерухоме майно та його обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Вирішуючи спір судом першої інстанції не було з'ясовано коли саме сторонами укладено договір купівлі-продажу частини спірного приміщення нежитлової будівлі та не звернув уваги на набуття чинності з 01.01.2013 року змін до частини 3 ст.640 ЦК України внаслідок чого допустив порушення норм матеріального та процесуального права ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
Викладені ОСОБА_2 у позові та в апеляційній скарзі обставини про передачу ОСОБА_3 грошей в сумі 110000грн. в рахунок наступного укладення договору купівлі-продажу цієї частини нежитлової будівлі, передачу останнім цих кімнат, апеляційний суд визнає тільки обставинами, які вказують про досягнення сторонами домовленості про суттєві умови продажу спірного приміщення, які сторонами фактично були виконані на час оформлення і підписання ними письмового договору купівлі-продажу 11.06.2013 року, який не був нотаріально посвідчений через ухилення ОСОБА_3
У зв'язку приведеним та враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, апеляційний суд визнає, що з моменту підписання 11.06.2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу кімнат спірного приміщення, сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу, на підставі якого у сторін виникли права та обов'язки передбачені його умовами і фактично виконані сторонами належним чином.
Таким чином, через доведеність факту ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення укладеного ним з ОСОБА_2, договору купівлі-продажу 3-х кімнат спірного нежитлового приміщення від 11.06.2013 року, апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги стосовно обставин укладення сторонами даного договору купівлі-продажу обґрунтованими, які дають підстави вважати про наявність законних підстав для визнання цього договору дійсним.
Вимоги позову про визнання договору купівлі-продажу від 11.06.2013 року кімнат №3,4,5 нежитлової будівлі АДРЕСА_1, який був укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_2 російською мовою, підлягають задоволенню, бо статтями 205,207,626-628,655,657 ЦК України відсутні вимоги щодо застосування державної мови при вчиненні правочину з приводу купівлі-продажу нерухомого майна. Застереження викладені у ст. 15 Закону України «Про нотаріат» і ст.16 Закону України, а саме, що мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України "Про засади державної мовної політики"; нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє, стосується вчинення нотаріальних дій. Рішенням Конституційного Суду України у справі №10-рп/1999 від 14.12.1999 дано офіційне тлумачення положення ст. 10 Конституції України « положення частини першої статті 10 Конституції України, за якими «державною мовою України є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування ( мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом( частина п'ята статті 10 Конституції України).
Проте апеляційний суд визнає, що у задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на придбане за вказаним договором купівлі-продажу спірне нежитлове приміщення слід відмовити, бо право власності на нерухоме майно відповідно до ч. 4 ст.334 ЦК України, в редакції, що діяла на момент укладання договору, передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Законом встановлено порядок визнання державною права власності на нерухоме майно.
Окрім того, перевіряючи апеляційну скаргу в межах її доводів, у якій апелянт просить рішення скасувати, апеляційний суд відзначає, що апелянтом фактично оскаржено рішення суду першої інстанції в повному обсязі, в тому числі і вирішене судом першої інстанції питання про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи приведене, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Ухвалою Старобешівського районного суду від 24.02.2012 року задоволена заява ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_3 підключити до централізованого опалення кімнати №3,4,5 в будинку АДРЕСА_1 шляхом ліквідації заглушок на трубах опалення в кімнатах №2 та №5 вказаної будівлі та підключення до лінії подачі електроенергії кімнати №3,4,5, вказаної будівлі. Заходи забезпечення позову були скасовані судом першої інстанції через відмову у позові.
Вибраний вид забезпечення позову сторонами не оскаржено і був вжитий судом першої інстанції відповідно до ст. 151,152ч.1 ЦПК України, які передбачають забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Оскільки апеляційним судом позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволені, рішення якого набирає законної сили з моменту оголошення, апеляційний суд вважає можливим залишити заходи забезпечення позову вжиті судом першої інстанції, скасував рішення суду і в цій частині.
На підставі викладеного, апеляційний суд рішення суду першої скасовує і ухвалює нове рішення, яким визнає дійсним договір купівлі-продажу кімнат №3,4,5, загальною площею розміром 34,9 кв.м., нежитлової будівлі АДРЕСА_1, укладений 11.06.2013 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в простій письмовій формі, але відмовляє у задоволенні позову про визнання права власності ОСОБА_2 на придбану частку нежитлової будівлі за вказаною адресою.
Керуючись ст.ст. 307,309,316 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 21 лютого 2014 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу від 11 червня 2013 року, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2, частини нежилої будівлі, а саме, кімнат №3,4,5 загальною площею 34,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: