Справа № 0908/6301/2012

Провадження № 11/779/42/2014

Категорія ч. 2 ст. 364 КК України

Головуюча у І інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Попович С. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С. С.

суддів Гриновецького Б. М., Хруняка Є.В..

з участю : секретаря Шандаловича А.І.

прокурора Шутки І.І.

захисника ОСОБА_2

засудженого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Калуського міськрайонного суду від 11 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя

АДРЕСА_1, згідно ст. 89 КК України

раніше не судимого, громадянина України

визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України з призначенням покарання:

за ч. 2 ст. 191 КК України - два роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на один рік, але згідно ст. 49 КК України звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

за ч. 2 ст. 364 КК України - три роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на один рік шість місяців.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на два роки та зі сплатою штрафу 2 000 грн.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку два роки.

На підставі ст. 76 КК України на засудженого поставлено відповідні обов'язки.

В строк покарання остаточно призначеного за сукупністю злочинів зараховано покарання повністю відбуте за попереднім вироком Калуського міськрайонного суду від 20 січня 2009 року.

Запобіжний захід залишено попередньо обраний - підписку про невиїзд.

Стягнуто на користь ВАТ «Калушхімремонт» 81 765 грн. 53 коп. матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_3 засуджено за те, що він вчинив привласнення, шляхом зловживання своїм службовим становищем, грошових коштів ВАТ «Калушхімремонт» та умисно, з корисливих мотивів в інтересах третіх осіб, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки при таких обставинах.

16 липня 2002 року Господарським судом Івано-Франківської області порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Калушхімремонт». Ухвалою від 13 лютого 2003 року вказаного суду арбітражного керуючого ОСОБА_3 призначено ліквідатором даного підприємства.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на засіданні комітету кредиторів ВАТ «Калушхімремонт» ( протокол № 3 від 27 лютого 2003 року ) одноголосно прийнято рішення реалізовувати майно підприємства виключно через відкриті торги на конкурсних засадах на підставі експертної оцінки, за винятком малоцінних та швидкозношуваних предметів вартістю до 5000 грн.

ОСОБА_3, будучи відповідно до ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» службовою особою, наділеною повноваженнями по збереженню та управлінню майном підприємства-боржника, достовірно знаючи, що нерухоме майно не відноситься до малоцінного або швидкозношуваного, зловживаючи своїм службовим становищем, без проведення експертної оцінки та обов'язкових відкритих торгів склав договір купівлі-продажу № 07 та акт приймання-передачі від 16 березня 2004 року, на підставі яких відчужив приватному підприємцю ОСОБА_4 нерухоме майно ВАТ «Калушхімремонт» - цегляне приміщення прибудови контори в АДРЕСА_2, площею 29,75 м2 за самовільно визначеною ним ціною 1 500 грн. Вказані готівкові кошти, які отримав від реалізації даного майна, привласнив.

ОСОБА_3, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч ст. 3-1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без відома та згоди комітету кредиторів ВАТ «Калушхімремонт», незаконно отримав по видатковому касовому ордеру № 6 від 01 лютого 2007 року у касі підприємства 10 100 грн. як компенсацію витрат за 2005-2006 роки по страхуванню життя та здоров'я, які привласнив.

І що таким чином, ОСОБА_3, в період з березня 2004 року по лютий 2007 року привласнив шляхом зловживання своїм службовим становищем грошові кошти ВАТ «Калушхімремонт» на загальну суму 11 600 грн.

Крім того, протягом 2005-2006 років як ліквідатор ВАТ «Калушхімремонт» ОСОБА_3, діючи умисно, всупереч інтересам служби, без відома та згоди комітету кредиторів даного товариства, без проведення експертної оцінки та обов'язкових відкритих торгів відчужив майно ВАТ «Калушхімремонт» по заниженій вартості, чим заподіяв вказаному підприємству тяжкі наслідки.

Так, 17 жовтня 2005 року ОСОБА_3 на підставі оформленої ним накладної № 73 від 17 жовтня 2005 року відчужив на користь ЗАТ «Меркурій Холдінг Групп» ( м. Калуш ) кран марки «РДК-160-3», 1989 року випуску, заводський № 847 за самовільно визначеною ціною 42 000 грн., експертна вартість якого на момент продажу складала 84 000 грн.

15 листопада 2005 року ОСОБА_3 на підставі оформлених ним цього ж числа накладної № 143 та приймально-здавального акту відчужив на користь ТзОВ «Карпаттехноцентр» ( м. Івано-Франківськ ) кран «РДК-250-2», 1984 року випуску, заводський № 9637, за самовільно визначеною ціною 30 000 грн., що на 18 528,53 грн. менше його залишкової балансової вартості на момент продажу.

Крім того, 06 лютого 2006 року ОСОБА_3 на підставі укладеного ним договору купівлі-продажу майна № 10 та накладної № 10 від 06 лютого 2006 року відчужив на користь ТзОВ «БК «Комфорбуд-2» ( м. Івано-Франківськ ) кран «РДК-250-2», 1987 року випуску, заводський № 11589, за самовільно визначеною ціною 70 400 грн., експертна вартість якого на момент продажу становила 81 000 грн.

Внаслідок незаконного продажу трьох одиниць вказаної техніки ОСОБА_3 в період з жовтня 2005 року по лютий 2006 року заподіяно ВАТ «Калушхімремонт» матеріальної шкоди на загальну суму 71 128,53 грн., тобто спричинено тяжкі наслідки.

Засуджений в апеляції зі змінами просить вирок суду скасувати, а справу закрити, мотивуючи тим, що вирок постановлений без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і кримінально-процесуального права, а викладені у вироку висновки не відповідають обставинам справи та недоведеними є ті обставини, які суд визнав встановленими.

Перше. Стосовно епізоду, інкримінованого йому, як відчуження ним нерухомого майна, а саме цегляного приміщення прибудови до контори в м. Сокаль Львівської області.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2012 року було вказано, що суду першої інстанції при новому розгляді слід дослідити письмові докази: акт приймання-передачі майна від 15 березня 2004 року та договір купівлі-продажу майна від 16 березня 2004 року та дати їм відповідну правову оцінку. Але, вважає, що судом першої інстанції при новому розгляді не була виконана ця вказівка. Взагалі не досліджувалися обставини, про те, чи дана прибудова до контори була об'єктом власності ВАТ «Калушхімремонт», на дану самочинну добудову відсутні будь-які правовстановлюючі документи, ця прибудова не перебувала на балансі ВАТ «Калушхімремонт», тому не може бути об'єктом злочину. Судом не встановлено, що ним привласнено вказані кошти. Судово-бухгалтерська експертиза не проводилась, фінансової ревізії до та під час слідства не було проведено, гроші ці були виплачені сторожам.

Друге. Стосовно епізоду незаконного отримання та привласнення з каси товариства 10100 грн., як компенсацію витрат за 2005-2006 роки по страхуванню життя і здоров'я.

Відповідно до ч. 7, 10 ст. 3-1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», діяльність арбітражного керуючого підлягає обов'язковому страхуванню, порядок якого визначається законом за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Тому вважає, що для отримання цього відшкодування йому не потрібна згода комітету кредиторів, а комітет кредиторів зобов'язаний відповідно до закону відшкодувати йому ці витрати.

Згідно п. 4 порядку денного комітет кредиторів протоколом № 7 від 17 червня 2004 року вирішив відшкодувати йому витрати понесені ним при оплаті страхового полісу № 11.013.775 від 17 березня 2004 року, за рахунок коштів отриманих від реалізації майна боржника ( том 1 а. с.36 ). Цю обставину підтвердили свідки ОСОБА_5 ( протоколи судового засідання за 22 березня 2011 року та 12 лютого 2013 року) та свідок ОСОБА_7( протоколи судового засідання за 19 квітня 2011 року та 12 березня 2013 року ).

Крім того, вважає, що вказаний протокол не визначає граничний термін тривалості процедури ліквідації, а отже, відшкодування витрат на обов'язкове страхування напряму залежить від тривалості здійснення процедури ліквідації.

Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області у справі № Б-7/224 від 13 лютого 2003 року його було призначено ліквідатором ВАТ «Калушхімремонт» без обмеження терміну виконання ліквідації підприємства ( том 1 а. с. 17- 18 ).

Крім, того п. п. 5.1, 7.1 договору № Б-7/224 - 01 від 22 листопада 2002 року чітко передбачено відшкодування йому витрат на обов'язкове страхування та встановлює граничний термін дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором ( том 4, а. с. 241- 243 ).

Протоколом № 4 від 08 травня 2003 року комітет кредиторів пролонгував дію договору № Б-7/224 - 01 від 22 листопада 2002 року вже як з ліквідатором до затвердження Господарським судом мирової угоди, або ліквідаційного балансу до закінчення процедури ліквідації боржника в цілому ( том 1 а. с. 22-25 ).

Отже, він, відповідно до вказаного Закону, ухвали Господарського суду Івано-Франківської області та вищевказаного договору мав право на відшкодування витрат понесених ним на обов'язкове страхування життя та здоров'я за весь час виконання ухвал Господарського суду у справі № Б-7/224 та дії договору, отже не вчинив злочину, передбачений ч. 2 ст. 191 КК України.

Третє. Стосовно епізоду, інкримінованого йому, як відчуження майна ВАТ «Калушхімремонт» протягом 2005-2006 років по заниженій ціні, що спричинило підприємству тяжкі наслідки.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 06 листопада 2012 року, якою було скасовано попередній вирок суду першої інстанції, суд повинен був, але належно не з'ясував дійсну вартість кранів РДК-1603, РЛДК 250-2 на момент їх відчуження, тобто на час вчинення ним вказаного вище. А тому експертний висновок від 05 серпня 2010 року № 43, не є належним доказом в розумінні ст. 65 КПК України.

Відповідно до висновку експерта від 04 вересня 2013 року № 1872/1873/1874 ( том 6 а. с. 181-187 ) слідчим СБУ знову було поставлене завдання перед судовим експертом встановити ринкову ( замість дійсної вартості згідно ухвали апеляційного суду ) вартість кранів марки РДК. Але експерт з наданих йому матеріалів зміг встановити тільки ринкову вартість одного крану РДК-250-2 з. н. 11589, 1987 року випуску станом на 06 лютого 2006 року з огляду на джерело інформації.

Встановлення ринкової вартості об'єкта проведено за станом на 04 вересня 2013 року, при цьому кран РДК-250-2, 1987 року випуску оцінювався в серпні 2003 року, хоча був відчужений 06 лютого 2006 року. Не підлягає сумніву, що умови на ринку подібного майна, які визначали формування цін, за цей чає суттєво змінилися. Зокрема, курс долара США на дату встановлення оцінки складав ( серпень-вересень 2003 року - 5,3315 грн. ), а курс долара США на дату реалізації ( лютий 2006 року - 5,05 грн. ), на дату виконання висновку - 06 вересня 2013 року - 7,993 грн.

Вважає, що висновок № 1872/1873/1874 від 04 вересня 2013 року є суперечливий.

Ще в ході досудового розслідування, але після проведення експертизи експертом ОСОБА_8, ним до матеріалів справи в якості письмових доказів було надано: копію опису основних засобів від 01 жовтня 2002 року з даними балансової та залишкової вартості кранів ( том З а. с. 208-209 ); копію висновку про вартість об'єкта оцінки крана РДК-160-3 від 10 вересня 2003 року, якою було визначено вартість в сумі 31 200 грн. ( том 3 а. с. 214-227 ). Дана оцінка була виготовлена для проведення прилюдних торгів через Аукціонний центр «Універсал» 10 червня 2004 року газета «Анонс-контракт» № 23 від 17 червня 2004 року ( том 3 а. с. 213 ). Але через вказаний аукціон крани не були реалізовані, у зв'язку з відсутністю покупців на той час. Тому для проведення наступного аукціону необхідно було б зменшити ціну продажу кранів ще на 10%, і так, на кожний визначений біржею, дату аукціон, згідно чинного на той час законодавства, ( це би привело до зменшення надходження коштів від реалізації майна банкрута на погашення заборгованості кредиторів ). Ці письмові докази мали б бути вихідними даними для проведення товарознавчої експертизи в 2010 році, та експертизи в 2013 році.

Вважає, що його вина у скоєнні злочинів з продажу кранів судом першої інстанції при новому розгляді не встановлена, так як не було встановлено дійсний розмір спричинених збитків.

Крім того, в матеріалах справи ним були додані дві первинні експертизи від 2003 року, які по своїй суті суперечать висновкам експертиз, які були проведені в 2010 та 2013 роках після того як автокрани були реалізовані : РДК-160, 1989 року належить на правах власності згідно договору купівлі-продажу № 10-10/01 від 07 жовтня 2005 року ЗАТ «Меркурій Холдинг», та кран РДК-250-2, 1987 року належить згідно договору купівлі-продажу № 10 від 06 лютого 2006 року ТОВ «Комфортбуд» ( том 2 а. с. 14-15 ), відремонтовані та введені в експлуатацію згідно правил Держтехнагляду ( том 2 а. с. 86-93; 100-106 ) новими власниками. Проведення повторних експертних оцінок майна, яке знаходилось уже давно в інших власників, вважає неправомірним.

Що на даний час всі договори купівлі-продажу залишаються в силі, рішенням суду не скасовані, а всі його дії як ліквідатора затверджувалися протоколами комітету кредиторів в к-сті 17 шт. ( том 1 а. с. 19-55 ) та ухвалами господарського суду Івано-Франківської області по справі № Б-7/224 за період з 13 лютого 2003 року по 27 квітня 2007 року.

Що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» наголошено, що під час розгляду кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК.

Також вважає, що судом порушено вимог кримінально-процесуального закону, про що зазначив в апеляції.

Заслухавши доповідь судді, засудженого та його захисника, які підтримали доводи, викладені в апеляції засудженого з доповненнями, прокурора, який вважав апеляцію безпідставною, а вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Апеляційний суд виходячи зі змісту ст. 365 КПК України 1960 року перевіряє вирок суду першої інстанції в межах апеляцій.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінює ці докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ст. 334 КПК України 1960 року передбачає, що мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити в тому числі : формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого та докази, на яких ґрунтується висновок суду, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Згідно роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. п. 16 і 17 Постанови від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ та постановлення вироку", суду, при постановленні вироку, належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показах свідків, потерпілих, підсудного, у висновку експерта, а також суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості і достовірності, яка має ґрунтуватися на всебічному, повному об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Положеннями п. 18 вказаної постанови визначено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні установленого судом фактичного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, і формулюванні висновку про відповідність вчинених дій пред'явленому обвинуваченню.

Суд повинен був, на виконання зазначених вище вимог, з'ясувавши мотиви та обставини вчинених дій, перевірити підставність пред'явленого обвинувачення суть якого викладено у постанові про притягнення як обвинуваченого та в обвинувальному висновку і у випадку якщо дійде до переконання про винуватість в такому, то навести у вироку докази на підтвердження того, що засуджений вчинив саме такі дії як це слідує з пред»явленого обвинувачення та фактичних обставин та зі змісту статей КК України, що ставляться йому у вину.

Проте, як видно з вироку у даній справі, зазначених вимог закону не було додержано, оскільки судом неповно перевірені всі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про наявність в діях засудженого складу інкримінованих йому злочинів.

Згідно з вимогами ст. 223 КПК України 1960 року в обвинувальному висновку мали бути наведені результати перевірки доводів наведених обвинуваченим на свій захист, частина з яких вказана і в апеляції. Чого теж не було зроблено.

По справі вже виносився вирок 25 травня 2012 року, який було скасовано ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2012 року, і у вказаній ухвалі апеляційного суду було вказано які конкретно дії слід буде вчинити в ході нового судового розгляду ( том 6, а. с. 42-48 ).

Проте, як підтверджують матеріали справи вказівки апеляційного суду належно виконані не були. А відповідно до ч. 7 ст. 374 КПК України 1960 року такі вказівки є обов'язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Відповідно до ст. 367 ч. 1 п. 1, ст. 368 ч. 2 п. 2 КПК України вирок підлягає до скасування коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо.

А тому при тих обставинах, що не було належно виконано вказівки зазначені у вказаній ухвалі, вирок слід вважати незаконним.

Вирішуючи питання щодо призначення покарання суд першої інстанції виходив з того, що засуджений уже був судимий вироком того ж суду від 20 січня 2009 року за ст. ст. 364 ч. 2, 367 ч. 2 КК України з призначенням покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати відповідні посади строком на два роки та зі сплатою штрафу 2000 гривень, та із застосуванням ст. 75 КК України. Суд також зазначив, і про це є докази у справі, що постановою Івано-Франківського міського суду від 26 липня 2011 року ОСОБА_3 звільнено від відбування цього покарання у зв'язку із закінченням іспитового строку, вказаний штраф сплачено.

По обвинуваченню, що розглядалось по даній справі суд призначив покарання : за ч. 2 ст. 191 КК України - два роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на один рік, але згідно ст. 49 КК України звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строків давності, за ч. 2 ст. 364 КК України - три роки шість місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на один рік шість місяців.

А після невідомо чому, без відповідно мотивації, посилаючись на ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначив остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків в установах чи організаціях усіх форм власності строком на два роки та зі сплатою штрафу 2 000 грн. і на підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_3 від відбування покарання з встановленням іспитового строку два роки.

Позиція суду з цього приводу є незрозумілою. Від покарання за попереднім вироком засудженого уже було звільнено, а суд призначив йому остаточно аналогічне покарання при іншому покаранні призначеному по оскарженому вироку, що суперечить фактичним обставинам, які мають місце у справі і є теж підставою для скасування вироку оскільки апеляційний суд без наявності у вироку мотивації такого, і зазначених апеляційних вимогах не може сам виправити дану помилку суду першої інстанції як таку, що є не вмотивована, і в той же час суперечить іншим обставинам. Такі обставини теж є підставою для скасування вироку.

При викладених обставинах вирок суду слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в ході якого суду першої інстанції необхідно належно виконати вимоги ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2012 року, якщо ті чи інші обставини встановити буде неможливо, то слід буде це вмотивовано зазначити і при цьому взяти за основу з приводу таких обставин інші докази, що маються в матеріалах справи, котрі можна вважати достовірними виходячи з конкретних обставин у справі для підтвердження тих чи інших фактів, необхідно дати належну правову оцінку тим обставинам на які посилається засуджений у своїй апеляції з доповненнями, в тому числі і щодо належності тих чи інших доказів і у випадку якщо суд буде не згіден з ними, то вмотивовано їх відхилити.

Крім вказаного вище, суду першої інстанції при дослідженні обставин щодо привласнення 1500 гривень слід дати оцінку квитанції до прибутковому касовому ордеру від 16 березня 2004 року згідно якого від гр. ОСОБА_4 за вказаним договором поступило в касу 1500 гривень ( а. с. 31, том 2 ), доручити органу досудового розслідування, з метою перевірки факту поступлення в касу вказаної грошової суми, призначити та провести ревізію фінансово-господарської діяльності підприємства за 2004 рік, поставивши на її вирішення відповідні питання, перевірити шляхом отримання відповідних доказів чи мав місце в дійсності факт передачі цих грошей в касу підприємства, після їх отримання ОСОБА_3 чи іншою особою, що теж підлягає перевірці ( якщо орган досудового розслідування не зробив цього в ході досудового розслідування, то повинен усунути цей недолік в даний час ) з врахуванням пояснень відібраних з цього приводу у ОСОБА_3, даних ревізії, показань свідків.

Досліджуючи обставини щодо продажу кранів слід врахувати, що відповідно до ухвали апеляційного суду від 06 листопада 2012 року необхідно доручити органу досудового розслідування встановити дійсну вартість цих кранів станом на час їх продажу, для чого органу досудового розслідування слід буде спершу встановити, зібрати необхідні докази, а так призначити відповідну експертизу, надавши експертам необхідні вихідні дані з цього приводу ( щодо їх технічного стану ). У випадку якщо такого висновку по певних причинах отримано не буде, то суду слід буде на підставі наявних у справі на даний час та наданих в ході слухання справи доказів самому прийти до висновку про те якою ж слід вважати дійсну вартість проданих кранів. А також суду слід буде визначитись чи можна вважати такі дії ОСОБА_3, якщо вони будуть доведені, продовжуваним злочином, як це вважає орган досудового розслідування, оскільки від цього залежить кваліфікація його дій. А також суду слід буде врахувати, що станом на даний час змінилась редакція ст. 364 КК України.

Колегія суддів вважає, що при викладених обставинах, апеляцію засудженого слід задовольнити частково, оскільки судом першої інстанції не прийнято належних заходів до встановлення та дослідження обставин котрі мають значення для вирішення справи по суті, не зібрано необхідних доказів на виконання попередньої ухвали апеляційного суду, а тому виходячи зі змісту норм КПК України 1960 року апеляційний суд не вправі і не повинен вирішувати ці питання як суд першої інстанції. А тому вирок суду слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367, 379 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Калуського міськрайонного суду від 11 грудня 2013 року щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

___________________ ___________________ ___________________

С. С. Попович Б. М. Гриновецький Є.В. Хруняк

Згідно з оригіналом

Суддя С. С. Попович