Справа № 247/1792/14-ц
2/247/450/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2014 року Торезький міський суд Донецької області в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
при секретарі Щербініній О.С.
за участю
позивача ОСОБА_1
представників відповідача ОСОБА_2
ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду міста Торез цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні,
В с т а н о в и в:
позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплачену заробітну плату, компенсації за невикористані відпустки, компенсації за відпрацьовані, але неоплачені робочі дні, в якій зазначено, що позивач працювала на підприємстві відповідача з 02 лютого 2011 року до 24 березня 2014 року. На день звільнення з позивачем не було проведено остаточний розрахунок. Просить стягнути з відповідача заробітну плату, компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, компенсацію за відпрацьовані, але неоплачені робочі дні.
До початку розгляду справи по суті позивачем неодноразово уточнені позовні вимоги, остаточно просила стягнути з відповідача середній заробіток у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати за лютий 2014 року при звільненні за період з 03 березня по 24 березня 2014 року в розмірі 1066 грн. 60 коп., заробітну плату за відпрацьовані, але неоплачені вихідні та святкові дні за період з 11 липня 2011 року по 24 березня 2014 року в розмірі 13622 грн. (а.с.192-192зв.).
30 травня 2014 року ухвалою суду подовжено строк розгляду справи.
Позивач підтримала позовні вимоги. Дала пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково пояснила, що у приведеному розрахунку зазначено кількість вихідних та святкових днів,в які вона фактично працювала. Не зверталася до відповідача із заявою про оплату роботи у святкові та вихідні дні у зв»язку із побоюванням втрати роботи. 05 квітня 2014 року отримала лист відповідача, в якому було повідомлено про необхідність з»явитися для отримання заробітної плати. Оскільки на підприємстві була проведена ревізія, встановлена нестача та видано наказ про відшкодування позивачем збитків, вона не бажала з»являтися на роботу, щоб не примусили підписати необхідні відповідачу документи. Заяву про звільнення направила поштою, що підтверджується рекомендованим повідомленням про отримання відповідачем 27 березня 2014 року. У цей день відповідачем на адресу позивача направлено лист про необхідність з»явитися для остаточного розрахунку, який вона отримала 05 квітня 2014 року. 03 березня 2014 року відповідач не виплатив заробітну плату за лютий 2014 року .
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснювали ОСОБА_2, ОСОБА_3
Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Підтримав письмові заперечення, в яких зазначено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем. З 24 березня 2014 року на роботу не з»явилася, 27 березня 2014 року від позивача надійшов рекомендований лист, в якому вона просила звільнити її за власним бажанням. Трудовий договір розірвано з 24 березня 2014 року та 14 квітня 2014 року знято з реєстрації в центрі зайнятості. Після отримання листа позивачу направлено письмове роз»яснення про необхідність з»явитися для остаточного розрахунку. Однак тільки 06 травня 2014 року від позивача отримано лист про здійснення розрахунку поштовим переказом або через банк. 07 травня 2014 року позивачу направлений поштовий переказ з остаточним розрахунком у сумі 2626 грн. 10 коп. Вимоги щодо стягнення компенсації за відпрацьовані,але не оплачені дні з 11 липня 2011 року по 24 березня 2014 року є безпідставними, позивачем не надала доказів, які підтвердили, що дійсно працювала у вихідні та святкові дні. 03 березня 2014 року позивачу не виплачена заробітна плата за лютий 2014 року у зв»язку з її відмовою отримати належні суми, про що складено акт.
Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала. Підтримала пояснення представник відповідача ОСОБА_2
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступні правовідносини.
Згідно трудової книжки позивач з 11 липня 2011 року працювала продавцем непродовольчих товарів, з 15 березня 2012 року призначена старшим продавцем в повною матеріальною відповідальністю у фізичній особі-підприємця ОСОБА_4, 24 березня 2014 року звільнена за власним бажанням - ст. 38 КЗпП України (а.с.6-8).
Згідно наказу № 18/02 від 18 лютого 2014 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 у зв'язку з виробничою необхідністю та за підсумками фінансово-господарського періоду, наказано провести ревізію фінансово-господарської діяльності продавця-консультанта ОСОБА_1, з перевіркою товарно-матеріальних залишків і касової дисципліни в період з березня 2012 року по березень 2014 року (а.с.49).
Згідно акту підсумків ревізії роботи магазина «ІНФОРМАЦІЯ_1» (приватний підприємець ОСОБА_4, продавець ОСОБА_1) з 15 по 21 березня 2014 року проведено контрольну ревізію в магазині та встановлена нестача товару на суму 156 338 грн. 82 коп. (а.с.50).
Згідно наказу № 21/03 від 21 березня 2014 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 збиток, заподіяний ОСОБА_1 і виявлений в результаті контрольної ревізії як недостача матеріальних цінностей на суму 156338 грн. 82 коп. покладено на ОСОБА_1; як часткове відшкодування заподіяної шкоди, вираховувати з її заробітної плати 20% щомісяця, починаючи з березня 2014 року (а.с.54).
Згідно відомості нарахування оплати щорічної відпустки позивачу за відпрацьований період з 11 липня 2011 року по 01 липня 2012 року за 23 календарних дні (з 01 по 24 серпня 2012 року), нарахована оплата у розмірі 1051 грн. 33 коп., розмір середньомісячної заробітної плати складає сумі 45 грн. 71 коп.; за відпрацьований період з 25 серпня 2012 року по 26 лютого 2014 року за 36 календарних дні, нарахована оплата у розмірі 1860 грн. 84 коп., розмір середньомісячної заробітної плати складає в сумі 51 грн. 69 коп. (а.с.70, 91).
Згідно листка непрацездатності позивач знаходилася на амбулаторному лікуванні з 27 лютого по 03 березня 2014 року (а.с.90).
Позивач просила про стягнення заробітної плати за відпрацьовані, але неоплачені вихідні та святкові дні за період з 11 липня 2011 року по 24 березня 2014 року в розмірі 13622 грн.
Згідно ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ст. 52 КЗпП України для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
Відповідно до ст. 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Згідно ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Згідно ст.107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі, зокрема, працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Пункт 6 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» містить роз'яснення щодо необхідності наведення в рішенні розрахунку, з якого суд виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.16 зазначеної постанови при вирішенні спорів про оплату роботи в надурочний час судам слід мати на увазі, що передбачене ч. 4 ст. 106 КЗпП положення про заборону компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу поширюється і на випадки їх виконання у святкові, неробочі та вихідні дні. В разі проведення таких робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу - понад установлений робочий час в обліковому періоді оплачуються при погодинній системі оплати праці - у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі - шляхом доплати 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою (ст. 106 КЗпП), і в тому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них.
Робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі.
Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов'язків.
Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено.
На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на касові книги та книги ведення розрахункових платежів, на товарно-транспортні накладні, які підтверджують фактично відпрацьований час позивачем у вихідні та святкові дні, виходячи з аналізу наступних норм права.
Згідно ч.1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Згідно статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 12 Законом України «Про оплату праці» норми оплати праці і гарантії для працівників, зокрема, за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні, встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України є мінімальними державними гарантіями.
11 липня 2011 року позивачем укладено трудовий договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на невизначений строк, в якому позивач зобов'язалася виконувати роботу продавця непродовольчих товарів, встановлено час початку та закінчення робочого дня, вихідні дні-субота, неділя, за згодою сторін вихідні дні можуть змінюватися, робота у вихідні дні допускається тільки за згодою працівника і підлягає компенсації відповідно до чинного законодавства. 01 жовтня 2012 року, 01 грудня 2012 року, 01 січня 2013 року укладено додаткові угоди до трудового договору про розмір заробітної плати (а.с.45,46,47).
Згідно наказу № 4 від 14 березня 2012 року ПП ОСОБА_4 призначено ОСОБА_1 старшим продавцем з повною матеріальною відповідальністю з 15 березня 2012 року (а.с.48).
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Наказом № 489 від 05 грудня 2008 року Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» затверджено та введено в дію з 01 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, що додаються, зокрема, наказ про відпустку (№ П-3), табель обліку використання робочого часу (№ П-5), розрахунково-платіжна відомість працівника (№ П-6).
На підтвердження фактично відпрацьованого позивачем часу відповідачем надано графіки виходів, в яких кількість виходів позивача за 2011 рік складає: у липні - 15 днів; у серпні - 22 дні; у вересні - 22 дні; у жовтні - 21 день, у листопаді - 22 дні, у грудні - 22 дні (а.с.92-93зв.). Кількість виходів позивача за 2012 рік складає: у січні - 20 днів; у лютому - 2 дні; у березні - 21 день; у квітні - 20 днів; у травні - 20 днів; у червні - 19 днів; у липні - 22 дні; у серпні - 5 днів; у вересні - 20 днів; у жовтні - 23 дні; у листопаді - 22 дні; у грудні - 21 день (а.с.94-100). Кількість виходів позивача за 2013 рік складає: у січні - 21 день; у лютому - 20 дні; у березні - 20 дні; у квітні - 22 дні; у травні - 19 днів; у червні - 18 днів; у липні - 23 дні; у серпні - 21 день; у вересні - 21 день; у жовтні - 23 дні; у листопаді - 21 день; у грудні - 22 дні (а.с.101-112). Кількість виходів позивача за 2014 рік складає: у січні - 21 день; у лютому - 18 днів; у березні - 11 днів (а.с.113-115).
Згідно відомостей про нарахування та виплату грошей позивачем отримано: за липень 2011 року аванс у сумі 400 грн., заробітна плата у сумі 460 грн. 76 коп.; за період з серпня 2011 року по січень 2012 року (включно) аванс у сумі по 400 грн., заробітна плата у сумі по 706 грн. 19 коп. щомісячно;за період з лютого по червень 2012 року (включно) аванс у сумі по 400 грн., заробітна плата у сумі по 786 грн. 66 коп.;за липень та вересень 2012 року аванс у сумі по 400 грн., заробітна плата у сумі по 827 грн. 63 коп. щомісячно;за серпень 2012 року аванс у сумі 1000 грн., заробітна плата у сумі 202 грн. 67 коп.;за період з жовтня по листопад 2012 року (включно) аванс у сумі по 400 грн., заробітна плата у сумі по 868 грн. 60 коп.;за грудень 2012 року аванс у сумі 700 грн., заробітна плата у сумі 609 грн. 57 коп.;за період з січня по листопад 2013 року (включно) аванс у сумі по 407 грн., заробітна плата у сумі по 949 грн. 09 коп. щомісячно;за грудень 2013 року аванс у сумі 407 грн., заробітна плата у сумі 990 грн. 06 коп.;за січень 2014 року аванс у сумі 409 грн. 70 коп., заробітна плата у сумі 992 грн. 69 коп.;за лютий 2014 року аванс у сумі 409 грн. 70 коп., заробітна плата у сумі 861 грн. 59 коп.;за березень 2014 року аванс у сумі 413 грн. 22 коп., заробітна плата у сумі 1941 грн. 88 коп.(а.с.58,59-62,63-67,68,69,71,72-73,74,75-85,86,87,88,89).
Позивачем не надано будь-яких доказів для спростування відомостей, які зазначені у первинних документах щодо фактично відпрацьованого часу.
Тому судом не встановлено недоплати заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні за період з 11 липня 2011 року по 24 березня 2014 року в розмірі 13622 грн.
Позивач просила про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати за лютий 2014 року при звільненні за період з 03 березня по 24 березня 2014 року у сумі 1066 грн. 60 коп.
У відповідності зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пункт 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»передбачає виплату середнього заробітку за час затримки виплат, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї провини, відсутність грошей у роботодавця не виключає його відповідальності.
З урахуванням роз'яснення п.32 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві менш двох місяців, обчислення провадиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно довідки про середньоденну заробітну плату за грудень 2013 року та січень 2014 року позивачу нараховано заробітну плату в загальному розмірі 3200 грн. 00 коп., розмір середньоденної заробітної плати складає у сумі 53 грн. 33 коп. (а.с.143).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум з дня звільнення.
Судом встановлено, що з 24 по 27 березня 2014 року (включно) позивач була відсутня на роботі, про що складені відповідні акти (а.с.121-124), заяву про звільнення позивач подала через поштове відправлення, що підтверджується повідомлення про вручення та сторонами зазначені обставини визнані (а.с.51-51 зв.).
27 березня 2014 року наказом № 1-27/03 позивач звільнена з 24 березня 2014 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.148).
27 березня 2014 року відповідачем направлено позивачу листа щодо необхідності прийти на роботу для розірвання трудового договору в Торезькому міському центрі зайнятості (а.с.52,52зв.). 31 березня 2014 року відповідачем направлено лист з роз'ясненням про необхідність явки позивача до Торезького міського центру зайнятості для розірвання трудового договору і отримання виплат та копію наказу № 21/03 від 21 березня 2014 року «Про результати ревізії» (а.с.53,54зв.).Згідно інформації центру поштового зв»язку № 12 Донецької дирекції рекомендований лист від 31 юерезня 2014 року отримано позивачу 07 квітня 2014 року (а.с.180).
17 квітня 2014 року відповідачем направлено позивачу рекомендованого листа з пропозицією отримати заробітну плату або повідомити про причини не бажання їх отримання. Зазначений лист позивач отримала 22 квітня 2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.55,55зв.).
22 квітня 2014 року позивачем направлено листа, в якому зазначає що не може особисто прийти до відповідача для отримання розрахунку у зв'язку з зайнятістю, тому просить здійснити з нею розрахунок поштовим переказом або на особовий рахунок (а.с.56,57).
07 травня 2014 року позивачу був направлений поштовий переказ з остаточним розрахунком на суму 3 626 грн. 10 коп., з яких: заробітна плата за лютий 2014 року у сумі 1271,29 грн., заробітна плата за березень 2014 року у сумі 721,12 грн., оплата за лікарняними листами в сумі 109,26 грн., компенсація за невикористану відпуску з 25 серпня 2012 року по 26 лютого 2014 року в сумі 1524,77 грн. (а.с.55зв.,118,144).
Отже, у період з 03 лютого по 24 березня 2014 року позивач працювала.
Позивач стверджувала, що 03 березня 2014 року відповідач не виплатив заробітну плату за лютий 2014 року. Представники відповідача не спростували зазначені обставини.
За таких обставин у зв»язку із затримкою виплати заробітної плати за лютий 2014 року позивач мала право відповідно до ст. 34 Закону «Про оплату праці» звертатись до роботодавця з метою компенсування втрати частини заробітної плати в зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифів на послуги. Згідно із Законом «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця. У разі, якщо власник, або уповноважений ним орган, чи особа, відмовиться виплачувати компенсацію, працівник має право звернутися з позовом до суду про стягнення цієї компенсації.
Згідно довідки у лютому 2014 року компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати не нараховано на підставі ст. 12 Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» та п. 5 Порядку, затвердженого постановою № 1078 від 17 липня 2003 року кабінету Міністрів України (а.с.203).
Позивач у судовому засіданні уточнила, що підставою для стягнення належних сум є затримка виплат при звільненні та навела розрахунок, виходячи із обчислення середнього заробітку за останні два календарних місяці роботи.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Оскільки діючим законодавством не передбачено виплата середнього заробітку у зв»язку із затримкою виплати заробітної плати під час роботи працівника на підприємстві, тому вимоги про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати за лютий 2014 року до дня звільнення не підлягають задоволенню.
Таким чином, у задоволенні позовних ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні слід відмовити.
На підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Керуючись Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст.21, 52, 71, 72, 73, 95, 107, 115, 116, 117 КЗпП України, п. 32 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», п.п.6,16,20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст.10, 11, 60, 79, 80, 88, 197, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України,
В и р і ш и в:
У задоволенні позовних ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати, середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні відмовити.
Повний текст рішення виготовлений 27 червня 2014 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Торезький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У разі якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н. Є. Арапіна