Єдиний унікальний номер 227/1124/14-ц Номер провадження 22-ц/775/5303/2014

Головуючий у 1 інстанції Здоровиця О.В.

Доповідач - Бугрим Л.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Бугрим Л.М.,

суддів: Халаджи О.В., Гапонова А.В.,

при секретарі: Баранчикову А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 травня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 травня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ПАТ «КБ «Приватбанк» та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення, посилаючись на те, що воно є необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та про ухвалення нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом не в повному обсязі було досліджено обставини по справі, помилково визначено початок перебігу строку позовної давності, без врахування доказів про сплату відповідачем 09. 02.2010 року у погашення боргу суми 805 грн.82 коп. , а 01.03.2010 року про сплату боргу суму 404,89 грн., Надані докази свідчать про те, що відповідач здійснив дію, яка підтверджує факт визнання ним боргу , а це в свою чергу свідчить про переривання перебігу строку позовної давності. У зв'язку з цим відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції , а тому висновок суду першої інстанції про відмову у позові є помилковим

В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «КБ «Приватбанк» Кахраманов Р.Н. підтримував доводи апеляційної скарги , просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення , яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, пояснення представника банку , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню , а рішення суду - залишенню без зміни таких підстав:

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надані докази, яким дав належну оцінку та зробив правильний правовий висновок, вірно застосував матеріальний закон..

Зокрема, судом першої інстанції було встановлено , що 02 жовтня 2006 року року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту («Розстрочка») (Стандарт) № KTН3RX09304411, за яким позичальнику надано споживчий кредит у сумі 2763,19 грн. строком на 24 місяці - з 02.10.2006 року по 02.10.2008 року з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 60,79 грн. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 251.20 грн. (а.с.5).

Згідно умов договору, відповідач зобов»язався повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди, комісії зазначені в заяві та умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) .

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з « 1» по « 5» число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 191,08 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з умовами договору.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом № KTН3RX09304411 від 02.10.2006 року, станом на 26.02.2014 року відповідач має заборгованість у сумі 15512,77 грн, яка складається з наступного: 3560,31 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 592,58 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 11359,88 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов»язань за договором.

Раніше, спір з приводу стягнення заборгованості з відповідача вже був предметом розгляду суду першої інстанції. Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 20.03.2008 року за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за цим же кредитним договором № KTН3RX09304411 від 02.10.2006 року, яка виникла станом на 18.02.2008 року в сумі 2769,87 грн. Дана заборгованість складається з заборгованості за кредитом - 1911,30 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 440,70 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 364,74 грн та пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором - 53,13 грн.

Окрім того , вказаним рішенням кредитний договір , укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк та ОСОБА_1 було розірвано., оскільки відповідно до п.3.3.3 умов надання споживчого кредиту фізичним особам, банк, на власний розсуд, має право розірвати договір у судовому порядку. При цьому, в останній день дії договору позичальник зобов»язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов»язання за договором.

Після спливу певного часу після постановлення зазначеного рішення банк знову звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за тим же самим кредитним договором № KTН3RX09304411 від 02.10.2006 року, але за інший період , зокрема, за період з 18.02.2008 року по 26.02.2014 року у сумі 13880,05 грн. яка складається з наступного: 3119,61 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом ; 227,84 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;11306,75 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);637,14 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно з положеннями ст. ст..653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Рішення суду набрало чинності 01.04.2008 року і саме з цього часу кредитний договір № KTН3RX09304411 від 02.10.2006 року є розірваним , а тому між сторонами з 01.04.2008 року зобов'язання за кредитним договором є припиненими і у позивача є право на стягнення заборгованості ,яка виникла лише до часу розірвання договору .

Між тим , банком нарахована заборгованість за кредитним договором вже після розірвання договору, тобто з 01.04.2008 року по 26.02.2014 року, коли зобов»язання за договором не діяли, бо з розірванням договору, з 01.04.2008 року, були припинені відносини між сторонами на майбутнє

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач не має право на стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01.04.2008 року по 26.02.2014 року , а тому обґрунтовано відмовив у цієї частини позову.

У той же час . у банку є право на стягнення заборгованості за кредитним договором в тому числі на стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов»язань лише за період з 18.02.2008 року по день припинення зобов»язань (розірвання договору за рішенням суду), тобто по 01.04.2008 року.

Однак , в судовому засіданні відповідачем було зроблена заява в якій він просив до вимог позивача застосувати строк позовної давності.

Так, згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки..

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ( п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору його складовою є умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Пунктом 5.5 цих умов позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонам встановлено тривалістю п'ять років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Враховуючи те, що останнім днем виконання зобов»язань за кредитним договором № KTН3RX09304411 від 02.10.2006 року (у зв»язку з його розірванням) є 01.04.2008 року, отже право пред»явити вимогу до відповідача у позивача виникло з 02.04.2008 року.

Отже, перебіг пятирічного строку позовної давності за вимогами ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором (про стягнення заборгованості за період з 18.02.по 01.04.2008 року) сплинув 02.04.2013 року, а позов було пред'явлено до суду 13 березня 2014 року (а.с.1). Тобто позивачем пропущено строк позовної давності для захисту порушенного права , що є самостійною підставою для відмови у позові ..

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку про те, що позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованосі за кредитним договором за період з 18 лютого 2008 року по 2 квітня 2008 року задоволенню не підлягають з підстав пропущення позивачем строку позовної давності.

Вказаний висновок суду є правильним, відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду вимогам закону є непереконливими.

Перевіряючи доводи банку та заперечення відповідача, який стверджував , що він не проводив погашення боргу за кредитним договором ані 09.02.2010 року, ані 01.03.2010 року на що посилався банк, суд першої інстанції запропонував банку надати відповідні докази.

На запит суду позивачем надані меморіальні ордери та виписка по рахунку № НОМЕР_1, який був відкритий на ім'я відповідача для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості за період з 02.10.2006 по 23.04.2014 року.

Між тим , вищевказані документи надані суду у вигляді ксерокопій, які належним чином не завірені і тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв їх до уваги виходячи з положень ст ст. 57, 60 ЦПК України вважав, що ці докази не є допустимими та належними..

Зокрема , згідно зі ст. 60 ЦПК України, сторона зобов'язана довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Однак, незважаючи на клопотання відповідача банк не надав суду першої інстанції для огляду оригінали зазначених меморіальних ордерів та не удостовірив їх копії згідно з оригіналами , оскільки відповідач заперечував погашення боргу у лютому та березні 2010 року..

Також банком і апеляційному суду не були надані для огляду оригінали меморіальних ордерів , та підстави відкриття відповідачем особового рахунку № НОМЕР_1 , його заява з цього приводу відсутня.

Таким чином, оцінюючі надані банком докази на підтвердження перерахування сум боргу, суд першої інстанції правильно виходив із положень ст.60 ч.4 ЦПК України відповідно до якої , доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, апеляційний сукд доходить висновку про те, що рішення суду постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права , а тому у відповідності з положеннями ст. 308 ЦПК України підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Приватбанк» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: