Головуючий суду 1 інстанції - Кутіщева Л.П.

Доповідач - Темнікова В.І.

Справа № 416/3759/13-ц

Провадження № 22ц/782/2594/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Фарятьєва С.О., Коротенко Є.В.,

за участю секретаря - Івасенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 19 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ „Шахта „Білоріченська" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що він працював на державному відкритому акціонерному товаристві «Шахта «Білоріченська» з 18.10.2004 року по від 09.08.2012 року. Оскільки з квітня 2011 року до вересня 2012 року на підприємстві неправильно були розраховані тарифні ставки та посадові оклади працівників Товариства, він звернувся до суду з позовом, за результатами розгляду якого рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 19.04.2013 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Луганської області від 29.07.2013 року з відповідача на користь позивача було стягнуто перерахований заробіток у сумі 11231,11грн., так як відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не здійснив повний розрахунок в зв'язку з звільненням позивача, що відбулося 09.08.2012р. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 09.10.2013 року на користь позивача була стягнута середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2012 року по 18.04.2013 року, але повний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 30.09.2013 року, коли сплатив йому 11 231,11 гривень. Тому позивач вважає, що відповідач з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України повинен сплатити йому ще середній заробіток за період з 19.04.2013 року по 30.09.2013року, тобто за 164 дні. Виходячи з правильного розрахунку заробітної плати позивача що був зробленій відповідачем, його середньоденна заробітна плата складає 236 грн. Таким чином, з врахуванням строку невиплати йому заробітної плати та розміру середньої заробітної плати, сума середнього заробітку за затримку при звільнені складає - 38704 гривень, яку позивач і просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 19 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Шахта "Білоріченська" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні було відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та постановити нове про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник відповідача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що в судовому засіданні встановлено, що позивач працював на підприємстві відповідача на різних професіях з 18 жовтня 2004 року по 09 серпня 2012 року, що підтверджується рішенням Лутугинського районного суду від 9 квітня 2013 року. Вказаним рішенням з відповідача на користь ОСОБА_2 стягнуто 11231,11 грн. - не донарахованої та невиплаченої заробітної плати. Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Але період з 19 квітня 2013 року по 30 вересня 2013 року, на який посилається позивач, стосується затримки у строку виплати присудженої за рішенням Лутугинського районного суду від 9 квітня 2013 року суми у розмірі 11231,11 грн., що повинен регулюватися та контролюватися в процесі здійснення виконавчих дій відділом державної виконавчої служби Лутугинського районного управління юстиції у відповідності до Закону України « Про виконавче провадження».

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільнені після винесення рішення суду застосовуватися не може, а отже у задоволенні позову необхідно відмовити.

Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково, виходячи з наступного.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом урегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Із системного аналізу зазначених норм права випливає, що як за нерозрахунок при звільненні, так і за невиконання рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати, наступає відповідальність за ст. 117 КЗпП України, а не за Законом України «Про виконавче провадження», оскільки правовідносини працівника та роботодавця до фактичного розрахунку не переходять у площину виконавчого провадження.

Суд належної правової оцінки даним нормам законодавства не дав і помилково дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами по даній справі, повинні вирішуватися на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Тому рішення суду слід скасувати і постановити по справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи 09 серпня 2012 року. Рішенням Лутугинського районного суду від 9 квітня 2013 року з відповідача на користь позивача стягнуто 11231,11 грн. - не донарахованої та невиплаченої заробітної плати. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 13 серпня 2013 року з відповідача на користь позивача було стягнуто 63 718 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за 252 дні за період з 09.08.2012р. по 22.04.2013р. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 9 жовтня 2013 року рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 13 серпня 2013 року змінено: зменшено суму стягнення з ПАТ «Шахта «Білоріченська» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 63 718 грн. 20 коп. до 39 648 грн. за 168 днів, а саме за період з 09.08.2012р. по 09.04.2013р. Остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 30 вересня 2013 року, коли йому була виплачена сума у розмірі 11231,11 грн., стягнута на його користь рішенням Лутугинського районного суду від 9 квітня 2013 року. Таким чином, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10 квітня 2013 по 30 вересня 2013року. Однак, позивач по даній справі просить стягнути середній заробіток за час з 19 квітня 2013р. по 30 вересня 2013р. Тому, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню саме за вказаний ним в позові період, тобто з 19 квітня 2013р. по 30 вересня 2013р. При цьому апеляційний суд погоджується з тим, що середньоденний заробіток позивача, як це встановлено рішенням апеляційного суду Луганської області від 09.10.2013р.,становить 236 грн.

Приймаючи остаточне рішення по справі, колегія суддів враховує також те, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13). Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (із змінами і доповненнями) (далі - Порядок) передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Останнім абзацом пункту 4 цього Порядку визначено, що коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Тому колегія суддів вважає, що в рішенні апеляційного суду Луганської області від 09.10.2013р. було правильно зроблено розрахунок середньоденної заробітної плати позивача, так як середньомісячний заробіток позивача, обчислений у встановленому порядку, складав за червень 2012р.- 5191,60грн., за липень 2012р. - 5428,44грн.

В той же час, колегія не погоджується з тим, що кількість днів, за які підлягає стягненню середній заробіток становить саме 164 дні, як зазначив позивач в позові, так як в судовому засіданні було встановлено, що позивач визначаючи кількість днів керувався кількістю не робочих, а календарних днів, що не передбачено діючим законодавством. Період з 19 квітня по 30 вересня 2013р. містить в собі 110 робочих днів. Тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 25960грн. (236грн.х110 роб. дні = 25960грн.), а не 38704 грн., як зазначено позивачем в позовній заяві.

Згідно ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Пунктом 1.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Оскільки позивач згідно п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то судовий збір у розмірі 259грн. 60 коп. ( 25960грн. : 100%= 259 грн. 60 коп.) підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303,307, 309, 314, 316 ЦПК України, ст. 116, 117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями), судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 19 листопада 2013 року скасувати та постановити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ „Шахта „Білоріченська" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ „Шахта „Білоріченська" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 квітня по 30 вересня 2013 року у розмірі 25960 грн.

Стягнути з ПАТ „Шахта „Білоріченська" на користь держави судовий збір у сумі 259 грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді