Номер провадження: 22-ц/785/4180/14

Головуючий у першій інстанції Жуган Л.В.

Доповідач Косогор Г. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі :

головуючого Косогор Г.О.

суддів Ісаєвої Н.В., Дрішлюка А.І.

при секретарі Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (як правонаступника ОСОБА_4) на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 (як правонаступника ОСОБА_4) до ОСОБА_5, діючої особисто та у інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 (треті особи - КП «БТІ» ОМР, Орган опіки та піклування Малиновської райадміністрації Одеської міської ради) про визнання договору дарування недійсним, виселення, зняття з реєстраційного обліку, вселення; за зустрічним позовом ОСОБА_5, діючої особисто та у інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_2, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області (третя особа - Орган опіки та піклування Малиновської райадміністрації Одеської міської ради) про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,

встановила:

У червні 2010 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулися до суду першої інстанції з позовом до відповідачів, та просили визнати договір дарування 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 і ОСОБА_5 та посвідчений 08 жовтня 2008 року Сьомою Одеською державною нотаріальною конторою, - недійсним; виселити ОСОБА_5 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6, 2008 року народження, зі спірного домоволодіння без надання іншого житлового приміщення; зобов'язати ВГІРФО Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти з реєстрації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та її неповнолітнього сина ОСОБА_6, 2008 р.н., за адресою: АДРЕСА_1; вселити ОСОБА_2 в домоволодіння АДРЕСА_1.,

Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що 08 жовтня 2008 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1. Підставою укладення договору було визнане за ОСОБА_8 право власності на домоволодіння згідно рішення Малиновського райсуду м. Одеси від 20 листопада 2006 р. 29 червня 2011 року апеляційним судом Одеської області по зазначеній справі було прийнято рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності відмовлено. У зв'язку з тим, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_8 набула право власності на спірні 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, було скасовано, а будь-які інші правовстановлюючі документи на це нерухоме майно у ОСОБА_8 були відсутні, позивачі вважали недійсним договір дарування 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 08 жовтня 2008 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_5

В процесі розгляду справи позивач за первісним позовом ОСОБА_4 помер.

В якості правонаступника ОСОБА_4 було залучено до участі у справі ОСОБА_3.

ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_4, ОСОБА_2, в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1; та зобов'язати ВГІРФО Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обгрунтування позову посилалась на те, що є власником 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, крім неї в зазначеному будинку зареєстровано місце проживання її неповнолітнього сина ОСОБА_6, 2008 р.н. та відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2

ОСОБА_5 вказувала, що відповідачі в зазначеному будинку не проживають, не сплачують комунальні послуги, їх особисті речі в будинку відсутні, тому втратили право користування цим житлом та підлягають зняттю з реєстраційного обліку.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відмовлено; позов ОСОБА_5, діючої особисто та у інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 - задоволено.

На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №3-3582, за умовами якого ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла в дарунок належні дарувальнику 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1. В договорі зазначено, що ця частина домоволодіння належить ОСОБА_8 на праві приватної власності на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року, справа №2-8741, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в книзі №283-8, номер запису 41552.

Після укладання договору дарування ОСОБА_5 зареєструвала своє право власності на 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується витягом КП «ОМБТІ та РОН» №20678593 від 23 жовтня 2008 року.

23 травня 2009 року ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис №2958.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2010 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року було скасовано, справу направлено до того ж суду на новий розгляд іншим складом суду.

При новому розгляді справи до участі в справі в якості правонаступників позивача ОСОБА_8 було залучено її синів - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які за уточненими позовними вимогами до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, просили суд визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

До спільного розгляду із зазначеним позовом було прийнято позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_5 до Одеської міської ради, Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було відмовлено у повному обсязі. Позов третьої особи ОСОБА_5 - задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 13/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що складаються з тамбуру « 2-1», коридору « 2-2», кухні« 2-3» та житлових приміщень « 2-4», « 2-5» загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м.; та господарських споруд - літньої кухні літ. «Б», прибудови «б», тамбуру « 6-1», навісу «З», сараїв «Ж», «К», «В», 13/20 огорожі №1-5 та мостіння «II» у відповідності до схематичного плану Інвентаризаційних відомостей №112171 від 11 вересня 2003 р., складених КП «ОМБТІ та РОН».

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2011 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_5 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовлено. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року рішення апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2011 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 було скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2011 року було залишено без змін.

Таким чином, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2011 року, яким за ОСОБА_5 визнано право власності на 13/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, набрало законної сили.

Судом було встановлено, що 24 січня 2007 року в КП «ОМБТІ та РОН» була здійснена реєстрація 13/20 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, за ОСОБА_8 згідно з заочним рішенням Малиновського райсуду м. Одеси від 20 листопада 2006 року, рішенням виконкому №989 від 25 грудня 2002 року, актом прийняття в експлуатацію.

При таких обставинах, судом першої інстанції дійшов вірного висновку, що на час укладення оспорюваного договору дарування від 08 жовтня 2008 року, ОСОБА_8 у встановленому законом порядку набула право власності на 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, тому як власник мала право розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд.

Саме це положенням норм закону враховано Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року, коли було скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2011 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5

За відомостями Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості №194337.64.10 від 09 вересня 2010 року, у володінні ОСОБА_8 знаходилось 13/20 частин вказаного домоволодіння.

Рішенням Малиновського райсуду м. Одеси від 20 листопада 2006 року було підтверджено право власності ОСОБА_8 на 13/20 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, а скасування вказаного рішення не позбавляє ОСОБА_8 права власності на належну їй частку домоволодіння.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину зазначено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 ст. 719 ЦК України визначено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, законом конкретно визначено форму, в якій має вчинятися договір дарування нерухомої речі.

З договору дарування від 08 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, не вбачається підстав недійсності вказаного правочину, визначених законодавством.

При цьому, суд також вірно врахував, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 (як правонаступник ОСОБА_4.), не є сторонами спірного правочину, та їх особисті майнові права при цьому порушені не були.

Так, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2011 року та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2013 року було встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Відповідно до акту районної міжвідомчої комісії з прийняття будівель до експлуатації від 26 грудня 2002 року, датою завершення будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, є 1956 рік. Отже, оскільки позивачі на час прийняття будівель до експлуатації являлись малолітніми особами, вони не могли витрачати власні грошові кошти на закупівлю будівельних матеріалів або проведення робіт, тому співвласниками вказаного нерухомого майна у відповідності до ст. 331 ЦК, вони бути не можуть.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов вірного висновку, що договір дарування від 08 жовтня 2008 року був укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_5 правомірно та відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору, а тому позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_5 та її неповнолітнього сина, зняття їх з реєстраційного обліку та вселення ОСОБА_2, також не підлягали задоволенню у повному обсязі.

Досліджуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, суд обґрунтовано вважав, що вони підлягали задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є єдиним власником 13/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 08 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, якій на праві приватної власності належала зазначена частина домоволодіння.

З довідки виписки з будинкової книги про склад сім'ї та реєстрацію №1002, виданої ОСОН комітету мікрорайону «Сахарний» в м. Одесі 04 листопада 2011 року вбачається, що у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано місце проживання позивача ОСОБА_5 та її неповнолітнього сина - ОСОБА_6 з 2009 року.

Згідно довідки виписки з будинкової книги про склад сім'ї та реєстрацію №319, виданої ОСОН комітету мікрорайону «Сахарний» в м. Одесі 18.07.2011 року вбачається, що в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, також зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 з 1986 року.

Так, за ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 вселився та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на правах члена сім'ї власника - своєї матері ОСОБА_8, та у наступному добровільно залишив місце реєстрації та став проживати за іншою адресою.

За життя ОСОБА_8 відчужила належну їй частину домоволодіння на користь ОСОБА_5, шляхом укладення із ОСОБА_5 договору дарування від 08 жовтня 2008 року.

Тобто, право власності на спірне житлове приміщення у ОСОБА_8 за життя припинилось.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Оскільки ОСОБА_5 є власником 13/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 був вселений до цього будинку та зареєстрований в ньому як член сім'ї колишнього власника будинку, суд першої інстанції вірно вважав, що його право на користування цим будинком припинилось.

Факт не проживання в спірній частині домоволодіння ОСОБА_2 тривалий час визнавалось сторонами в судовому засіданні, а також підтверджується показаннями допитаної в якості свідка ОСОБА_10, яка в судовому засіданні зазначила, що покійна ОСОБА_8 після одруження її дітей постійно проживала в будинку з ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 там не проживають вже дуже багато років.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважав, що вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1, та зняття його місця проживання з реєстраційного обліку за вказаною адресою, підлягали задоволенню.

Суд перевірив усі докази, які навели сторони у підтвердження своїх вимог та заперечень, навів у рішенні фактичні обставини, які були встановлені судом при розгляді справи, вірно застосував правові норми, що регулюють ці правовідносини, та зробив обгрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (як правонаступника ОСОБА_4), та задоволення позову ОСОБА_5, діючої особисто та у інтересах неповнолітнього ОСОБА_6.

Судова колегія не приймає до уваги посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на те, що договір дарування 13/20 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений 08 жовтня 2008 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є недійсним на підставі того, що рішення суду, згідно якого ОСОБА_8 набула право власності на спірні 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, було скасовано, а будь-які інші правовстановлюючі документи на це нерухоме майно, яке є самочинним, у ОСОБА_8 були відсутні.

Так, в процесі розгляду спору судами неодноразово було встановлено, що розпорядженням Іллічівської районної адміністрації м. Одеси №989 від 25 грудня 2002 р. про прийняття в експлуатацію житлового будинку літ. «А» та надвірних споруд, що належать ОСОБА_8, за адресою: АДРЕСА_1, було затверджено акт районної міжвідомчої комісії від 22 листопада 2002 року про прийняття в експлуатацію споруд, було прийнято в експлуатацію житловий будинок частина літ. «А» житлового будинку, частина прибудови «а», «а2» тамбур, «а-4» житловою площею 26,8 кв.м., загальною площею 41,3 кв.м., літня кухня літ. «Б», прибудова «б», тамбур « 6-1», сараї «К, Ж, З, В» за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано ОМБТІ та РОН внести зміни до технічного паспорту і виконати перерахунок ідеальних часток за адресою: АДРЕСА_1; та постановлено видати ОСОБА_8 свідоцтво про право приватної власності на зазначене нерухоме майно.

Судова колегія враховує, що відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України N24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року визначено, що момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Згідно ч. 2 до ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 у встановленому законом порядку набула право власності на 13/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, тобто ввела в експлуатацію, її право власності на спірне нерухоме майно виникло з моменту прийняття його до експлуатації.

В процесі розгляду справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали відповідних та належних доказів та не довели суду, що укладення між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 08 жовтня 2008 року договору дарування 13/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, якимось чином порушує їх особисті права та законні інтереси, чи завдає їм шкоди.

Подану в якості доказу заяву ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали з матір'ю ОСОБА_8 по травень 2009 року, судова колегія не приймає до уваги, так як викладені в ній обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються зібраними у справі доказами та особистими поясненнями учасників судового процесу.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачами не надано жодних відповідних та належних доказів того, що ОСОБА_2 до 2008 року (часу набуття ОСОБА_5 права власності), та після набуття ОСОБА_5 права власності на 13/20 частин спірного домоволодіння, - за спірною адресою проживав, чи приймав участь в оплаті комунальних послуг.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (як правонаступника ОСОБА_4) - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Головуючий ___________________ Г.О. Косогор

Судді ___________________ А.І. Дрішлюк

___________________ Н.В. Ісаєва