07.07.2014 Суддя: Попова В. О.
Справа № 253/15627/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
« 07» липня 2014 року Центрально - Міський районний суд м. Горлівки Донецької області у складі:
головуючого судді Попової В.О.
при секретарі Лисенко В.В.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Чумаченко Н.А .
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Горлівський Авторемонтний завод » про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з названим позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтовує тим, що працював у відповідача з 14.08.2013 року на посаді електрозварювальника на півавтоматичному зварюванні третього розряду. Наказом № 155-к від 25.11.2013 року був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом, що мав місце 22.11. 2013 року. Вважає звільнення за прогул незаконним та безпідставним з огляду на те, що 20.11.2013 року ним було написано заяву на ім'я голови правління Ляха С.М. про надання безоплатної відпустки на 22.11.2013 рік, яку він передав на підписання своєму безпосередньому керівнику начальнику цеху №1 ОСОБА_4 21.11.2013 р. останній його повідомив, що після виконання наряду, заява на безоплатну відпустку буде підписана. Тому, виконавши наряд, він вважав, що йому надано безоплатну відпустку на 22.11. 2013 року. Проте вранці 22.11. 2013 року з телефонної розмови з адміністратором секретарем відповідача дізнався, що його заяву на безоплатну відпустку не підписано. Приїхавши на роботу цього ж ранку, він повторно написав заяву про надання безоплатної відпустки. Після вихідних, 25.11.2013 року вийшов на роботу та йому було запропоновано написати пояснювальну щодо причин відсутності на роботі 22.11. 2013 року. Вважає поважними причини своєї неявки на роботі 22.11.2013 року. Наполягає на тому, що причина його звільнення - це конфліктні ситуації, які виникали між ним та головою правління Ляхом С.М. Вказує на наявність порушень роботодавцем вимог ст.47 КЗпП України. В ході судового слідства представником позивача була надана заява про уточнення позовних вимог, в межах якої позивач та його представник остаточно просили поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді електрозварювальника на півавтоматичному зварюванні третього розряду та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.11. 2013 року та по день ухвалення рішення суду, допустивши рішення в частині поновлення до на роботі до негайного виконання.
У судовому засіданні позивач не погодився з тим, що він скоїв прогул, мотивуючи свої доводи аналогічно вищевикладеному. Вважає поважними причини своєї неявки на роботі 22.11.2013 року у зв'язку з тим, що ним було написано заяву про надання безоплатної відпустки та зі слів свого безпосереднього керівника начальнику цеху №1 ОСОБА_4 він зрозумів, що йому надано безоплатну відпустку на зазначену дату. Остаточно просив поновити його на роботі на посаді електрозварювальника на півавтоматичному зварюванні третього розряду та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.11. 2013 року та по день ухвалення рішення суду, допустивши рішення в частині поновлення до на роботі до негайного виконання
Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, також остаточно просила поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді електрозварювальника на півавтоматичному зварюванні третього розряду та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.11. 2013 року та по день ухвалення рішення суду, допустивши рішення в частині поновлення до на роботі до негайного виконання.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що звільнення позивача відбулось на законних підставах, що підтверджується актами відсутності позивача на робочому місці та письмовими поясненнями ОСОБА_1 Наказом № 155-к від 25.11.2013 року був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом, що мав місце 22.11. 2013 року. Фінансовий розрахунок по заробітній платі з позивачем був проведений 26.11.2013 року в повному обсязі. Зазначила, що вимоги позивача є надуманими та безпідставними, не відповідають дійсним обставинам, а тому просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суд вислухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, пояснення свідків, дослідивши надані докази в межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України), встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Способи захисту порушених трудових прав працівника щодо незаконного звільнення врегульовано нормами КЗпП України.
Судом встановлено, що наказом № 108-к від 14.08.2013 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду електрозварювальника на півавтоматичному зварюванні третього розряду.
20.11.2013 року позивачем написано заяву на ім'я голови правління відповідача про надання безоплатної відпустки на 22.11.2013 року, /а.с.25/.
Відповідно резолюції голови правління Ляха С.М. на вказаній заяві працівнику ОСОБА_1 відмовлено у наданні відпустки без збереження заробітної плати на 22.11.2013 рік, /а.с.25/.
Відповідно до доповідної записки від 22.11.2013 року працівника ОСОБА_1 повідомлено про відмову у наданні відпустки без збереження заробітної плати, /а.с.25/.
22.11.2013 року позивач на роботі був відсутній, що підтверджується відповідним актом, /а.с.31/, доповідними записками,/а.с.28-29,а.с.30/.
Наказом № 155-к від 25.11.2013 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом, що мав місце 22.11.2013 року. Зазначені обставини не оспорюються сторонами та підтверджуються копією трудової книжки, відповідними наказами, ( а.с.4-7, а.с.10,а.с.11).
Позивач ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої доводи щодо неправомірності свого звільнення , посилався на те, що заяву на ім'я голови правління відповідача (Ляха С.М.) про надання безоплатної відпустки на 22.11.2013 року він передав на підписання своєму безпосередньому керівнику начальнику цеху №1 ОСОБА_4 Разом з тим, не оспорює, що не цікавився у адміністрації чи видавався наказ про надання йому безоплатної відпустки на 22.11.2013 року. Також не оспорює, що вранці 22.11. 2013 року з телефонної розмови з адміністратором секретарем відповідача дізнався, що його заяву на безоплатну відпустку керівництвом не підписано, проте до виконання своїх обов'язків він не приступив, а написавши повторну заяву про надання йому безоплатної відпустки, пішов додому .
Проте суд не бере до уваги зазначені доводи ОСОБА_1, оскільки повноваженнями візувати відповідні заяви наділений перший керівник підприємства, на ім'я якого позивач і писав заяву.
З пояснень допитаних в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд не вбачає наявності поважних причин відсутності ОСОБА_1 на роботі 22.11.2013 року. Зокрема свідок ОСОБА_4 пояснив, що до його компетенції не відноситься візувати відповідні заяви про надання відпустки працівникам.
Доводи позивача щодо написання ним 22.11.2013 року повторної заяви про надання йому безоплатної відпустки спростовуються довідкою відповідача за вих. №077/01 від 11.03.2014 року, зі змісту якої вбачається, що заява, на яку посилається позивач, відповідачем не реєструвалась .
Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Пунктом 24 зазначеної вище Постанови передбачено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
З матеріалів справи убачається, що працівника ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у наданні відпустки. Тобто позивач подав заяву про надання відпустки і, одержавши вмотивовану відмову, самовільно залишив роботу та вчинив прогул. Таким чином, твердження позивача щодо наявності поважних причин відсутності на роботі суперечить встановленим по справі обставинам. Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин підтверджений належними доказами та не спростований позивачем.Звільнення працівника проведено з дотриманням вимог ст. 147, 148, 149 КЗпП України.
Порушень строків застосування дисциплінарного стягнення судом не встановлено.
Позивач не оспорює, що 25.11.2013 року його було ознайомлено з наказом про звільнення, що підтверджується його особистим підписом, /а.с. 11/. Проте доводи позивача стосовно наявності порушень з боку відповідача вимог ст. 47 КЗпП України щодо неотримання ним копії наказу про звільнення не підтверджено належними доказами.
Згідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу не інакше , як за зверненням фізичної чи юридичної особи , в межах заявлених ними вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається , як на підставу своїх вимог або заперечень .
Таким чином засада змагальності у цивільному судочинстві, є засадою особистої автономії сторін у цивільному судочинстві. Від волевиявлення сторін повинні залежати дії суду в доказовій діяльності. Активне втручання суду в доказову діяльність сторін без їх волі на те суперечить суті та природі цивільних прав, які особа здійснює вільно на власний розсуд.
З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.11. 2013 року та по день ухвалення рішення суду також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно вимог ст.117 КЗпП України, - у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності їх спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наказом № 155-к від 25.11.2013 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом, що мав місце 22.11. 2013 року. Повний розрахунок з позивачем відбувся 26.11.2013 року, що не оспорюється позивачем. Тому відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову в цієї частині.
Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 130, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Горлівський Авторемонтний завод » про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення в Апеляційний суд Донецької області через Центрально - Міський районний суд міста Горлівки. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В. О. Попова