ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 5015/7256/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.

суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" та Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014

у справі№5015/7256/11 господарського суду Львівської області

за позовомТОВ ВКФ "Ряст"

доВТФ "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів

простягнення 1250085,65грн

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача : не з'явилися;

від відповідача : Телішевський І.Д. (дов. №20/14 від 24.05.2014);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.02.2012 у справі №5015/7256/11 (суддя Левицька Н.Г.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Виробничо-торгівельної фірми "Опір" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" 949435грн. основного боргу, 18586,81грн. пені, 189887грн. штрафу, 134971,15грн. інфляційних втрат, 25611,33грн. 3% річних та 26369,82грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11 (судді: Костів Т.С., Матущак О.І., Дубник О.П.) рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2012 у справі №5015/7256/11 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів на користь ТОВ - комерційної фірми "Ряст" 480318,00грн.; в частині решти вимог у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Ряст" та Виробничо-торгівельна фірма "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.

У касаційній скарзі ТОВ ВКФ "Ряст" просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11 в частині скасування рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2012 та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ ВКФ «Ряст» та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2012 у справі №5015/7256/11, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.173 Господарського кодексу України, ст.204 Цивільного кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 32, 33, 104 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, апеляційний господарський суд не вказав які норми матеріального чи процесуального права було порушено господарським судом першої інстанції; по-друге, обов'язок відповідача сплатити спірну суму на користь позивача випливає безпосередньо з договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010, який не визнано недійсним, і є обов'язковим до виконання.

У касаційній скарзі Виробничо-торгівельна фірма "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11 в частині стягнення з ВТФ "Опір" на користь ТОВ ВКФ "Ряст" 480318грн. боргу і в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові, а в решті (в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11 залишити без змін, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст.43, 79, 81, п.3 ч.1 ст.103Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 не може бути підставою для виникнення зобов'язань між сторонами, оскільки підставою виникнення зобов'язань, включених до цього договору, є інші договори; по-друге, апеляційний господарський суд не надав оцінки висновку №3095 судової інженерно-технічної експертизи, який є необґрунтованим, складеним без жодних спеціальних досліджень на місці виконання робіт виключно на підставі актів приймання виконаних робіт (незважаючи на клопотання експерта надати додаткові матеріали для належного проведення експертизи (договори на виконання робіт, акти виконаних робіт, проектно-кошторисну документацію, технічні паспорти на будівлі, відомості ресурсів до актів виконаних робіт); по-третє, апеляційним господарським судом в порушення норм ст.79 Господарського процесуального кодексу України безпідставно не зупинено провадження у справі до вирішення іншої справи №914/1264/14 за позовом ВТФ "Опір" до ТОВ ВКФ "Ряст" про визнання недійсним договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Клопотання позивача (викладене в телеграмі від 07.07.2014) про відкладення розгляду справи №5015/7256/11 у зв'язку з перебуванням керівника підприємства на лікарняному та припиненням повноважень представника позивача Приндоти У.Г. задоволенню не підлягає, оскільки: по-перше, відповідно до ч.1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи; по-друге, представники сторін не викликалися для участі в засіданні суду касаційної інстанції; по-третє, відкладення розгляду справи призведе до порушення строків розгляду касаційних скарг, передбачених ст. 111-8 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

15.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Ряст" (стороною 1) та Виробничо-торгівельною фірмою "Опір" (стороною 2) було укладено договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків, відповідно до п.1 якого сторони визначили, що станом на 15.06.2010 існує борг сторони 2 перед стороною 1 на загальну суму 949985грн.; наявність зазначеного боргу та його розмір підтверджується наступними документами: договір №07/01 від 20.07.2005, договір №01/06 від 27.07.2006, договір №04/06 від 03.05.2006, договір безвідсоткової позики від 17.06.2009, виписки банку, накладні на відвантаження товару, акт звірки до договору №07/01 від 20.07.2005 станом на 15.06.2010 на суму 219287,80грн., акт звірки до договору №01/06 від 27.07.2006 станом на 15.06.2010 на суму 582747,20грн., акт звірки до договору №04/06 від 03.05.2006 станом на 15.06.2010 на суму 92400грн., акт звірки до договору безвідсоткової позиви від 17.06.2009 станом на 15.06.2010 на суму 55000грн.

Відповідно до п.3 договору сторони домовилися, що сторона 2 зобов'язана оплатити стороні 1 суму боргу, зазначену в пункті 1, за наступним графіком:

-до 25.08.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.09.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.10.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.11.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.12.2010р. - 189887,00 грн.

Відповідно до п.4 договору сторони домовилися, що сторона 2 зобов'язана погасити борг, визначений у п.1 цього договору, не пізніше 31.12.2010.

Згідно з п.5 договору за прострочення здійснення оплати згідно графіку, визначеного в п.3 договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми.

Відповідно до п.8 договору за порушення терміну погашення, встановленого у п.4 цього договору, сторона 2 зобов'язана сплатити стороні 1 штраф у розмірі 20% від простроченої суми.

Листом №01/01 від 20.01.2011 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в сумі 949435грн. за договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010.

У зв'язку з несплатою відповідачем вищевказаного боргу, товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Ряст" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів (з врахування заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з останнього на користь позивача 949435,00грн. основного боргу, 18586,81грн. пені згідно з п.5 договору, 25311,33грн. трьох процентів річних від простроченої суми, 134971,15грн. інфляційних втрат, 189887грн. штрафу згідно з п.8 договору (разом 1318491,20грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що: по-перше, сума боргу 949435,00грн. підтверджується актами звірки взаєморозрахунків; по-друге, позивач повністю виконав умови договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010, а відповідач умови договору порушив і оплату своєчасно не здійснив.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 480318,00грн. та відмовляючи в решті вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що: по-перше, відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи №3095 від 14.02.2014 згідно актів приймання виконаних робіт позивачем виконано будівельні роботи на загальну суму 480318грн., у зв'язку з чим зазначена сума підлягала включенню до договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010; по-друге, позивачем не надано доказів існування заборгованості на іншу суму, яка була включена до зазначеного договору, та підстав її виникнення; по-третє, підставою виникнення цивільних зобов'язань, включених до договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 є інший договір, а зазначений договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 носить характер змін до нього в частині строків проведення платежів; по-четверте, у відповідача існує обов'язок зі сплати заборгованості, але в сумі, підтвердженій висновком судової інженерно-технічної експертизи №3095 від 14.02.2014.

Однак, висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання може виникати, зокрема, із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарський суд першої інстанції в обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення позову обмежився посиланням на підтвердження суми боргу актами звірки розрахунків, не надавши будь-якої оцінки правовій природі договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010 та зазначеним у п.1 вказаного договору документам (договорам №07/01 від 20.07.2005, №01/06 від 27.07.2006, №04/06 від 03.05.2006, договору безвідсоткової позики від 17.06.2009, які не було подано позивачем до господарського суду першої інстанції), які є підставою виникнення у відповідача цивільних зобов'язань, включених до договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010.

Разом з тим, зміст вищевказаного договору свідчить про те, що договір від 15.06.2010 фактично є договором про відстрочку виконання зобов'язань за іншими договорами, зазначеними у п.1 договору від 15.06.2010.

У зв'язку з наведеним, для правильного вирішення спору, господарському суду необхідно було витребувати у позивача вищевказані договори, дослідити їх, встановити за якими саме договорами (із зазначених в п.1 договору від 15.06.2010) і які саме зобов'язання виникли у відповідача, в т.ч. за які саме послуги, роботи, і якими первинними бухгалтерськими документами підтверджено здійснення господарських операцій відповідно до умов договорів, зазначених у п.1 договору від 15.06.2010, та суму боргу за кожним з договорів.

Що стосується висновків апеляційного господарського суду, слід зазначити, що дійшовши правомірного висновку про те, що підставою виникнення цивільних зобов'язань, включених до договору від 15.06.2010, є інші договори, зазначені в п.1 договору від 15.06.2010, апеляційний господарський суд не встановив обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, не надав оцінки наявним у справі доказам.

В порушення вимог ст.ст.42, 43 Господарського процесуального кодексу України (згідно з якими висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст.43 цього кодексу), апеляційний господарський суд, пославшись на підтвердження боргу відповідача в сумі 480318грн. висновком експертизи №3095 від 14.02.2014, фактично лише обмежився викладенням змісту висновку судової інженерно-технічної експертизи. Але, слід зазначити, що викладення судом змісту висновку судової експертизи без оцінки його як доказу за правилами ст.43 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися встановленням судом факту, на підтвердження якого надано цей доказ.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Однак, господарський суд апеляційної інстанції на клопотання експерта від 07.05.2013 надати необхідні для проведення експертизи документи (договори на виконання робіт №07/01 від 20.07.2005, №01/06 від 27.07.2006, №04/06 від 03.05.2006, акти виконаних робіт до договорів №07/01 від 20.07.2005, №01/06 від 27.07.2006, №04/06 від 03.05.2006, проектно-кошторисну документацію на виконання робіт до договорів (дефектні акти, кошторисну документацію) №07/01 від 20.07.2005, №01/06 від 27.07.2006, №04/06 від 03.05.2006, технічний паспорт на будівлю по вул.Голубовича, 34, вул. Сяйво 15, відомості ресурсів до актів виконаних робіт - а.с. 78, т.2) листом від 15.05.2013 №09-04/45/13 (а.с. 81, т.2) зобов'язав відповідача надати експерту документи, які підтверджуються позовні вимоги позивача.

Не надавши будь-якої оцінки висновку експерта від 14.02.2014 (який складено без дослідження частини витребуваних листом експерта від 07.05.2013 документів і ґрунтується лише на актах приймання виконаних робіт до одного договору від 20.07.2005 №07/01), не дослідивши первинні документи, не розглянувши клопотання відповідача про витребування у позивача додаткових первинних документів і призначення повторної судової інженерно-технічної експертизи та судово-бухгалтерської експертизи (а.с.140-141, т.2), апеляційний господарський суд в підтвердження висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову обмежився лише викладенням висновку судової інженерно-технічної експертизи №3095 від 14.02.2014.

Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст.111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Ряст" та Виробничо-торгівельної фірми "Опір" Львівської обласної асоціації інвалідів на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі №5015/7256/11 та рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос