Справа № 406/4164/14

Провадження № 2/406/1572/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року Алчевський міський суд Луганської області в складі:

головуючого - судді Колядова В.Ю.

при секретарі Помогаловій І.Є.

за участю адвоката ОСОБА_1

представників ОСОБА_2, Ковальчук Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Алчевська цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

12.06.2014 року позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на слідуючи обставини.

Сторони перебували у шлюбі з 02.09.2006 року, який було розірвано 03.12.2009 року. Від цього шлюбу вони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає з позивачем. Відповідач участі у вихованні дитини приймає частково, особливо не переймається її проблемами.

Посилаючись на те, що донька має проблеми зі станом здоров'я, взимку часто хворіє і лікарі радять оздоровлювати її у літній період, вона, маючи намір виїхати з донькою для оздоровлення та найкращого виховання дитини до Російської Федерації м. Тверь не може отримати на це згоди її батька - ОСОБА_5

За таких обставин вона звернулась до суду з позовом, в якому просить надати дозвіл на оформлення проїзного документа неповнолітній дитині ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу батька ОСОБА_5; дозволити виїзд неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу батька ОСОБА_5 на три місяці; стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору та інших можливих судових витрат на забезпечення розгляду справи.

02.07.2014 року позивач уточнила свої позовні вимоги (а.с. 41) та просила дозволити ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, тимчасовий виїзд за межі України терміном до 28.08.2014 року у супроводі матері - ОСОБА_4, без згоди батька.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 уточнений позов підтримала, просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_2, діючий на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 21.06.2014 року, в судовому засіданні уточнений позов не визнали, заперечували проти його задоволення, про що надали суду письмові заперечення (а.с. 13-14, 42-43).

Представник третьої особи - відділу у справах дітей Алчевської міської ради - Ковальчук Т.І., діюча на підставі доручення від 02.01.2014 року, у судовому засіданні не заперечувала проти задоволення уточненого позову.

Суд, вислухавши доводи сторін та їх представників, свідків, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що надання дозволу на виїзд до Росії відповідає інтересам дитини, оскільки виїзд переслідує мету її оздоровлення та відпочинку.

Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що з 02 вересня 2006 року по 03 грудня 2009 року сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання в них народилася донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7), сімейне життя не склалося, шлюбні стосунки припинені, шлюб розірвано (а.с. 8), мешкають окремо, після чого дочка залишилася мешкати з матір'ю, яка і займається її вихованням та утриманням.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.

Після розірвання шлюбу донька ОСОБА_6, 2007 року народження, проживає з позивачем ОСОБА_4

Відповідно до висновку ВКК № 72/1011 від 27.06.2014 року (а.с. 36) вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_6 має діагноз - грудо-поясничний сколіоз І ст., за станом здоров'я потребує оздоровлення в санаторії.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. Згідно до ст. ст. 2, 3 цього Закону документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами є, зокрема, проїзний документ дитини. Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон.

Відповідно до ч. 2 цієї статті оформлення проїзного документу дитині провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього закону право на виїзд за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку.

Аналогічне положення міститься у п. 2 ч. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року, зокрема, про те, що виїзд громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою КМУ № 231 від 31.03.1995 року, визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Статтею 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Згідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичній, духовний та моральний розвиток.

У відповідності до ч. 2 ст. 155 Сімейного Кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблею ООН 20 листопада 1989 року, в усіх діях, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції - держави-учасниці зобов'язують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до заснованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Судом встановлено, що у малолітньої ОСОБА_6 відсутні підстави, що обмежують згідно з законодавством, а саме ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право виїзду за кордон.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги спрямовані на захист прав та інтересів неповнолітньої дитини. Ненадання батьком дитини дозволу на виїзд за кордон для оздоровлення є обмеженням у даному випадку прав дитини на всебічний розвиток та якнайкраще забезпечення інтересів дитини, її здоров'я.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даного позову та прийняття відповідного обґрунтованого по ньому запропонованого відповідачем рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно з ст. 19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання з відповідачем стосовно малолітньої доньки, а відповідач не довів незаконність дій позивача стосовно себе чи своєї доньки, можливе твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони перебувають у неприязних стосунках, при цьому суд приймає до уваги, що суду не надано жодного доказу, що виїзд дитини за кордон, пов'язаний саме із виїздом на постійне місце проживання разом із матір'ю або пов'язаний із довгостроковим перебуванням за межами України з інших причин, не надано жодного доказу, що право батька на піклування, спілкування чи виховання дитини порушується чи обмежується.

ОСОБА_4 при подачі позову сплатила судовий збір (а.с. 1), тому з відповідача слід стягнути на її корить сплачену суму в розмірі 243 грн. 60 коп.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та надати дозвіл неповнолітній ОСОБА_6 на виїзд за межі України до РФ, Тверської області, Калинінського району, сел. Городище, дитячого санаторію «Прометей» без згоди її батька ОСОБА_5, на період лікування до 28.08.2014 року, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 243 грн. 60 коп.

Таким чином позовні вимоги знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, вважаються обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди батька, задовольнити частково.

Дозволити матері - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, тимчасовий виїзд за межі України з неповнолітньою дитиною - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька - ОСОБА_5, терміном до 28 серпня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4, понесені судові витрати у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Рішення набирає чинності після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження та може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Алчевський міський суд Луганської області протягом десяти днів з моменту оголошення повного рішення, тобто з 14 липня 2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю. Колядов