Справа №22ц-2909/2006 р.                     Головуючий у 1 інстанції  Голуб С.А.

Категорія 44                                             Доповідач у 2 інстанції Тракало В.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду

Київської області в складі:

головуючого - судді Антоненко В.І.,

суддів    Приходька К.П., Тракало В.В.,

при секретарі     Колесник Н.І.

розглянула   у відкритому судовому засіданні у м.Києві справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської

області від 22 лютого 2006 року в справі за позовом приватного підприємства „Транском"

до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про відшкодування

шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

встановила:

У квітні 2004 року приватне підприємство „Транском" звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення 33791 грн. 44 коп. матеріальної шкоди, 3379 грн. 10 коп. збитків, 10000 грн. моральної шкоди, а також 1858 грн. 50 коп. витрат на послуги адвоката та судові витрати в сумі 371 грн.70 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ПП„Транском" уклав договір з ТОВ „Рост" на транспортування вантажу цьому підприємству до м.Києва від іншого підприємства „Кронольвов", що розташоване в м.Каменка Бузька. Згідно вказаного договору позивач організував перевезення вантажу, а саме ламінату на суму 32139 грн.80 коп., належним відповідачеві ОСОБА_2 автомобілем марки МАЗ 07152 КМ з причепом, яким за довіреністю керував водій ОСОБА_1. При здійсненні перевезення ламінату 8 травня 2003 року на 112 км дороги Київ-Чоп водій ОСОБА_1 попав в аварію та пошкодив вантаж . Оскільки за претензією ТОВ „Рост" позивач ПП „Транском" відшкодував йому вартість вантажу в сумі 33791 грн.44 коп., то позивач просив стягнути з ОСОБА_2 як володільця джерела підвищеної небезпеки та з ОСОБА_1 як безпосереднього заподіювача шкоди зазначені в позові суми.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2006 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП „Транском" 33827 грн.80 коп.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в позові з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь позивача 33827 грн.80 коп. суд виходив з того, що ОСОБА_1 керував автомобілем МАЗ. належним ОСОБА_2, за дорученням. а перевезення ламінованих плит здійснював за домовленістю з ПП "Транском", що стверджується товарно-транспортною накладною на а.с.8. При цьому суд керувався ст.ст.450,452 ЦК України 1963 року.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та законі.

Так, в матеріалах справи відсутня довіреність власника автомобіля МАЗ ОСОБА_2 на керування цим автомобілем ОСОБА_1. В матеріалах справи є лише довіреність на керування причепом (а.с. 168). А відповідно до змісту ст.450 ЦК України в редакції 1963 року володільцем джерела підвищеної небезпеки, на якого може бути покладена відповідальність за заподіяння шкоди, є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Оскільки в матеріалах справи відсутня довіреність на управління автомобілем на ім"я ОСОБА_2, то його не можна визнати володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким він управляв в силу довіреності. А висновок суду про те, що відповідно до вимог ст.61 ЦПК України ці обставини не потребують доказування, не грунтується на законі.

Не можна погодитися з висновком суду про те, що ОСОБА_1 здійснював перевезення ламінованих плит за домовленістю з ПП"Транском" і що це стверджується товарно-транспортною накладною на а.с.8. З вказаної накладної вбачається, що замовником та вантажоотримувачем за вказаною накладною є ТОВ „Рост", відвантажувачем - підприємство „Кронольвів", у накладній зазначено номер транспортного засобу, але будь-яких відомостей про ПП "Транском" чи ОСОБА_1 немає.

Проте суд не з"ясував у яких відносинах перебував ОСОБА_1 і чи взагалі він перебував у будь-яких відносинах з ПП "Транском", які правові підстави існують для покладення відповідальності за пошкоджений вантаж саме на цього відповідача і в якому розмірі він повинен нести відповідальність, та чи повинен нести відповідальність саме перед позивачем і з яких правових підстав. При розгляді справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2, який домовлявся з ПП „Транском" про перевезення вантажу, саме до ОСОБА_2 як до відповідача були заявлені первісні вимоги позивачем. Але суд належним чином ці обставини не врахував, не з"ясував які ж саме правовідносини виникли між сторонами, характер цих правовідносин. На ці обставини звертала увагу судова колегія Апеляційного суду Київської області в ухвалі від 1 березня 2005 року при скасуванні попереднього рішення суду. Всупереч вимог чинного процесуального законодавства про те, що висновки і мотиви вищестоящого суду, з яких скасовані рішення, є обов"язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи, суд першої інстанції цих вимог закону не виконав та не з"ясував вищезазначених обставинах.

За таких обставин, коли суд не уточнив належним чином правових підстав позовних вимог, не з"ясував характер спірних правовідносин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що привело до неправильного вирішення спору, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш повно з"ясувати обставини справи, характер правовідносин, що виникли між сторонами та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, з"ясувати права та обов'язки сторін, перевірити обгрунтованість їх доводів та заперечень, зібраним доказам дати належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. 307,311,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2006 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.