ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2014 р. Справа № 911/2155/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія"

до Приватного акціонерного товариства "Левераж Упаковка"

про стягнення 8 653,78грн

Суддя А.Р. Ейвазова

Представники:

від позивача - Байраченко О.В. (довіреність б/н від 25.04.2014)

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (далі - ТОВ «Дунапак Таврія») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Левераж Упаковка" (далі - ТОВ «Левераж Упаковка») про стягнення 8680,00 грн. заборгованості, що складається з 7 447,23грн основної заборгованості, 587,21грн пені, 521,30грн втрат від інфляції, 124,26грн процентів

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № ТА 000239-13 від 29.08.2013 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.2-3).

До початку розгляду справи по суті, 27.06.2014 позивачем зменшено розмір заявлених ним вимог та додатково обґрунтовано позовні вимоги Так, у поданій заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 8653,78 грн., а саме:

- 7 447,23грн основної заборгованості;

- 560,99грн пені за період з 18.10.2013 по 06.05.2014;

- 521,30грн інфляційних втрат за період з 06.11.2013 по 30.04.2014;

- 124,26грн процентів за період з 06.11.2013 по 27.05.2014.

Відповідна заява прийнята судом в судовому засіданні 01.07.2014 (а.с.108-109).

Відповідач у справі - ТОВ "Левераж Упаковка" відзиву по суті заявлених вимог не надав.

Розгляд справи здійснювався без повноважного представника відповідача, за відсутності його відзиву на позовну заяву, за наявними у справі документами відповідно до ст.75 ГПК України з наступних пістав:

- копія ухвали від 05.06.2014 господарського суду Київської області про порушення провадження у даній справі, направлена відповідачу за адресою, яка вказана у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.06.2014 (а.с.35-37), повернута відділенням зв'язкум. Бровари з довідкою, у якій причиною повернення вказано «за закінченням терміну зберігання» (а.с.117-120);

- клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило;

- матеріалів справи достатньо для вирішення спору по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.08.2013 між ТОВ "Дунапак Таврія" (далі - постачальник) та ТОВ "Левераж Упаковка" (далі - покупець) укладено договір № ТА 000239-13 поставки (а.с. 19-20, далі - договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця гофрокартонну продукцію (надалі-товар), а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору, найменування, кількість, термін та місце поставки товару погоджується сторонами до початку поставки та вказується у заявках-замовленнях, що є невід'ємними частинами цього договору, рахунках-фактури та видаткових накладних, складених на підставі заявок-замовлень покупця.

Відповідно до п. 1.4 договору, фактично поставлена кількість товару може відрізнятись від замовленої у межах +-10%.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціни, термін їх дії та асортимент на товар вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору поставки, а також у рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних постачальника; у ціну товару входить вартість упаковки та маркування та не входить вартість виготовлення фотополімерної форми для нанесення друку та вартість виготовлення штанц-форм, оплата за які проводиться покупцем додатково згідно рахунку постачальника.

Як визначено п. 3.2 договору, покупець зобов'язаний здійснити передоплату у розмірі 100% від вартості замовленої партії товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника; загальна сума неоплаченого товару не може перевищувати 0 тис. грн (пункт 3.10 договору). Відповідно до п. 3.7 договору датою виконання зобов'язань покупця з оплати товару є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 7.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2013 року. При цьому, як вбачається з п.7.4 договору, у разі, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сторони письмово не повідомили одна одну про наміри розірвання цього договору, він автоматично вважається пролонгованим на один рік.

Під час розгляду справи по суті, сторонами не надано доказів повідомлення жодної з сторін про розірвання такого договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що такий договір з 31 грудня 2013 року продовжив свою дію на один рік.

У подальшому сторони внесли зміни до відповідного договору шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 03.10.2013 , за умовами якої змінили строк та порядок виконання зобов'язання з оплати. Так, відповідно до внесених змін до п. 3.2 та п.3.10 договору, покупець зобов'язаний здійснити передоплату у розмірі 30% від вартості замовленої партії товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, а 70% вартості партії протягом 15 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника. Також, відповідно до змін, внесених до п.3.10 договору, загальна сума неоплаченого товару не може перевищувати 100 000 грн. з ПДВ.

Як встановлено під час розгляду даної справи, на виконання умов відповідного договору, позивачем у період з 05.09.2013 по 21.10.2013 передано відповідачу товар на суму 58 433,09грн, що підтверджується видатковими та товаротранспортними накладними (а.с.18-19, 71, 86, 88, 90, 92, 94-95, 97-98).

Товар за видатковими накладними від імені відповідача отриманий особами, повноваження яких підтверджуються довіреностями (а.с.20,70,87,91,99).

Частина поставленого товару оплачена відповідачем, що підтверджується виписками з рахунку відповідача на загальну суму 50 985,86грн (а.с.67-69).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що товар, поставлений за видатковими накладними, оплачений відповідачем лише частково; заборгованість, з урахуванням призначення платежів, вказаного у розрахункових документах відповідача, становить:

- за видатковою накладною № 2883 від 03.10.2013 в сумі 2014,20грн;

- за видатковою накладною № 3173 від 21.10.2013 в сумі 5433,03грн.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 7 447,23грн.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати переданого товару за вищевказаними накладними.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, відповідач, враховуючи часткове не здійснення оплати товару у встановлений договором строк, є таким, що порушив зобов'язання.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідачем не виконані взяті на себе зобов'язання у встановлений строк, вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 7 447,23грн такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 521,30грн збитків від інфляції та 124,26грн процентів.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 521,30 збитків від інфляції за період з 06.11.2013 по 30.04.2014 (дата фактичного нарахування за розрахунком позивача) на суму боргу у розмірі 7 477,23грн, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 124,26грн процентів за період з 06.11.2013 по 27.05.2014 на суму боргу у розмірі 7 477,23грн, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки їх розмір обрахований правильно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 521,30грн пені, нарахованої за періоди з:

- 18.10.2013 по 18.04.2014 на суму 2 014,20грн у розмірі 132,60грн;

- 06.11.2013 по 06.05.2014 на суму 5 433,03грн у розмірі 428,39грн.

Заявлені вимоги є обґрунтованими лише в частині з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.2 договору за порушення термінів оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення; нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання до моменту здійснення оплати товару.

Однак, розмір пені, за розрахунком суду (з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також початку періоду прострочення виконання зобов'язання з урахуванням встановленого строку - 15 календарних днів з моменту отримання товару та розміру боргу, складає 500,89грн, а саме за періоди з:

- 19.10.2013 по 18.04.2014 за видатковою накладною № 2883 від 03.10.2013 на суму 2014,20грн у розмірі 131,89грн;

- 06.11.2013 по 05.05.2014 за видатковою накладною № 3173 від 21.10.2013 на суму 5 433,03грн у розмірі 369,00грн.

Так, нарахування пені починається з наступного дня після закінчення строку, встановленого для виконання зобов'язання, як визначено ст.253 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, такою календарною датою, якою визначено його початок, є день виконання зобов'язання.

Отже, оскільки товар за накладною №2883 отримано 03.10.2013, перебіг строку, встановленого для оплати товару за цією накладною, починається з 04.10.2013, а останнім днем такого строку є 18.10.2013, тому нарахування пені з 18.10.2013 є неправильним, зважаючи на те, що 18.10.2013 є останнім днем строку оплати.

Також, неправильним у розрахунку позивача є визначення останнього дня шестимісячного строку для нарахування пені на заборгованість за товар, поставлений за накладною №3173. Так, перебіг шестимісячного строку нарахування пені розпочав свою дію з 06.11.2013 і пеня могла бути нарахована по 05.05.2014 включно, зважаючи на те, що ч.3 ст.254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, а оскільки початок такого строку, згідно ч.6 ст.232 ГК України обраховується з певної календарної дати - дня, коли зобов'язання мало бути виконано, у даному випадку - 05.11.2013, (останній день строку) то перебіг строку для нарахування пені розпочав свій облік 06.11.2013, з урахуванням положень ст.253 ЦК України, а закінчив 05.05.2014 - у ту ж дату, якою визначено згідно ч.6 ст.232 ГК України його початком.

З урахуванням зазначеного, у задоволенні вимог про стягнення 60,10 грн. пені суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 1814,31грн.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення; повне рішення складено 23.07.2014.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левераж Упаковка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" 7 447,23грн основної заборгованості, 521,30грн збитків від інфляції, 124,26грн процентів, 500,89грн пені, а також 1 814,31грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3.У задоволенні позову в частині стягнення 60,10грн пені відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ейвазова А.Р.