Судове рішення 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 від 25.07.2014

Судове рішення #38023024

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 рокуСправа № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,

суддів:Запорощенка М.Д.,

Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"

на ухвалу та постанову у справігосподарського суду Одеської області від 05.02.2014 Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 господарського суду Одеської області

за заявою ОСОБА_4

до проДержавної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" визнання банкрутом

за участю представників сторін: від Генеральної прокуратури України - Романов Р.О., від Фонду державного майна України - Гречихіна М.А.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.02.2014 у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080, зокрема, частково задоволено заяву ОСОБА_7, визнано його кредитором Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" з грошовими вимогами в сумі 131 954,19 грн., включено грошові вимоги ОСОБА_7 в сумі 131 954,19 грн. до реєстру вимог кредиторів Державної судноплавної компанії (ДСК) "Чорноморське морське пароплавство". В решті вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 апеляційну скаргу ДСК "Чорноморське морське пароплавство" залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_7 до ДСК "Чорноморське морське пароплавство" залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДСК "Чорноморське морське пароплавство" звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просила скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 та ухвалу господарського суду Одеської області від 05.02.2014 у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080, в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_7, відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_7 до ДСК "Чорноморське морське пароплавство" у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.2 Закону України "Про працю", а також положень Інструкції про особливості відряджень членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) та порядок виплати сум, що направляються на харчування членів екіпажів суден (інших транспортних засобів), затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 12.07.1999 № 359, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.08.1999 за № 540/38/33, та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995 № 323.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті судами попередніх інстанцій ухвалу та постанову, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Одеської області від 11.07.2003 за заявою ОСОБА_4 порушено провадження у справі про визнання банкрутом ДСК "Чорноморське морське пароплавство", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

За результатами підготовчого засідання ухвалою господарського суду Одеської області від 02.09.2003 визнано грошові вимоги ОСОБА_4 в сумі 841618,10 грн., введено процедуру розпорядження майном боржника.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство опубліковано в газеті "Голос України" №168 (3168) від 09.09.2003.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.11.2004 за результатами проведення попереднього засідання суду затверджено реєстр вимог кредиторів ДСК "Чорноморське морське пароплавство".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2006 введено процедуру санації ДСК "Чорноморське морське пароплавство".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.08.2008 затверджено план санації ДСК "Чорноморське морське пароплавство", погоджений Міністерством транспорту та зв'язку України та схвалений комітетом кредиторів на засіданні 18.08.2006.

24.09.2008 ОСОБА_7 звернувся до господарського суду Одеської області із заявою про визнання його кредитором ДСК "Чорноморське морське пароплавство", включення його вимог по сплаті заробітної плати (відрядних) у розмірі 148346,60 грн. до реєстру вимог кредиторів та стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі (відрядних), що виникла у ДСК "Чорноморське морське пароплавство" перед ним у розмірі 148346,60 грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_7 посилається на те, що 23.06.1980 його зараховано матросом I класу - мотористом II класу до ДСК "Чорноморське морське пароплавство" згідно з наказом № 364 від 23.06.1980.

Наказом ДСК "Чорноморське морське пароплавство" № 220 від 14.08.1997 ОСОБА_7 переведений матросом I класу на судно "Одеса", яке належало ДСК "Чорноморське морське пароплавство" згідно свідоцтва про право власності на судно №1454 від 16.12.1983.

13.06.2002 ОСОБА_7 звільнено з роботи у ДСК "Чорноморське морське пароплавство" за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України згідно з наказом №164 від 13.06.2002.

Листом за № чм-1427 від 02.09.2002 в.о. президента ДСК "Чорноморське морське пароплавство" засвідчив, що за період перебування членів екіпажу теплоходу "Одеса" у порту Неаполь, крім заробітної плати в гривнях України, кожному члену екіпажу повинні бути виплачені по 40 доларів США за добу згідно законодавства України.

Відповідно до довідки - депонент в інвалюті від 22.07.2002, виданої ДСК "Чорноморське морське пароплавство" на ім'я ОСОБА_7, компанія не виплатила йому 30580 доларів США відрядних, що станом на момент подачі заяви до суду з вимогами до компанії еквівалентно 148346,60 грн.

На підставі заяви про видачу готівки № 155 від 14.01.2013 ОСОБА_7 отримав від компанії 1545 Євро, що еквівалентно сумі 16393,31 грн. Тому заборгованість боржника ДСК "Чорноморське морське пароплавство" перед ОСОБА_7 станом на час розгляду поданої ним заяви становить 131954,19 грн.

Визнавши ОСОБА_7 кредитором ДСК "Чорноморське морське пароплавство" та включивши його грошові вимоги в сумі 131954,19 грн. до реєстру вимог кредиторів, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався нормами ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 2 Закону України "Про оплату праці" та виходив з того, що заявлені ОСОБА_7 вимоги є вимогами щодо виплати заборгованості із заробітної плати, на які не поширюється встановлений статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" граничний строк для їх подання.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає що такий висновок судами попередніх інстанцій зроблений без належного визначення правової природи грошових вимог ОСОБА_7 та без врахування норм матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні питання чи є спірна грошова сума у розмірі 30580 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 148346,60 грн., заробітною платою у розумінні законодавства про працю.

Так, за визначенням статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитором є, зокрема, фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника.

Частиною першої статті 14 цього Закону встановлено, що кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Законом не встановлено строку подання заяв такими кредиторами, отже, їх може бути подано в будь-який момент під час провадження у справі про банкрутство (пункт 46 постанови Пленуму ВСУ №15 від 18.12.2009 "Про судову практику в справах про банкрутство").

Відповідно до частини 6 статті 14 Закону про банкрутство розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.

Вимоги кредиторів щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника випливають із трудових правовідносин сторін. Кредиторами за цим видом вимог є особи, з якими боржник уклав трудовий договір, а підставою для цих вимог є порушення працедавцем своїх зобов'язань за трудовим договором щодо оплати праці. Згідно зі статтею 28 Закону України "Про оплату праці" у разі банкрутства підприємства зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству, виконуються відповідно до Закону. Склад та розмір вимог за заробітною платою у справі про банкрутство мають визначатися відповідно до положень Закону України "Про оплату праці" (пункт 16 постанови Пленуму ВСУ №15 від 18.12.2009 "Про судову практику в справах про банкрутство").

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи вищезазначене, зазначає, що розглядаючи заявлені до боржника грошові вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати, господарський суд, насамперед, має з'ясувати чи входять вони до структури заробітної плати.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" та статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена у статті 2 Закону України "Про оплату праці", відповідно до якої основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. При цьому, слід зазначили, що під відрядною формою оплати розуміється форма оплати праці відповідно до кількості виготовленої ними продукції встановленої якості за відрядними розцінками. При відрядній оплати праці розмір заробітної плати залежить лише від виконання норм виробітку. Залежно від організації праці відрядна оплата праці може бути індивідуальною або колективною.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконання виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно зі статтею 121 Кодексу законів про працю України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій (зокрема, добових за час перебування у відрядженні) у зв'язку з службовими відрядженнями. При цьому зазначені витрати та компенсації виплачуються у порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про оплату праці" гарантії і компенсації працівникам у разі службових відряджень, що встановлені Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства, є мінімальними державними гарантіями.

Пунктом 4.2. Інструкції зі статистики заробітної плати (чинної до 13.01.2004), затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995 № 323, визначено, що одноразові допомоги та добові, які виплачуються при переведенні, прийманні і направленні на роботу та іншу місцевість, витрати на відрядження, не входять до складу фонду оплати праці.

Пунктом 5.4.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного до 01.01.2013, визначено, що добові витрати - це витрати на харчування та фінансування власних потреб фізичної особи, понесених у зв'язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від'їзду та приїзду.

Тобто, виплата добових витрат здійснюється з метою відшкодування особистих витрат працівника за час перебування у відрядженні.

Цим же пунктом зазначеного Закону встановлено, що Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відряджених членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) або суми, що направляються на харчування таких членів екіпажів замість добових.

Згідно з пунктами 1.4., 2.1., 2.5., 2.8. Інструкції про особливості відряджень членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) та порядок виплати сум, що направляються на харчування членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) (у редакції до 03.09.2005), розробленої на виконання пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 3 від 04.01.1999 та затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 12.07.1999 № 359, для членів екіпажів суден (інших транспортних засобів), які перебувають у відрядженні, у випадках, передбачених пунктом 1.1 цієї Інструкції, граничні норми добових витрат установлюються у розмірах, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон".

Під час роботи та перебування на суднах, якщо такі судна здійснюють комерційну, промислову, науково-пошукову діяльність (крім риболовецької) за межами територіального моря (вод) України (тобто в закордонному плаванні), виконують міжнародні рейси для здійснення навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату, використовуються для аварійно-пошукових та пошуково-рятувальних робіт за межами територіального моря (вод) України, члени екіпажів суден забезпечуються харчуванням замість добових.

Виплати сум, що направляються на харчування (замість добових) членам екіпажів суден, провадяться за час фактичного перебування судна в закордонному плаванні.

У разі неотримання у рейсі з поважних причин (несвоєчасні платежі замовників, фрахтівників тощо) членами екіпажів сум, що направляються на харчування (замість добових), або отримання їх частково виплати цих сум здійснюються у національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день погашення заборгованості, або в грошових одиницях, у яких було видано аванс.

Колегія суддів Вищого господарського суду, виходячи із аналізу зазначених норм законодавства, зазначає, що члени екіпажів суден (інших транспортних засобів), які здійснюють діяльність за межами повітряного або митного кордону чи територіального моря (вод) України, мають забезпечуватися харчуванням. У разі ж неотримання сум, що направляються на харчування, таким членам екіпажів суден мають компенсуватися витрати на харчування, тобто виплачуватися норми добових для відряджених членів екіпажів суден за весь час фактичного перебування судна в закордонному плаванні. При цьому зазначені витрати та компенсації є мінімальними державними гарантіями, виплачуються у порядку і розмірах, встановлених законодавством, і не входять до фонду заробітної плати.

Із змісту наявних у справі листа в.о. президента ДСК "Чорноморське морське пароплавство" за № чм-1427 від 02.09.2002 та довідки -депонент в інвалюті від 22.07.2002, виданої ДСК "Чорноморське морське пароплавство" на ім'я ОСОБА_7, вбачається, що за період перебування членів екіпажу теплоходу "Одеса" у порту Неаполь, компанія зобов'язана виплатити ОСОБА_7, крім заробітної плати в гривнях України, 30580 доларів США, які є невиплаченими відрядними. У цьому ж листі зазначено, що заробітна плата членам екіпажу теплоходу "Одеса" визначена у відповідності зі штатним розкладом теплоходу і для ОСОБА_7 складає 247,50 грн.

Встановивши факт перебування ОСОБА_7 та компанії у трудових правовідносинах, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що невиплачені боржником заявнику грошові кошти у розмірі 148346,60 грн. (30580 доларів США) відносяться до "інших компенсаційних витрат" відповідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці", а відтак є заробітної платою.

Однак, дійшовши такого висновку, суди не врахували вищенаведених норм законодавства та не з'ясували належним чином підставу виникнення у боржника обов'язку сплатити заявнику вказані грошові кошти, а саме: чи пов'язана їх виплата з безпосереднім виконанням роботи, за яку роботодавець виплачує працівникові винагороду, чи їх виплата є компенсацією за не отриману під час перебування членів екіпажу судна за кордоном суму на харчування (добові), які згідно з законодавством про працю не входять до структури заробітної плати у розумінні ст.2 Закону України "Про оплату праці".

Без належного визначення правової природи спірних грошових вимог з врахуванням спеціальних норм матеріального права, які регулюють трудові правовідносини, пов'язані з оплатою праці, висновок судів про не поширення на них встановленого ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" граничного строку та про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_7 про визнання його грошових вимог у розмірі 131954,19 грн. та включення їх до реєстру вимог кредиторів, як такі, що виникли внаслідок заборгованості із виплати заробітної плати, є передчасним.

Крім того, з огляду на доведений матеріалами справи факт перебування заявника з боржником у трудових правовідносинах, та враховуючи вимоги частини 6 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо обов'язкового внесення розпорядником майна окремо до реєстру відомостей про вимоги щодо виплати заробітної плати згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника, суди попередніх інстанцій не дослідили чи існує у боржника заборгованість перед заявником із заробітної плати, яка була йому встановлена у відповідності зі штатним розкладом теплоходу "Одеса" і складала 247,50 грн.

Одночасно колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, зазначивши в ухвалі та постанові про факт отримання заявником від боржника 1545 Євро згідно з заявою на видачу готівки №155 від 14.01.2013, що у гривневому еквіваленті становить 16392,31 грн., не з'ясували правову підставу виплати цієї суми, тобто підставу виникнення у боржника обов'язку сплатити заявнику вказану грошову суму, а також не з'ясували чи узгоджується така виплата із затвердженим ухвалою господарського суду Одеської області від 19.08.2008 планом санації ДСК "Чорноморське морське пароплавство".

Наведене свідчить про не повне з'ясування судами попередніх інстанцій всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції в частині визнання грошових вимог ОСОБА_7 підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду першої інстанції належить врахувати вищевикладене, повно та всебічно перевірити підставу виникнення у боржника обов'язку сплатити ОСОБА_7 спірні грошові кошти, дати їм належну правову оцінку з врахуванням доводів та заперечень сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 та ухвалу господарського суду Одеської області від 05.02.2014 у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_7 скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді М.Д. Запорощенко

В.Я.Погребняк

Показати/Приховати судові провадження

Потрібна автентифікація