Справа № 22-Ц-34 Головуючий у 1-й інстанції Риков В.В.
Категорія 66 Суддя-доповідач Дубровна В.В.
УХВАЛА іменем України
11 січня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючої- Дубровної В.В.,
суддів - Лузан Л.В., Хвостика С.Г.,
з участю секретаря судового засідання - Рой Я.М.
та осіб, які приймають участь у справі : представника державної виконавчої служби у Ковпаківському районі м. Суми Руденка О.М., ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою державної виконавчої служби у Ковпаківському районі м. Суми на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від ЗО жовтня 2006
в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби у Ковпаківському районі в. м. Суми, -
встановила:
В жовтні 2006 року позивач звернувся до суду зі скаргою , в якій він просив визнати дії державного виконавця відділу ДВС у Ковпаківському районі м. Суми по накладенню арешту на все належне йому майно та заборону його відчуження відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 липня 2006 року незаконними, просив скасувати дану постанову.
Рішенням суду скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 03 липня 2006 року державного виконавця Юкало І.О. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2822 , виданого 19.07.2000 року Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення аліментів з ОСОБА_1.
В апеляційній скарзі ДВС у Ковпаківському районі м. Суми просить скасувати рішення суду по даній справі.
В своїх доводах апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права.
Вислухавши суддю -доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення .
Частково задовольняючи скаргу, суд першої інстанції вважав, що державний виконавець неналежно виконав покладені на нього обов*язки по виконанню виконавчого листа про стягнення аліментів з ОСОБА_1, в порушення вимог Закону України " Про виконавче провадження " 03.07.2006 року виніс постанову про накладення арешту на майно.
Але з таким висновком колегія суддів погодитись не може , оскільки він не відповідає обставинам справи , прийнятий з порушенням норм матеріального права.
Звертаючись до суду зі скаргою , ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчо служби у Ковпаківському районі м. Суми по накладенню арешту на майно та заборони його відчуження відповідно до постанови від 3 липня 2006 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження , просив скасувати дану постанову. Інші дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження ОСОБА_1 не оскаржувались.
Розглядаючи справу в рамках заявлених вимог , колегія суддів зазначає про слідуюче.
Як вбачається з матеріалів справи і з матеріалів виконавчого провадження, які були оглянуті в судовому засіданні, 01.08.2000 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа Ковпаківського районного суду м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2.
10 травня 2006 року на адресу ОСОБА_1 простою кореспонденцією , як це передбачено ч.1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" /далі-Закону/, було направлено попередження про сплату аліментів.
Аліменти боржником не виплачувались , в зв*язку з чим станом на 1 липня 2006 року утворилась заборгованість в сумі 6287 грн.31 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України " Про виконавче провадження" , у разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд , якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив , що офіційно він протягом всіх цих років не працював , аліментів не виплачував , оскільки вважав , що при дачі згоди на виїзд за кордон дитини разом з колишньою дружиною , вони узгодили всі питання , в тому числі й стосовно аліментних обов*язків , з приводу чого вона не мала до нього ніяких претензій. Але всупереч вимог ст. 10 ЦПК України ОСОБА_1 цю обставину не довів , на її підтвердження не надав ніяких доказів . Відділу державної виконавчої служби ці обставини невідомі . Сама ж стягувачка , за поясненнями ОСОБА_1, продовжує мешкати за кордоном, в Італії, де саме, він не знає.
За викладених обставин , колегія суддів вважає , що державним виконавцем правомірно та у відповідності до вимог Закону була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження / а.с.7 / , безпідставно вважати, що з цього приводу дії державного виконавця є незаконними .
Місцевим судом при вирішенні справи невірно застосовані ст. 24 , 25 , 55 Закону . Зокрема , з посиланням на ст. 24 Закону , суд в рішенні зазначив про можливість накладення арешту на майно боржника лише за заявою стягувача . Дійсно , в ч. 6 ст. 24 Закону зазначено , що за заявою стягувача державний виконавець вправі накласти арешт на майно , але постановою про відкриття виконавчого провадження . В даному ж випадку постанова про відкриття виконавчого провадження була відкрита ще в 2000 році . Крім того , зі змісту статті 74 Закону , яка регулює порядок стягнення аліментів , вбачається , що звернення стягнення на майно боржника проводитьтся без заяви стягувача.
Безпідставним є посилання суду на ст. 25 Закону про зобов*язання провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців , оскільки ця норма не поширюється на випадки стягнення періодичних платежів .
Задовільняючи позовні вимоги, місцевий суд зазначив про те , що всупереч вимог ст. 55 Закону державний виконавець , не з*ясувавши розмір заборгованості, наявність майна у скаржника на праві власності, не визначивши вартість майна , на яке накладено арешт, ухвалив відповідну постанову про накладення арешту на майно . Колегія суддів з викладеним погодитись не може ,оскільки розмір заборгованості по аліментах вирахований державним виконавцем , він в установленому порядку не оскаржений боржником , зазначений в самій постанові про арешт ; з*ясовано наявність майна , належного боржникові - це квартира АДРЕСА_1 , яка відповідно до довідки , що мається в матеріалах виконавчого провадження , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, боржнику ОСОБА_1, ОСОБА_4, й особисто ОСОБА_3 - в розмірі 1/4 частини на підставі свідоцтва про спадщину за законом. Визначення на момент арешту вартості майна, належного ОСОБА_1, не уявляється можливим , оскільки є декілька співвласників квартири , яка арештована ,частка ОСОБА_1 в спільній сумісній власності / в квартирі/ , що підлягає оцінці, визначається судом за поданням державного виконавця - ст. 50 , ч. 8 Закону, але це інша , на відміну від винесення постанови про арешт , дія державного виконавця , направлена на виконання судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги , про скасування постановленого в справі , помилково названого судом рішення замість ухвали , та постановлениям нової ухвали про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1.
Керуючись ст. ст. 303, п.2 ч.2 ст. 307 , 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу державної виконавчої служби у Ковпаківському районі м. Суми задовольнити .
Скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від ЗО жовтня 2006 року.
Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця державної виконавчої служби у Ковпаківському районі м. Суми по накладенню арешту на майно та заборону його відчуження відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 липня 2006 року незаконними та зобов'язання скасувати дану постанову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України .