ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2009 р. | № 13/1920 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: | Дунаєвської Н.Г., |
Суддів : | Михайлюка М.В., Дерепи В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Ліквідатора сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси" Новосельцева В.П. |
на рішення | Господарського суду Черкаської області від 13.04.2007 р. |
у справі | № 13/1920 господарського суду Черкаської області |
за позовом | Приватного підприємства "Черкасисвітбуд" |
третя особа: | Комунальне підприємство "Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації" |
про | визнання права власності, |
за участю представників сторін: |
скаржника позивача | Голінного А.М., не з’явились, |
третьої особи | не з’явились, |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.04.2007 р. у справі №13/1920 (суддя: Скиба Г.М.) позов задоволено: визнано за позивачем право власності на об’єкт незавершеного будівництва.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаси" в особі ліквідатора Новосельцева В.П. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що його не було залучено до участі у справі, чим суттєво були порушені його права та обов`язки.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив господарський суд, 25.12.2006 р. позивач (покупець) та Державне підприємство "Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області" (продавець) підписали договір біржових торгів купівлі-продажу майна, що знаходиться у власності держави № 79, за яким продавець зобов’язався передати позивачу у власність об’єкт незавершеного будівництва –будівельні матеріали - за адресою: м. Черкаси, вул. Ватутіна, будівельний котлован біля буд. 168, а позивач - прийняти об’єкт незавершеного будівництва та оплатити повну його вартість.
Як з’ясував господарський суд, акт приймання-передачі зазначеного майна сторони договору не підписували.
В зв’язку з відмовою Комунального підприємства "Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації" від видачі позивачу правовстановлюючих документів на об’єкт незавершеного будівництва, останній звернувся до суду з вимогою про визнання за ним права власності на зазначений об’єкт.
Висновку про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд дійшов на підставі наданих позивачем документів та з урахуванням того, що третьою особою –КП "Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації" –не надано доказів протиправного отримання позивачем у власність спірного майна чи володіння ним. При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд з посиланням на ст. 392 ЦК України, зазначив, що добросовісний набувач майна може пред'явити позов про визнання його права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою –навіть без визначення відповідача у спорі.
Однак, такий висновок господарського суду є передчасним, оскільки він зроблений без дотримання вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Переглянувши справу в касаційному порядку, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.
Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно ст. 21 ГПК України відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.
Враховуючи наведене, судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваного рішення, при вирішенні даного спору суд першої інстанції не досліджував передбачені вказаною нормою обставини та не встановлював особу, яка порушує, оспорює або не визнає відповідне право позивача в разі його наявності. Зокрема, задовольнивши позов про визнання права власності, суд в своєму рішенні взагалі не зазначив, в чому полягає порушення прав позивача. Більш того, відповідач у справі взагалі відсутній, що є порушенням однієї із засад судочинства в господарських судах - змагальності.
Слід також зазначити, що згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 (у редакції, яка була чинною на час розгляду справи), реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Зі змісту пункту 6.1 Тимчасового положення вбачається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Отже, відповідно до вказаного положення КП "Черкаське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації" здійснює лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Всупереч наведеному, місцевий суд, вирішуючи даний господарський спір, не залучив до участі у справі відповідні органи, які здійснюють оформлення права власності на нерухоме майно та не навів мотивів таких своїх дій.
Окрім того, встановивши, що позивач як покупець правомірно набув право власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу №79 від 25.12.2006 р., суд першої інстанції не залучив Державне підприємство "Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області" (продавця) як відчужувача вказаного майна до участі у справі, не з’ясував обставини щодо правомірності відчуження майна, що перебуває у державній власності.
Поряд з цим, відповідно до вимог ст. 11110 ГПК України, однією з підстав для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення норм процесуального права. При цьому, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування постановленого судового рішення або постанови, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі.
Як вбачається із змісту касаційної скарги та доданих до неї документів, СТОВ "Черкаси" може мати певне відношення до об’єкта незавершеного будівництва, яке є предметом спору в даній справі, а отже оскаржуване рішення може стосуватись його прав та обов’язків.
В силу п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України прийняття господарським судом рішення або постанови, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі, є безумовною підставою для скасування судових рішень.
Таким чином, рішення у даній справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд.
Окрім того, господарський суд невірно застосував норми матеріального права, а відтак прийшов до передчасного висновку про задоволення позову.
Зокрема, судом не враховано, що відповідно до вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
З аналізу вимог ст. 334 ЦК України вбачається, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу та державна реєстрація прав на нерухомі речі здійснюється у визначеному законодавством порядку при якому забезпечується перевірка відомостей щодо власника об’єкту нерухомого майна, щодо технічного стану об’єкту нерухомого майна (бюро технічної інвентаризації виготовляє технічну документацію), щодо відсутності заборони на відчуження об’єкту нерухомого майна, тощо. Зокрема, п.п. 61-63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено перелік документів, які вимагає нотаріус для підтвердження права власності на майно, що відчужується.
Таким чином, право власності на об’єкти нерухомого майна виникає на підставах визначених законом після державної реєстрації.
Умови та порядок реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна визначені Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 р. за № 7/5.
Відповідно до вимог п. 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮ України 07.02.2002 р. за № 7/5 реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутня технічна документація на спірний об’єкт нерухомого майна, яка має важливе значення для вирішення справи.
З аналізу вимог ст. 331 ЦК України вбачається, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Таким чином, господарському суду потрібно було витребувати технічну документацію та з’ясувати ступінь готовності спірного об’єкту, перевірити чи здійснено технічну інвентаризацію спірного об’єкту.
Згідно положень чинного законодавства зазначених вище, право власності на об’єкти нерухомого майна, в тому числі об’єкти незавершеного будівництва виникає з моменту державної реєстрації такого права у встановленому порядку.
Господарський суд залишив наведене поза увагою, не витребував докази, необхідні для правильного вирішення даного господарського спору та прийняв рішення про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва без залучення до участі у справі відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Наведене свідчить про те, що господарський суд, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак висновки суду є передчасними. Окрім того, господарський суд не залучив осіб на права та обов’язки яких впливає дане рішення.
За таких обставин, рішення господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, як таке що прийняте про неповному з’ясуванні обставин справи та не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального прав, а справа підлягає передачі на новий розгляд.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, залучити осіб на права та обов’язки яких впливає рішення у даній справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 1113, 1117, 11110-11111 ГПК, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Черкаської області від 13.04.2007 р. у справі №13/1920 скасувати, а справу направити до господарського суду Черкаської області на новий розгляд.
Головуючий, суддя Н. Дунаєвська
Судді: М. Михайлюк
В. Дерепа