ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
05 червня 2006 р. | № 19/438 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Донецької залізниці Міністерства транспорту України, м. Донецьк (далі –Донецька залізниця)
на рішення господарського суду Донецької області від 09.03.2006
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2006
зі справи № 19/438
за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області, м. Луганськ (далі –Інспекція)
до Донецької залізниці
про стягнення 6447,60 грн.
та зустрічним позовом Донецької залізниці
до Інспекції
про визнання рішення недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.03.2006, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2006, первісний позов задоволено: з Донецької залізниці в доход державного бюджету України стягнуто 6447,60 грн. фінансових санкцій за порушення державної дисципліни цін; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Донецька залізниця просить скасувати оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв’язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі –КАС України) до компетенції адміністративних судів віднесено усі публічно-правові спори, позивачами в яких є особи, на захист прав, свобод та інтересів яких подано адміністративний позов до суб’єкта владних повноважень (статті 2, 3, 17, 50 і 104 названого Кодексу).
Статтею 4 Закону України “Про ціни і ціноутворення” визначено повноваження Кабінету Міністрів України в галузі ціноутворення, зокрема, встановлено, що Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Таким органом відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1819 (далі –Положення), є Державна інспекція з контролю за цінами (далі –Держцінінспекція). Вона є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується останньому.
Згідно з пунктом 11 Положення Держцінінспекція має територіальні органи –державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за цінами і мають права, передбачені пунктами 5, 6 Положення.
За змістом абзацу третього пункту 4 Положення Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань у межах своєї компетенції здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування.
Відповідно до пункту 5 Положення Держцінінспекція, зокрема, має право проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів.
Згідно з Інструкцією про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 № 298/519, прийняття рішень про застосування економічних або фінансових (штрафних) за фактами порушення державної дисципліни цін покладено на Держцінінспекцію та відповідні державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
З наведеного випливає, що Держцінінспекція, приймаючи рішення про застосування санкцій за порушення держаної дисципліни цін, діє як орган державної влади у здійсненні управлінських функцій і, відповідно, як суб’єкт владних повноважень. Отже, даний спір належить саме до адміністративної юрисдикції.
Відповідну правову позицію викладено у листі Верховного Суду України від 26.01.2006 № 3.1-2006.
Відповідно до приписів абзаців першого та другого пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України встановлено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України. Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами КАС України.
Згідно з абзацом першим пункту 7 розділу VII КАС України “Прикінцеві та перехідні положення” (в редакції Закону України від 06.10.2005 № 2953-IV) після набрання чинності цим Кодексом позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності КАС України, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
В абзаці другому пункту 10 того ж розділу КАС України зазначено, що касаційні скарги (подання) на рішення господарських судів у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України.
Керуючись наведеними нормами КАС України, Вищий господарський суд України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Донецької залізниці Міністерства транспорту України на рішення господарського суду Донецької області від 09.03.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2006 з матеріалами справи № 19/438 передати до Вищого адміністративного суду України.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь