ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2014 року Справа № 904/1993/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г. , Подобєда І.М.
секретар судового засідання: Погорєлова Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Вакуленко Д.О. представник, довіреність № б/н від 14.05.14;
від відповідача: Головко О.М. представник, довіреність № 180 від 01.11.13;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", м. Нікополь, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 року у справі № 904/1993/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист ЛТД", м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", м. Нікополь Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 у справі №904/1993/14 (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист ЛТД" 55418грн. 94коп. - основної заборгованості; 3615грн. 35коп. - пені; 1256грн. 72коп. - 3% річних; 4206грн. 29коп. - інфляційних втрат; 1776грн. 57коп. - судовий збір, в решті відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу, а тому заборгованість підлягає стягненню разом із встановленими сумами штрафних санкцій за порушення зобов'язання, за період в який вони могли бути нараховані відповідно до законодавства.
2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу про скасування рішення та відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що при прийняті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а також існує невідповідність висновків викладених у рішенні, обставинам справи.
Зазначає, що не в повному обсязі досліджено матеріали справи, а саме те, що суд не переконався в розмірі основного боргу ТОВ «ІНТЕРПАИП НІКО ТЬЮБ» перед ТОВ «Захист ЛТД» по договору № 317 від 21 лютого 2013 року та не витребував докази часткової сплати у Позивача.
Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01 червня 2014 року розмір основної заборгованості по договору № 317 від 21 лютого 2013 року складає 48742грн. 32коп., а не 55418грн. 94коп.
Тобто, при подані позовної заяви позивач не вірно зазначив суму основного боргу і як наслідок було не вірно розраховано штрафні санкції, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення.
Даний факт став можливим із-за не надання Позивачем банківських виписок або інших документів на підтвердження розміру основного боргу.
Суд першої інстанції неодноразово зобов'язував позивача надати розгорнутий акт звірки взаємних розрахунків, дану вимогу суду позивачем було проігноровано, не було забезпечено направлення представників до Відповідача для підписання акту звірки і навіть не направлено акти по пошті на адресу Відповідача.
Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник позивача з доводами та вимогами апелянта не згоден, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення першої інстанції в силі.
У судовому засіданні 28.07.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини:
21.02.2013р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару ТФ №317, згідно якого постачальник позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки якої вказані у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктами 2.1, 2.3, 2.4 договору визначено, що ціна товару, який поставляється по даному договору, визначається у гривнях й вказана в Специфікаціях, які долучено до даного договору. Ціна товару не включає НДС, порядок нарахування якого встановлюється Податковим кодексом України; ціна вказана в додатках до даного договору, є фіксованою та не підлягає збільшенню; сума договору складається із сум Специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, але не більше 500000,00грн. з НДС.
Відповідно до пункту 3.1, 3.6, 3.7 договору, товар постачається на умовах та в строки, узгоджені сторонами в Специфікаціях до даного договору; товар передається постачальником покупцю за підписаним сторонами актом прийому-передачі або товаросупроводжувального документу з відміткою покупця про приймання товару; датою поставки є дата підписання сторонами акта прийому-передачі або товаросупроводжувального документа.
У випадку несвоєчасного здійснення розрахунків по даному договору покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочки. (п. 7.5 договору).
В додатку до договору, специфікаціях № 1, 2, 3, 4, 5 (а.с.15-19), сторонами узгоджено конкретний асортимент, кількість, ціну, строк поставки та умови оплати товару.
Позивач за період з травня по липень 2013 року по видатковим накладним, які підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою відповідача, було здійснено поставку товару на загальну суму 79219грн. 02коп. (а.с.25-29).
27.05.2014р. позивачем збільшено позовні вимоги згідно яких просив стягнути з відповідача на свою користь 66327грн. 79коп., з яких 55418грн. 94коп. основної заборгованості; 5445грн. 84коп. пені; 1256грн. 72коп. три відсотка річних; 4206грн. 29коп. інфляційних втрат.
До зазначеної заяви додано розрахунок, у якому зазначено, що відповідач не розрахувався за поставлений товар по видатковій накладній № 90 від 22.04.2013р. на суму 6676грн. 62коп., по видатковій накладній № 130 від 21.05.2013р. на суму 24371грн. 16коп. та по видатковій накладній № 179 від 02.07.2013р. на суму 24371грн. 16коп.
5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.
Згідно ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 зазначеного кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається позивач та відповідач здійснюють підприємницьку діяльність, тому судом першої інстанцій правомірно встановлено, що дії сторін з передачі та прийняття товару за видатковими накладними свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки, на які поширюються загальні положення про купівлю продаж.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 526 зазначеного кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.
Згідно ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Належними та допустимими доказами позивач довів, що відповідач не розрахувався своєчасно за поставлений товар по видатковій накладній № 90 від 22.04.2013р. на суму 6676грн. 62коп., по видатковій накладній № 130 від 21.05.2013р. на суму 24371грн. 16коп. та по видатковій накладній № 179 від 02.07.2013р. на суму 24371грн. 16коп. на загальну суму 55418грн. 94коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем допущено порушення строків та порядку оплати за поставлений товар, визначених договором та специфікаціями до нього, позивачем при здійсненні розрахунку не застосовано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення пені частково у сумі 3615грн. 35коп., а саме :за видатковою накладною №130 від 21.05.2013р., строк за який підлягає нарахуванню пеня з 5 .08.2013. по 4.02.2014р. у сумі 1602грн49коп., за видатковою накладною №179 від 2.07.2013р.,період нарахування пені складає з 16.09.2013р. по 15.03.2014р. у сумі 1571,11грн., за видатковою накладною №90 від 22.04.2013р. з 8.07.2013р по 6.01.2014р. у сумі 441грн. 75 коп. та стягнення 3% річних у сумі 1256грн. 72коп. та інфляційних втрат у сумі 4206грн. 29коп.
Посилання апелянта на акт звіряння взаємних розрахунків, складений ним 11.06.2014 року, як на доказ того, що розмір основної заборгованості за договором № 317 від 21 лютого 2013 року складає 48742грн. 32коп., не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Доданий до апеляційної скарги акт звіряння не підписаний представником позивача, стан розрахунків в ньому визначений на 1.06.2014р., тобто вже після розгляду справи по суті 27.05.2014р., акт звіряння не є первинним документом бухгалтерського обліку, тому не є належним доказом часткового погашення боргу, в розумінні ст. 34 ГПК України.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 року у справі №904/1993/14 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний тест постанови виготовлено 31.07.2014р.
Головуючий суддя Н.Л. Величко
Суддя О.Г. Іванов
Суддя І.М. Подобєд