Єдиний унікальний номер 226/1190/14-ц Номер провадження 22-ц/775/5743/2014
Категорія 54 Головуючий у 1 інстанції Петунін І.В.
Доповідач Маширо О.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Маширо О.П.
суддів Зінов»євої А.Г., Зайцевої С.А.
при секретарі Баранчикові Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Димитровського міського суду від 03 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Красноармійськвугілля» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,
у с т а н о в и в :
До апеляційного суду звернувся представник позивача з апеляційною скаргою на рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково: суд стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 4 770 грн. 80 коп. та моральну шкоду у розмірі 100 грн.
У задоволенні решти вимог позивачеві було відмовлено.
Суд першої інстанції установив, що позивач працював на шахті «Центральній» ДП «Красноармійськвугілля» з 14 травня 2013 року по 17 лютого 2014 року гірничим робітником на підземній роботі.
Наказом від 17 лютого 2014 року позивач був звільнений з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України за станом здоров»я, оскільки згідно з висновком ЛКК від 26 грудня 2013 року йому протипоказана важка фізична праця та робота з вібрацією.
17 лютого 2014 року ОСОБА_3 отримав трудову книжку, повний розрахунок був з ним проведений 28 березня того ж року.
Суд першої інстанції також установив, що на порушення вимог закону розгляд подання адміністрації підприємства про звільнення позивача з роботи за станом здоров»я був проведений профспілковим органом за відсутності позивача, також не надані підприємством докази про неможливість переведення позивача на іншу роботу та про його відмову щодо такого переведення, тобто суд першої інстанції зробив висновок про те, що звільнення позивача було здійснене з порушенням вимог закону.
Однак позивач, звертаючись до суду зі своїм позовом, пропустив строк, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України, суд першої інстанції відмовив йому у позові в частині визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.
Разом з тим, суд стягнув з підприємства на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку з позивачем у сумі 4 770 грн. 80 коп. та моральну шкоду у сумі 100 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду частково скасувати та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, визнавши його звільнення з роботи незаконним, поновивши його на роботі, стягнувши на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 2 300 грн., оскільки вважає, що рішення суду є незаконним.
Так, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що, хоча свою трудову книжку позивач і отримав у день звільнення, однак копію наказу про звільнення з роботи він отримав значно пізніше.
Апелянт вважає, що відлік місячного строку для звернення до суду слід проводити саме з дня отримання копії наказу про звільнення з роботи, а не з дня отримання трудової книжки, як про це вказано у рішенні суду.
Оскільки строк, встановлений законом для звернення з позовом до суду, ОСОБА_3 не пропустив, бо відраховував цей строк від дня одержання копії наказу про звільнення, апелянт вважає, що рішення суду в частині відмови ОСОБА_3 у позові є незаконним.
Сторони до апеляційного суду не з"явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
ОСОБА_2, представник позивача ОСОБА_3, подав заяву, у якій просив розглянути справу за відсутності його та позивача ОСОБА_3.
У відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін, з таких підстав.
У відповідності до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим у відповідності до вимог процесуального судочинства на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об"єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі.
У рішенні наведені відповідні мотиви, з яких суд його ухвалив. Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 22 травня 2013 року був прийнятий на підземну роботу до відокремленого підприємства державного підприємства «Красноармійськвугілля» на посаду гірничого робітника (а.с.6-8).
17 лютого 2014 року за наказом № 84/к він був звільнений з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України у зв»язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров»я (а.с.3).
Судом першої інстанції було встановлено, що свою трудову книжку позивач отримав у день звільнення - 17 лютого 2014 року, що підтвердив і сам ОСОБА_3.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Таким чином, своє порушене право особа може захистити, звернувшись до суду з відповідним позовом, у строк, встановлений законом. При цьому, цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про таке порушення.
Зі справи вбачається, що трудову книжку з відповідним записом про звільнення з роботи позивач отримав у день звільнення - 17 лютого 2014 року, тобто про своє порушене право ОСОБА_3 дізнався у той самий день, коли був звільнений з роботи, а до суду з позовом про поновлення на роботі він звернувся тільки 23 квітня того ж року, тобто майже через два місяці після звільнення.
При цьому, ніяких поважних причин такого пропуску позивач не навів, належних та допустимих доказів щодо цього не надав, поновити пропущений строк не просив, тому апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції в цій частині судового рішення є підставним та обґрунтованим.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 вказав, що на його думку обчислення строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України, слід провадити не з дня отримання трудової книжки, а з дня отримання копії наказу про звільнення. Оскільки наказ про своє звільнення з роботи позивач отримав тільки 24 березня 2014 року, вважає, що встановлений законом строк для звернення до суду з позовом ОСОБА_3 не пропустив.
Однак з такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна, оскільки законом не встановлена перевага однієї обставини над іншою у ч.1 ст.233 КЗпП України: обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення його права.
У даному разі про своє звільнення з роботи ОСОБА_3 дізнався 17 лютого 2014 року, коли отримав свою трудову книжку з відповідним записом про звільнення, тому на час отримання 24 березня 2014 року копії наказу про звільнення з роботи він про порушення свого права вже знав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції підставно виходив з того, що повний розрахунок з позивачем був проведений 28 березня 2014 року, що підтвердив і сам позивач, а розмір середньоденного заробітку позивача згідно з довідкою з місця роботи становить 298 грн. 18 коп.
Усі доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді, на правильність висновків суду вони не впливають та зроблених судом висновків не спростовують, тому апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну, рішення суду як таке, що відповідає вимогам закону, залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Димитровського міського суду від 03 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: