Справа №22-3014                            Головуючий у першій інстанції   Пляка С.Л..

Категорія  2                                        Доповідач  Черниш Т.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 грудня 2006 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської

області в складі:

головуючого- судді Кривохижі В.І., суддів Черниш Т.В.,

Чорнобривець О.С., при секретарі   Дімановій Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду від 4 жовтня 2006 року,

встановила:

17 квітня 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної виконавчої служби в Олександрівському районі (далі ДВС) про звільнення з-під арешту житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивувала тим, що згаданий будинок належить їй на праві приватної власності, тому вважала неправомірним включення його до акту опису від 12 квітня 2006 року, здійсненого на виконання ухвали апеляційного суду від 7 лютого 2006 року про вжиття заходів для забезпечення позову про стягнення з її чоловіка ОСОБА_2 коштів.

Рішенням Олександрівського районного суду від 4 жовтня 2006 року позов задоволено частково, постановлено про виключення з акту опису і арешту 1\2 частини спірного будинку з відповідною частиною надвірних будівель.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила зазначене рішення скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права і постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Зазначала, зокрема, що суд не з»ясував фактичні обставини, за яких вона, позивачка, набула право власності на весь житловий будинок, сплативши колишньому чоловікові, з яким розлучилась в 1999 році, грошову компенсацію за належну йому частину в спільному майні.

При перегляді справи позивач повністю підтримала доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_3, якого суд долучив до участі в справі як зацікавлену особу, проти позову заперечував.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення осіб, які з»явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 12 квітня 2006 року державним виконавцем державної   виконавчої   служби   в   Олександрівському      районі   на   виконання   ухвали

2

апеляційного суду Кіровоградської області від 7 лютого 2006 року про забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку ст. 50, 55 Закону України « Про виконавче провадження» було накладено арешт на розташований АДРЕСА_1 житловий будинок з надвірними будівлями, свідоцтво про право власності на який визнано за ОСОБА_1 згідно відповідного свідоцтва, виданого 13 липня 1981 року (а.с.7-8, 9)

Відповідно до ст. 59 зазначеного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови №6 від 27 серпня 1976 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Постановляючи про виключення з акту опису й арешту 1/2 частини зазначеного будинку з відповідною частиною надвірних будівель, суд, як зі встановленого факту, виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю позивачки та її колишнього чоловіка ОСОБА_2, розміри часток в будинку кожного з них рівні.

Таке рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обгрунтованим.

Визнавши відповідачем у справі державну виконавчу службу, суд не врахував, що згідно роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в згаданій постанові від 27 серпня 1976 року, відповідачами в таких спірних правовідносинах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках-особа, якій передано майно, якщо воно реалізовано.

Цієї вимоги суд не дотримав, помилково послався в рішенні на ст. 383 ЦПК, якою передбачено  право учасників  виконавчого  провадження,  визначених  главою  2 Закону «Про виконавче провадження», на звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України. ОСОБА_1 з позовом про належність їй, а не боржникові, як стороні виконавчого провадження, будинку звернулась до неналежного відповідача-державної виконавчої служби, і питання щодо його заміни суду необхідно було вирішити в порядку ст. 33  ЦПК. Однак, як вбачається    з матеріалів справи, ОСОБА_2 за клопотанням представника позивача допитувався як свідок в судовому засіданні, що відбулося 29 вересня (а.с.50), а при   попередньому     розгляді справи 28 липня   суд за заявою ОСОБА_3 про залучення до участі в справі третьою особою на стороні відповідача, ухвалив про допуск його    зацікавленою особою (а.с.31, 38), тим самим помилково визначив його як учасника процесу правове положення, оскільки згідно ч.1 ст. 26 ЦПК заінтересовані особи не входять до складу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження.

Зазначені порушення норм процесуального права є  істотними, оскільки суд, розглянувши спір і не залучивши до участі в справі належних відповідачів ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3) фактично вирішив питання про їх права та обов»язки, що відповідно до ч. 4 ст. 307 ЦПК є безумовною підставою для скасування постановленого рішення з передачею справи на новий розгляд.

3

При новому розгляді справи суду варто більш детально з»ясувати предмет та підстави позовних вимог, врахувати результати розгляду справи, для забезпечення позову в якій було накладено арешт на спірний будинок, і вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства, роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у згаданій постанові та в постанові від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 311, ст.313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 4 жовтня 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду іншому судді.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий : підпис

Судді: підписи

Т.В. Черниш

Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду Кіровоградської області