Справа № 167/756/13-к Провадження №11-кп/773/278/14 Головуючий в 1 інстанції Костюкевич О.К.

Категорія:ч.3 ст.365, ч.2 ст.121, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України Доповідач : Пазюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області у складі:

головуючого - судді Пазюка О.С.,

суддів - Гапончука В.В., Клока О.М.,

при секретарі - Лінік Т.В.,

за участю прокурора - Плечій О.М., Балас К.В.,

виправданих - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

потерпілого - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою старшого прокурора прокуратури м.Луцька ОСОБА_6, яка брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вирок Ківерцівського районного суду від 29.05.2014 року, яким виправдано:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Веймар, Німеччина, жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого старшим дільничним інспектором міліції СДІМ Рожищенського РВ України у Волинській області, раніше не судимого, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.121 у зв'язку з недоведеністю вини та за ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України у зв'язку недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та жителя АДРЕСА_2, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.121 КК України у зв'язку з недоведеністю вини.

Відмовлено у задоволенні цивільного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних та моральних збитків, заподіяних злочином.

Відмовлено у задоволенні цивільного позову Рожищенського ЦРЛ до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних витрат.

Відмовлено у задоволенні цивільного позову Волинської обласної лікарні до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних витрат.

В С Т А Н О В И Л А :

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачено в тому, що 27.10.2011 року близько 22 год. 30 хв. старший дільничний інспектор міліції ОСОБА_1 та дільничний інспектор міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_2, перебуваючи в приміщенні гуртожитку колишнього центру реабілітації за адресою: м. Рожище, вул. Гагаріна, 55 Волинської області, здійснюючи перевірку наявності за місцем проживання адміністративно піднаглядного ОСОБА_7, щодо якого постановою Рожищенського районного суду від 20.06.2011 року встановлено адміністративний нагляд. За результатами якої ОСОБА_1 складено акт нічної перевірки адміннаглядного, відповідно до якого ОСОБА_7 під час перевірки знаходився за місцем проживання та з останнім проведено бесіду профілактичного характеру про недопущення скоєння злочинів та правопорушень. Потім ОСОБА_2 наполегливим голосом змусив ОСОБА_5, який знаходився в приміщенні кухні даного гуртожитку вийти на коридор, де, в порушення ст. ст. 5, 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", відповідно до яких оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами, зокрема Міністерством внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами внутрішньої безпеки, судовою міліцією, а конфіденційне співробітництво з особами встановлюється на засадах добровільності, не будучи уповноваженою законом особою на здійснення оперативно-розшукової діяльності, вимагав у ОСОБА_5 співпрацювати з ними та сповіщати про злочини і пригоди, що сталися на території м. Рожище. Після того як не отримав ствердну відповідь, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він кулаком своєї правої руки наніс один удар в область грудної клітки ОСОБА_5

На вимогу ОСОБА_5 щодо припинення протиправних дій по нанесенню тілесних ушкоджень та погрозою звернення з відповідними скаргами до прокурора, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не реагували.

Так, ОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні, узгоджені дії у групі з ОСОБА_2, перевищуючи владу та службові повноваження, з метою задоволення власних амбіцій та з помсти щодо ігнорування про злочини і погроз про звернення зі скаргами до прокурора, явно виходячи за межі наданих йому законом прав і повноважень щодо застосування фізичної сили до потерпілого при відсутності для цього будь-яких підстав, оскільки ОСОБА_5 правопорушень та опору не вчиняв, в порушення ст.13 ЗУ «Про міліцію», відповідно до якої працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він правою ногою наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній присів та вперся спиною об стіну.

В подальшому, ОСОБА_2 перебуваючи на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, будучи працівником правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, перевищуючи владу та службові повноваження продовжуючи злочинні, узгодженні дії у групі з ОСОБА_1, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він правою ногою ще раз наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній впав обличчям до землі та втратив свідомість. В результаті дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потерпілому були нанесені тілесні ушкодження у виді закритої тупої травми сечостатевих органів - забій калитки та сечового міхура.

Відповідно до висновку експерта №7 від 01.03.2013 року ОСОБА_5 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які являли собою небезпеку для життя у момент спричинення.

Таким чином, дії ОСОБА_8 та ОСОБА_2 органами досудового слідства кваліфіковано за ч.3 ст.365 КК України.

Крім цього, 27.10.2011 року близько 22 год 30 хв. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи у коридорі колишнього центру реабілітації за адресою м. Рожище, вул. Гагаріна, 55, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно застосували до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що ОСОБА_1 правою ногою наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній присів та вперся спиною об стіну.

В подальшому, ОСОБА_2, продовжуючи злочинні, узгодженні дії у групі з ОСОБА_1, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він правою ногою наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній впав обличчям до землі та втратив свідомість.

Таким чином, ОСОБА_1 у групі з ОСОБА_2 своїми умисними діями спричинили ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння, тобто вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України.

28.10.2011 року в Рожищенський РВ УМВС України у Волинській області з Рожищенської центральної районної лікарні надійшло повідомлення №132 щодо отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.

У відповідності до резолюції начальника Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_9 на рапорті оперативного чергового райвідділу від 28.10.2011року про отримане з Рожищенської ЦРЛ повідомлення №132 з даного приводу, організацію проведення перевірки за цим повідомленням та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України було доручено начальнику сектору дільничних інспекторів міліції райвідділу ОСОБА_10, який, у свою чергу, доручив її проведення старшому дільничному інспектору міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1, про що також поставив відповідну резолюцію на згаданому рапорті оперативного чергового райвідділу.

Так, ОСОБА_1, перебуваючи на посаді старшого дільничного інспектора міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, будучи представником влади та службовою особою правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, використовуючи надану йому владу та службові повноваження, а саме при проведенні перевірки в порядку ст. 97 КПК України повідомлення Рожищенської ЦРЛ №132 від 28.10.2011 року щодо отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, діючи всупереч інтересам служби, в особистих інтересах, з метою приховування вчинених у групі з ОСОБА_2 злочинів та уникнення за вказані дії відповідальності, 29.10.2011 року у невстановлений час доби, в приміщенні службового кабінету опорного пункту Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Рожище, вул. Незалежності, 60, вчинив службове підроблення офіційного документа, який засвідчує факти та має юридичне значення, а саме без фактичного проведення передбаченої ч. 4 ст. 97 КПК України (в редакції 1960 року) дослідчої дії - відібрання пояснень, всупереч Закону України "Про міліцію" склав завідомо неправдиве пояснення ОСОБА_11, де останній особисто пояснив, що 27.10.2011 року біля 18 год. він з ОСОБА_5, прямуючи до місця проживання, декілька разів падали з висоти власного зросту та до них ніхто фізичної сили не застосовував.

Крім цього, у вказаному поясненні ОСОБА_1 особисто вписав замість ОСОБА_11 слова "пояснення записане вірно" та проставив за нього два підписи, а достовірність вказаного офіційного документу засвідчив своїм підписом.

В подальшому, на підставі вищезгаданого завідомо неправдивого документу, ОСОБА_1, 29.10.2011 року у невстановлений час доби, в приміщенні службового кабінету опорного пункту Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Рожище, вул. Незалежності, 60, вчинив службове підроблення офіційного документа, який засвідчує факти та має юридичне значення, а саме без фактичного проведення передбаченої ч. 4 ст. 97 КПК України (в редакції 1960 року) дослідчої дії - відібрання пояснень, всупереч Закону України "Про міліцію" вніс до офіційного документу - постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.10.2011 року за фактом отримання 27.10.2011 року ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, завідомо неправдиві відомості, а саме вписав туди власноручно написані пояснення від імені ОСОБА_11, які стали однією з основних підстав для констатації відсутності події злочину.

Тобто, ці умисні дії ОСОБА_1, які виразились у складанні службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, підпадають під санкцію кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Крім того, старший дільничний інспектор міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1, будучи представником влади та службовою особою правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, використовуючи надану йому владу та службові повноваження, діючи всупереч інтересам служби, в особистих інтересах, з метою приховування вчинених у групі з ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 121 КК України, та уникнення за вказані дії відповідальності, всупереч Закону України "Про міліцію" та КПК України (в редакції 1960 року), 29.10.2011 року у невстановлений час доби, в приміщенні службового кабінету опорного пункту Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Рожище, вул. Незалежності, 60, склав завідомо неправдивий офіційний документ - пояснення ОСОБА_11, на підставі якого вніс до офіційного документу - постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.10.2011 за фактом отримання 27.10.2011 року ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, завідомо неправдиві відомості, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_5, державним та громадським інтересам у вигляді дискредитації діяльності органів внутрішніх справ, підриву їх авторитету, порушення конституційних прав громадян на свободу, захист від злочинних посягань, а також приховування вчинених у групі з ОСОБА_2 злочинів щодо ОСОБА_5

Дії ОСОБА_1, які виразились в заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжких злочинів, кваліфіковано за ч. 1 ст. 396 КК України.

Вироком Ківерцівського районного суду від 29.05.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було виправдано за недоведеністю вини у вчинених правопорушеннях.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.121, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України та на підставі ч.1 ст.70,72 КК України за сукупністю злочинів призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки; визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.121 КК України та на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів призначити покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки.

Вказує на задоволення цивільних позовів Рожищенської ЦРЛ та ВОКЛ до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнення із них витрат на лікування потерпілого від злочину.

Ставить питання про обрання відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що судом при винесенні виправдувального вироку не взято до уваги показання ОСОБА_5, які підтверджують дані, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нанесли йому тілесні ушкодження та в подальшому ОСОБА_1 погрожував потерпілому фізичною розправою та здійснював тиск на потерпілого аби останній відмовився від показань, які він давав у органах прокуратури.

Окрім цього, судом не враховано показання свідка ОСОБА_12, які вона давала у судовому засіданні 15.10.2013 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_11, які також підтверджують причетність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5

Судом неналежним чином досліджено висновок комісійної судово-медичної експертизи №7 від 01.03.2013 року, який дає підстави вважати, що тілесні ушкодження ОСОБА_5 не міг отримати внаслідок падіння з висоти власного зросту. Також не належним чином досліджено показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14

У зв'язку з викладеними мотивами у своїй апеляції прокурор просить провести судове слідство в ході допиту якого допитати ОСОБА_5 та дослідити висновки судового слідства.

У поданому на апеляційну скаргу запереченні адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вважає апеляцію прокурора безпідставною та такою, що ґрунтується лише на показаннях свідків, даних під час досудового розслідування, які були спростовані під час судового розгляду справи. Просить виправдувальний вирок Ківерцівського районного суду відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.

Адвокат ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у поданому заперечені на апеляційну скаргу прокурора просить вирок суду відносно його підзахисного залишити без зміни, оскільки вважає, що судом правильно досліджено та оцінено усі наявні та здобуті докази по справі, які цілком вказують на невинність ОСОБА_2

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, які прокурори підтримали і просили її задовольнити, виправданих та їх захисників, які просили залишити вирок суду без змін, потерпілого, який просив вирок суду скасувати та покарати винних, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно вимог ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдування обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Виходячи із змісту вказаної норми закону, у мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладений аналіз і оцінка доказів, як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, тих, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудних, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК України та висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення.

Проте, суд першої інстанції дані вимоги закону не виконав, побудував своє рішення на суперечливих, достатньо не перевірених доказах. Прийнявши рішення про виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд у вироку перерахував зібрані у справі докази, однак не дав їм належної правової оцінки.

В основу виправдувального вироку судом було покладено пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які свою вину у інкримінованих злочинах не визнали. Зокрема, ОСОБА_1 вказав, що 27.10.2011 року він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_15 за місцем проживання ОСОБА_7 здійснював адміністративний нагляд. На момент перевірки у реабілітаційному центрі крім правоохоронців перебували ще ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_5, які були у стані сильного алкогольного сп'яніння.

Вказує, що під час проведення перевірки він бачив як ОСОБА_5, пройшовши повз ОСОБА_2 пішов до своєї кімнати, після чого був сильний шум від можливого падіння потерпілого.

По факту отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, вказує, що він відбирав пояснення у ОСОБА_11, яке у його присутності було складено, останній з ним ознайомився та поставив свій підпис, однак фразу «пояснення записано вірно» ОСОБА_11 не писав, оскільки самостійно це йому було зробити фізично важко за станом здоров'я. Такий запис зробив сам ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_11 Тілесних ушкоджень ОСОБА_5 він не наносив.

Показання ОСОБА_2, які також покладені в основу виправдувального вироку є ідентичними з показаннями ОСОБА_1 ОСОБА_2 повністю заперечує свою вину. Вказує, що дійсно з ОСОБА_1 27 жовтня 2011 року здійснювали адміннагляд за місцем проживання ОСОБА_7 Бачив, що ОСОБА_5, будучи у стані алкогольного сп'яніння впав у коридорі, а він разом із ОСОБА_15 підняли його та поклали на ліжко у його кімнаті. Після цього залишили приміщення.

Судом при постановленні вироку взято до уваги показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_16, згідно яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не застосовували до потерпілого ОСОБА_5 фізичної сили. Однак не оцінено свідчення дані на досудовому слідстві, де свідки давали протилежні показання, які підтверджують вину обвинувачених.

В основу виправдувального вироку суд поклав твердження спеціаліста ОСОБА_17, лікарів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 щодо можливого отримання ОСОБА_5 травм з падіння висоти власного зросту. Так у вироку вказано, що висновок експерта №7 від 01.03.2013 року, який був підтриманий допитаним в якості експерта ОСОБА_20, згідно якого виключається утворення травм на тілі ОСОБА_5 при падінні з висоти власного зросту спростовується вищевказаними свідченнями спеціалістів та не приймається судом до уваги.

У вироку суду зазначено, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 повністю підтвердив показання ОСОБА_12 та ОСОБА_7, однак такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що виправдувальні висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом нового вироку.

Із матеріалів справи вбачається, що наведені у вироку докази не були ретельно перевірені, зіставлені та належно оцінені у сукупності, а висновок суду є необґрунтованим і передчасним.

Як вбачається з вироку, суд не взяв до уваги показання потерпілого та не відобразив у вироку те, що в той час, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наносили йому удари в коридорі помешкання, в кухні будинку залишились ОСОБА_16 та ОСОБА_12, що підтверджується їхніми показаннями, даними як на досудовому та судовому слідстві (т.1 а.с. 36-39;29-31). А зранку ОСОБА_12 на запитання чи пам'ятає ОСОБА_5 як його вчора побили працівники міліції - дав ствердну відповідь.

Судом першої інстанції не дано оцінки показанням потерпілого про те, що приблизно в серпні 2012 року до нього додому в с.Романів приїжджав ОСОБА_1 разом з невідомим чоловіком та, пригрожуючи, вимагав забрати скаргу на його дії із органів прокуратури.

Не відповідає дійсності твердження суду про те, що потерпілий нібито повідомив, що раніше не звертався до правоохоронних органів з приводу побиття його підсудними, так як не знав, що на лікування та реабілітацію йому потрібна велика сума грошей. Зі свідчень даних ОСОБА_5 при розгляді справи в апеляційній інстанції вбачається, що потерпілий не звертався відразу до органів прокуратури тільки через те, що у нього був тяжкий стан здоров'я.

Перевіривши за матеріалами кримінального провадження доводи апеляції, оцінивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винні в тому, що 27.10.2011 року близько 22 год. 30 хв. старший дільничний інспектор міліції ОСОБА_1 та дільничний інспектор міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_2, перебуваючи в приміщенні гуртожитку колишнього центру реабілітації за адресою: м. Рожище, вул. Гагаріна, 55 Волинської області, здійснюючи перевірку наявності за місцем проживання адміністративно піднаглядного ОСОБА_7, щодо якого постановою Рожищенського районного суду від 20.06.2011 року встановлено адміністративний нагляд. За результатами якої ОСОБА_1 складено акт нічної перевірки адміннаглядного, відповідно до якого ОСОБА_7 під час перевірки знаходився за місцем проживання та з останнім було проведено бесіду профілактичного характеру про недопущення скоєння злочинів та правопорушень. Потім ОСОБА_2 наполегливим голосом змусив ОСОБА_5, який знаходився в приміщенні кухні даного гуртожитку вийти на коридор гуртожитку, де, в порушення ст. ст. 5, 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", відповідно до яких оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами, зокрема Міністерством внутрішніх справ України - кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами внутрішньої безпеки, судовою міліцією, а конфіденційне співробітництво з особами встановлюється на засадах добровільності, не будучи уповноваженою законом особою на здійснення оперативно-розшукової діяльності, вимагав у ОСОБА_5 співпрацювати з ними та сповіщати про злочини і пригоди, що сталися на території м. Рожище. Після того як не отримав ствердну відповідь, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він кулаком своєї правої руки наніс один удар в область грудної клітки ОСОБА_5

На вимогу ОСОБА_5 щодо припинення протиправних дій по нанесенню тілесних ушкоджень та погрозою звернення з відповідними скаргами до прокурора, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не реагували.

Так, ОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні, узгоджені дії у групі з ОСОБА_2, перевищуючи владу та службові повноваження, з метою задоволення власних амбіцій та з помсти щодо ігнорування про злочини і погроз про звернення зі скаргами до прокурора, явно виходячи за межі наданих йому законом прав і повноважень щодо застосування фізичної сили до потерпілого при відсутності для цього будь-яких підстав, оскільки ОСОБА_5 правопорушень та опору не вчиняв, в порушення ст.13 ЗУ «Про міліцію», відповідно до якої працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він правою ногою наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній присів та вперся спиною об стіну.

В подальшому, ОСОБА_2 перебуваючи на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, будучи працівником правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, перевищуючи владу та службові повноваження продовжуючи злочинні, узгодженні дії у групі з ОСОБА_1, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він правою ногою ще раз наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній впав обличчям до землі та втратив свідомість. В результаті дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потерпілому були нанесені тілесні ушкодження у виді закритої тупої травми сечостатевих органів - забій калитки та сечового міхура.

Відповідно до висновку експерта №7 від 01.03.2013 року ОСОБА_5 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які являли собою небезпеку для життя у момент спричинення.

Крім цього, 27.10.2011 року близько 22 год. 30 хв. ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи у коридорі колишнього центру реабілітації за адресою м. Рожище, вул. Гагаріна, 55, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно застосували до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що ОСОБА_1 правою ногою наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній присів та вперся спиною об стіну.

В подальшому, ОСОБА_2, продовжуючи злочинні, узгодженні дії у групі з ОСОБА_1, умисно застосував до ОСОБА_5 фізичне насильство, яке виразилось у тому, що він правою ногою наніс один удар в область паху ОСОБА_5, від чого останній впав обличчям до землі та втратив свідомість.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №7 від 01.03.2013 року (т.3 а.с.164-172), відповідно до якого тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми сечостатевих органів - забій калитки та сечового міхура, котра супроводжувалась обширною гематомою м'яких тканин промежини, суправезікальним (простатичним) розривом сечопроводу (уретри), гострою затримкою сечопуску, кровотечею із уретри. Зазначені тілесні ушкодження виникли внаслідок прямої травми - удару тупими твердими предметами у царину промежини останнього. Вищезгадана травма сечостатевих органів у ОСОБА_5 являє собою тяжкі тілесні ушкодження, як такі, що являють собою небезпеку для життя у момент спричинення.

28.10.2011 року в Рожищенський РВ УМВС України у Волинській області з Рожищенської центральної районної лікарні надійшло повідомлення №132 щодо отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.

У відповідності до резолюції начальника Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_9 на рапорті оперативного чергового райвідділу від 28.10.2011року про отримане з Рожищенської ЦРЛ повідомлення №132 з даного приводу, організацію проведення перевірки за цим повідомленням та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України було доручено начальнику сектору дільничних інспекторів міліції райвідділу ОСОБА_10, який, у свою чергу, доручив її проведення старшому дільничному інспектору міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1, про що також поставив відповідну резолюцію на згаданому рапорті оперативного чергового райвідділу.

Так, ОСОБА_1, перебуваючи на посаді старшого дільничного інспектора міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, будучи представником влади та службовою особою правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, використовуючи надану йому владу та службові повноваження, а саме при проведенні перевірки в порядку ст. 97 КПК України повідомленням Рожщенської ЦРЛ №132 від 28.10.2011 року щодо отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, діючи всупереч інтересам служби, в особистих інтересах, з метою приховування вчинених у групі з ОСОБА_2 злочинів та уникнення за вказані дії відповідальності, 29.10.2011 року у невстановлений час доби, в приміщенні службового кабінету опорного пункту Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Рожище, вул. Незалежності, 60, вчинив службове підроблення офіційного документа, який засвідчує факти та має юридичне значення, а саме без фактичного проведення передбаченої ч. 4 ст. 97 КПК України (в редакції 1960 року) дослідчої дії - відібрання пояснень, всупереч Закону України "Про міліцію" склав завідомо неправдиве пояснення від імені ОСОБА_11, в якому нібито останній особисто пояснив, що 27.10.2011 року біля 18.00 год. він з ОСОБА_5, прямуючи до місця проживання, декілька разів падали з висоти власного зросту та до них ніхто фізичної сили не застосовував.

Крім цього, у вказаному поясненні ОСОБА_1 особисто вписав замість ОСОБА_11 слова "пояснення записане вірно" та проставив за нього два підписи, а достовірність вказаного офіційного документу засвідчив своїм підписом.

В подальшому, на підставі вищезгаданого завідомо неправдивого документу, ОСОБА_1, 29.10.2011 року у невстановлений час доби, в приміщенні службового кабінету опорного пункту Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Рожище, вул. Незалежності, 60, вчинив службове підроблення офіційного документа, який засвідчує факти та має юридичне значення, а саме без фактичного проведення передбаченої ч. 4 ст. 97 КПК України (в редакції 1960 року) дослідчої дії - відібрання пояснень, всупереч Закону України "Про міліцію" вніс до офіційного документу - постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.10.2011 року за фактом отримання 27.10.2011 року ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, завідомо неправдиві відомості, а саме вписав туди власноручно написані пояснення від імені ОСОБА_11, які стали однією з основних підстав для констатації відсутності події злочину.

Крім того, старший дільничний інспектор міліції СДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1, будучи представником влади та службовою особою правоохоронного органу, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, використовуючи надану йому владу та службові повноваження, діючи всупереч інтересам служби, в особистих інтересах, з метою приховування вчинених у групі з ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 121 КК України, та уникнення за вказані дії відповідальності, всупереч Закону України "Про міліцію" та КПК України (в редакції 1960 року), 29.10.2011 року у невстановлений час доби, в приміщенні службового кабінету опорного пункту Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Рожище, вул. Незалежності, 60, склав завідомо неправдивий офіційний документ - пояснення ОСОБА_11, на підставі якого вніс до офіційного документу - постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.10.2011 за фактом отримання 27.10.2011 року ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, завідомо неправдиві відомості, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілого ОСОБА_5, державним та громадським інтересам у вигляді дискредитації діяльності органів внутрішніх справ, підриву їх авторитету, порушення конституційних прав громадян на свободу, захист від злочинних посягань, а також приховування вчинених у групі з ОСОБА_2 злочинів щодо ОСОБА_5

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свою вину у інкримінованих їм злочинах не визнають, та у своїх показаннях заперечують факт нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечують свою причетність до скоєного кримінального правопорушення, їх вина підтверджується зібраними у провадженні та перевіреними в судовому засіданні доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_5 вказав, що 27.10.2011 року близько 20.00 год., в приміщенні гуртожитку колишнього центру реабілітації, що знаходиться в м.Рожище по вул. Гагаріна, 55, ОСОБА_1 наніс йому правою рукою удар в область грудної клітки та правою ногою в область паху. Після чого, ОСОБА_2 правою ногою наніс ще один удар в область паху, від чого він закричав, впав на коліна та голову опустив на підлогу, а згодом - втратив свідомість (т.1 а.с.24-26; 90-93). Наступного дня він був доставлений у Рожищенську центральну районну лікарню з отриманими травмами, підстав оговорювати підсудних у нього немає.

Показання ОСОБА_5 підтверджуються поясненнями свідків - ОСОБА_12 та ОСОБА_16

Зі звукозапису судового засідання від 15.10.2013 року вбачається, що ОСОБА_12 повністю підтверджує свої показання щодо факту побиття працівниками міліції ОСОБА_5 її показання є послідовними, логічними, не викликають сумніву у колегії суддів та дають достатні підстави вважати, що саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побили потерпілого.

Зокрема, ОСОБА_22 у своїх показах, даних 22 січня 2013 року вказала, що, 27 жовтня 2011 року в приміщення гуртожитку за місцем їхнього проживання близько 20-21 год. прийшли двоє працівників міліції - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які відразу наказали ОСОБА_5 вийти на коридор. Чула, що між працівниками міліції та потерпілим виник словесний конфлікт, з якого можна було зрозуміти, що останнього до чогось примушуюсь. Свідок почула звуки ударів та крики ОСОБА_5 про припинення нанесення ударів.

Оскільки двері між коридором та кухнею були привідчинені, ОСОБА_12 побачила як над потерпілим стояли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та наносили удари, які супроводжувалися нецензурною лексикою. На наступний день ОСОБА_12 побачила, що його светр та штани були заплямовані кров'ю, останній пожалівся, що у нього дуже сильно болить живіт. На запитання хто його побив ОСОБА_5 відповів - що це ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.29-31).

Правдивими є показання, дані свідком до вказаного судового засідання, оскільки твердження прокурора щодо здійснення тиску з боку сторони захисту знайшло своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Зокрема, потерпілий під час судового засідання вказав, що на нього та свідків ОСОБА_23, ОСОБА_16 неодноразово тиснули представники сторони захисту та сам ОСОБА_1 Окрім цього, про таке свідчить заява ОСОБА_7 написана ним власноручно та адресована прокурору міста від 30.10.2013 року (т.2 а.с. 11). В порушення вимог п.2 ч.3 ст.374 КК України мотиви неврахування заяви ОСОБА_7 у вироку не наведено.

Свідок ОСОБА_7, який був присутній у помешканні, де безпосередньо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проводили адміннагляд ствердив, що чув як за привідкритими дверима у коридор, де знаходились ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 конфлікт та шарпанину. Факту побиття останній не бачив, однак наступного дня ОСОБА_5 йому розповів про те, що його побили працівники міліції (т.1 а.с.36-39).

Зазначені показання свідків повністю узгоджуються з протоколом одночасного допиту свідка ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_12 від 08.02.2013 року (т.1 а.с.63-71; 73-75), ОСОБА_7 та ОСОБА_22 (т.1 а.с.95-98), показанням свідка ОСОБА_24 (т.1 а.с.33-35), заявою ОСОБА_5 від 06.02.2012 року до органів прокуратури (т.3 а.с.1), протоколом заяви про скоєний злочин від 02.07.2012 року (т.3 а.с.2) які є логічними і послідовними та підтверджують факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.63-71; 73-79).

Вищевказані показання щодо факту нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 повністю підтверджується іншими доказами, здобутими під час досудового розслідування.

Так, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №7 від 01.03.2013 року (т.3 а.с.164-172), відповідно до якого тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми сечостатевих органів - забій калитки та сечового міхура, котра супроводжувалась обширною гематомою м'яких тканин промежини, суправезікальним (простатичним) розривом сечопроводу (уретри), гострою затримкою сечопуску, кровотечею із уретри. Зазначені тілесні ушкодження виникли внаслідок прямої травми - удару тупими твердими предметами у царину промежини останнього. Вищезгадана травма сечостатевих органів у ОСОБА_5 являє собою тяжкі тілесні ушкодження, як такі, що являють собою небезпеку для життя у момент спричинення.

Твердження захисників у запереченні на апеляційну скаргу про те, що даний висновок не підтвердився жодними доказами та спростовується показаннями експерта ОСОБА_17, лікарів ОСОБА_18 та ОСОБА_19, підручником «Урологія» під ред. Академіка АМН СССР Н.А. Лопаткіна, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки експертиза, проведена у чіткому порядку до норм законодавства є доказом, який не викликає сумнівів у його достовірності.

Окрім того, у висновку в категоричній формі зазначено - утворення вказаних тілесних ушкоджень в результаті падіння потерпілого із власного зросту - виключається.

Окрім того, свідок ОСОБА_11 під час допиту на досудовому слідстві вказав, що 27.10.2011 року, будучи у стані алкогольного сп'яніння, разом з ОСОБА_5 пішки не ходили та з висоти власного зросту не падали (т.1 а.с.217).

Посилання захисту на зміну свідчень ОСОБА_23 , ОСОБА_5 та ОСОБА_16 спростовуються поясненнями ОСОБА_5, здобутих при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, де він вказує, що на нього та інших свідків по справі здійснювали тиск ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується протоколом допиту ОСОБА_23 від 22.01.2013 року (т.1 а.с.29), де вона вказала, що після інциденту до неї неодноразово приходив ОСОБА_1 разом з невідомим чоловіком та просив написати заяву про те, що ОСОБА_24 змушує її дати неправдиві свідчення щодо побиття працівниками міліції ОСОБА_5, а згодом, саме перед судовим засіданням пригрожував останній (т.1 а.с.32).

Окрім цього потерпілий ОСОБА_5 під час допиту (т.1 а.с.26) вказав, що приблизно у серпні 2012 року до його помешкання в с. Романів приїжджав ОСОБА_1 з невідомим чоловіком та пригрожуючи фізичною розправою, вимагав забрати заяву з прокуратури.

Дані свідчення підтверджуються також скаргою, поданою від імені потерпілого до Рожищенського районного суду Волинської області від 22.02.2013 року про відмову у порушенні кримінальної справи (т.3 а.с.34), заявою ОСОБА_5 від 04.09.2012 року, поданої на ім'я прокурора Рожищенського району (т.3 а.с.3), заявою ОСОБА_12 від 12.02.2013 року (т.1 а.с.94).

У зв'язку з наведеним, враховуючи чіткі та послідовні показання потерпілого, які узгоджуються між собою та підтверджуються матеріалами кримінального провадження, показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_16 та ОСОБА_11, висновком комісійно-судової експертизи, та в цілому повністю відтворюють картину злочинів, суд приходить до висновку про винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та кваліфікує їх дії за ч.3 ст.365, ч.2 ст.121 КК України, як перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки та умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб.

ОСОБА_1 свою вину за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України не визнав та вказав, що дійсно допитував ОСОБА_11 з приводу нанесених ОСОБА_5 травм. Останній з його слів був ознайомлений з оформленим документом, що засвідчив своїм власним підписом; рішення про відмову у порушенні кримінальної справи по факту побиття ОСОБА_5 приймав на підставі зібраних доказів.

Свідок ОСОБА_11 у своїх показаннях, даних під час досудового слідства вказав, що пояснення 29.10.2011 року старшому дільничному інспектору Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1 з приводу побиття ОСОБА_5 не давав, підпису не ставив.

Такі покази свідка підтверджуються висновком експерта №277 від 27.03.2013 року (т 3. а.с. 183-186), де п.3.6 висновку вказано, що рукописні записи в кінці аркуша - «пояснення записане вірно» в поясненні від 29.10.2011 року від імені ОСОБА_11 виконані ОСОБА_1

Крім того, факт приховування тяжких злочинів і службового підроблення підтверджується і вище перерахованими доказами по факту скоєння злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.121 КК України.

Враховуючи вищевикладені докази, колегія суддів приходить висновку, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України, як складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, враховувати характеризуючи дані особи, суспільно-небезпечний характер їх діяння, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого; має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 колегія суддів враховує те, що діяння вчинені ними відносяться до категорії тяжких та середньої тяжкості злочинів згідно ст. 12 КК України, враховують особисті дані підсудних, зокрема те, що вони за місцем проходження служби характеризуються виключно позитивно (т.3 а.с.243- 244), раніше до кримінальної відповідальності не притягувались. Думку потерпілого ОСОБА_5, який просив для обвинувачених суворе покарання.

Обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідності до ст.66 КК України, колегія суддів не вбачає.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів у відповідності до ст.67 КК України - не вбачає.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними за інкримінованими злочинами, колегія суддів приходить висновку, що слід цивільні позови Рожищенської ЦРЛ та ВОКЛ задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно кошти витрачені на лікування ОСОБА_5

Позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_5 підлягає до часткового задоволення, оскільки протягом півтора року потерпілий не в змозі займатись суспільно-корисною працею, заробляти кошти собі на прожиття у зв'язку із постійним лікуванням. Вимушені зміни в житті суттєво порушили його життєві плани та нормальні зв'язки, останній поніс моральні страждання, оскільки погіршилась його рухливість. Після нанесеної травми є інвалідом 3 групи.

Матеріальну шкоду, завдану злочином слід задовольнити частково - лише у сумі 816,58 грн., оскільки в матеріалах справи наявні копії чеків на лікування та придбання медикаментів ОСОБА_5 лише на вказану суму.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у скоєнні тяжких злочинів до міри покарання у виді позбавлення волі, а прокурор в апеляційній скарзі ставить питання про зміну запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що міру запобіжного заходу потрібно змінити на тримання під вартою.

Керуючись ст.ст.392,393,407,412 КПК України, -

З А С У Д И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції задовольнити частково.

Вирок Ківерцівського районного суду від 29 травня 2014 року, яким виправдано ОСОБА_1 за ч.3 ст.365, ч.2 ст.121, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України; ОСОБА_2 за ч. 3 ст.365, ч.2 ст.121 КК України - скасувати.

Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.396 КК України та призначити покарання

- за ч.3 ст.365 КК України - у виді 7 (семи) років 6 місяців позбавлення

волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах

строком на 3 (три) роки;

- за ч.2 ст.121 КК України - у виді 7 (семи) років позбавлення волі;

- за ч.1 ст.366 КК України - у виді 2 (двох) років обмеження волі з

позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк

1 (один) рік;

- за ч.1 ст.396 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст.70,72 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання остаточно визначити 8 (вісім) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.54 КК України, позбавити ОСОБА_1 спеціального звання - «старший лейтенант міліції».

ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121 КК України, ч.3 ст.365 КК України та призначити покарання:

- за ч.3 ст.365 КК України - у виді 7 (семи) років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних

органах строком на 3 (три) роки;

- за ч.2 ст.121 КК України - у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання остаточно визначити 7 (сім) років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.54 КК України, позбавити ОСОБА_2 спеціального звання - «старший лейтенант міліції».

Цивільний позов Рожищенської ЦРЛ задовольнити у повному об'ємі. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно витрати, понесені на лікування потерпілого ОСОБА_5 від злочину у сумі 4510, 03 грн.

Цивільний позов Волинської обласної лікарні задовольнити у повному об'ємі. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно витрати, понесені на лікування потерпілого ОСОБА_5 від злочину у сумі 4251,84 коп.

Цивільний позов про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно в користь ОСОБА_5 70 тис. грн. моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 солідарно 816, 58 грн. матеріальної шкоди.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку у законну силу змінити з особистого зобов'язання на тримання під вартою, взявши їх під варту у залі суду.

Строк відбування покарання рахувати з 12.08.2014 року.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді