ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "10" липня 2006 р.                                                                   Справа № 11/104

За позовом Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м. Чернівці

до Приватної школи І-ІІ ступенів «Надія»м. Чернівці

про стягнення штрафних санкцій в сумі 5418,42 грн.

Суддя       С.М.Гушилик

За участю представників:

Від позивача –Симоненко О.І. –гол. спеціаліст

Від відповідача –Гаврилюк А.В. –гол. бухгалтер (дов. від 20.06.2006р.)

Пунктом 6 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

З урахуванням об’єктивного складу сторін, предмету спору та місце знаходження відповідача згідно із статтями 12, 15 ГПК України дана справа відноситься до підвідомства господарських судів та підсудна господарському суду Чернівецької області, однак розглядається за правилами КАС України.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м.Чернівці звернулось з позовом до Приватної школи І-ІІ ступенів «Надія»про стягнення штрафних санкцій за нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів в сумі 5418,42 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на звітні дані відповідача за підсумками 2005р., за якими норматив працевлаштування інвалідів склав 2 чол., однак відповідачем в порушення ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004р. № 1773-ІУ (далі –Закон), його не виконано, так як було працевлаштовано лише 1 інвалід, а тому він повинен сплатити штрафні санкції в розмірі 5418,42 грн.

Ухвалою від 17.05.2006 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 13.06.2006 р. за участю представників сторін.

В судовому засіданні 13.06.2006 року сторони заявили клопотання про перенесення розгляду справи для надання додаткових доказів.

Ухвалою від 13.06.2006 року розгляд справи відкладено для проведення перевірки.

Відповідач вимог позивача не визнає, посилаючись на те, що ним в звіті форми № 10-ПІ було  допущено помилку, яка полягала в тому, що в рядку 1 –середньооблікова чисельність штатних працівників замість “36” осіб вказано “38”, а на підприємстві працювало 36 осіб, що з розрахунку складає 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, даний норматив був виконаний.

Заслухавши представників сторін, розглянувши  наявні в матеріалах справи та досліджені   в  судовому  засіданні  докази, суд   дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від  форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ  встановлено обов’язок  підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об’єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

06.07.2006 року представником позивача на підприємстві відповідача проведено перевірку щодо виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в ході якої встановлено, що  в приватній школі І-ІІ ступенів «Надія»середьооблікова чисельність штатних працівників складає 35 чоловік, норматив для працевлаштування інвалідів склав 1 особу, 1 інвалід був працевлаштований, а тому норматив виконано в повній мірі.

Застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання, а тому за відсутності доказів підтвердження вини відповідача у непрацевлаштуванні інваліда, згідно нормативу, до нього не можуть застосовуватися зазначені вище штрафні санкції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 71,86,94,159,160-163,185,186, п.6 Прикінцевих та перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні позовних вимог відмовити.

2.          Відповідно до ч.1 ст.185, ч.1,3,5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першою інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

3.          Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений цим Кодексом строк, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

                              Суддя                                                             С.М. Гушилик