№ 336/5364/14-к

пр. № 1-кп/336/457/2014

УХВАЛА

Іменем України

03 вересня 2014 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Наумова О.О. при секретарі Сергієнко С., за участю прокурора Воробйова І.Б., захисника адвоката ОСОБА_1, обвинуваченої ОСОБА_2, представника цивільного позивача ОСОБА_3, розглянувши в підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт, складений щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Грушка Ульянівського району Кіровоградської області, пенсіонерки, яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1, обвинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 410 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

12.08.2014 року після усунення недоліків, вказаних в ухвалі Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01.08.2014 прокурор прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері направив до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя обвинувальний акт, складений щодо ОСОБА_2, звинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 410 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, просив призначити справу до розгляду.

Обвинувачена та захисник не заперечували проти призначення справи до розгляду.

Представник цивільного позивача (в довіреності відсутні повноваження щодо представлення інтересів потерпілого у кримінальному провадженні) погодився з думкою прокурора щодо призначення справи до розгляду.

Заслухавши думку прокурора, перевіривши обґрунтованість доводів прокурора матеріалами справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення обвинувального акту прокурору, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 291 ч. 1, 2 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором та має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство), анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство), прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Як вбачається з обвинувального акту ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні низки злочинів, передбачених ст. 366 ч. 2 КК України та ст. 410 ч. 2 КК України, у період часу з липня 2008 року по квітень 2013 року за обставин, вказаних в обвинувальному акті.

В обвинувальному акті відсутнє зазначення місця скоєння злочинів, передбачених ст. 410 ч. 2 КК України.

Крім того, в обвинувальному акті на а.с.9 абз.3 прокурор викладає обвинувачення ОСОБА_2 та вказує на вчинення нею злочину 26 серпня 2014 року, тобто викладає час скоєння злочину, який виходить за рамки пред'явленого обвинувачення.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ст. 366 ч. 2 КК України як складання і видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів - відомостей на перерахування грошових коштів на карткові рахунки військовослужбовців військової частини 3029, що спричинило тяжкі наслідки, а також за ст. 410 ч. 2 КК України як викрадення військового майна - бюджетних коштів, призначених для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини 3029 на загальну суму 1420353,39 гривень, вчинене військовою службовою особою із зловживання своїм службовим становищем, що заподіяло істотну шкоду.

Стаття 410 ч. 2 КК України передбачає відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду.

Таким чином, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 410 ч. 2 КК України, може полягати у викраденні, привласнені, вимаганні, або заволодінні шляхом шахрайства.

Вживаним у ст. 410 КК України терміном "викрадення" охоплюється вилучення військового майна шляхом крадіжки, грабежу і розтрати.

З аналізу обвинувального акту неможливо зрозуміти які саме дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ст. 366 ч. 2, а які за ст. 410 ч. 2 КК України. Спосіб викрадення коштів не описаний взагалі, а лише зазначено, що викраденими коштами ОСОБА_2 розпорядилася шляхом зняття готівки у банкоматах. В обвинувальному акті взагалі не описані дії ОСОБА_2, які полягають у видачі завідомо неправдивих офіційних документів.

Також, як вбачається з тексту обвинувачення ОСОБА_2 як військова службова особа з липня 2008 року по квітень 2013 року, діючи кожного разу повторно, вчинила складання і видачу завідомо неправдивих офіційних документів - відомостей перерахування грошових коштів на карткові рахунки військовослужбовців.

Однак, кожний окремий епізод злочинної діяльності окремої правової кваліфікації не має як за ст. 366 ч. 2, так і за ст. 410 ч. 2 КК України, а у правовій кваліфікації дій обвинуваченої за ст. 366 ч. 2 КК України взагалі відсутнє посилання на ознаку повторності вчинення злочину.

Також повторність вчинення злочину відсутня за ч.2 ст.410 КК України і у якості обставини, що обтяжує покарання, оскільки, як зазначено в обвинувальному акті, щодо ОСОБА_2 як обставина, що обтяжує покарання, передбачена лише за ст.366 КК України (абз.4 а.с.73), в той час, як було вказане вище, за ст. 366 ч. 2 КК України взагалі відсутнє посилання на ознаку повторності вчинення злочину.

Таким чином, проаналізувавши обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_2, суд вважає його неконкретним, таким, що не містить викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, а також правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність по кожному з епізодів, що, у свою чергу, не дає стороні захисту можливості ефективної реалізації гарантованого права на захист від пред'явленого обвинувачення, права збирати та подавати докази чи оспорювати належність та допустимість доказів сторони обвинувачення.

Також суд вважає, що з обвинувального акту неможливо зрозуміти хто саме є потерпілим по справі, держава чи військова частина, та з яких підстав держава виступає в особі військової частини 3029.

Крім того, відповідно до ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення.

Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Як вказує ст. 286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Злочин, передбачений ст. 366 ч. 2 КК України, відноситься до злочинів середньої тяжкості, тож, відповідно до ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення особою злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років, особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Враховуючи, що частина епізодів, кваліфікованих за ст. 366 ч. 2 КК України, вчинені у 2008-2009 роках, тож прокурор був зобов'язаний, за умови згоди підозрюваної, направити до суду клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності по цим епізодам. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені поза межами строку притягнення до відповідальності, не дає підстав кваліфікації наступних епізодів з застосуванням ознаки повторність.

Крім того, як вказує ст. 128 ч. 4 КПК України форма і зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з обвинувального акту кримінальними правопорушеннями державі в особі військової частини 3029 завдано матеріальну шкоду в сумі 1420353,39 гривень. При цьому також по справі Військовою частиною 3029, від імені якого з незрозумілих підстав та всупереч вимогам ст. 61, 63, 128 КПК України діє старший прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідування та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Копач Д.І., заявлено позов на суму 1390203,39 гривень, який не відповідає по формі та змісту вимогам ст. 128 ч. 4 КПК України. Як вбачається з обвинувального акту, матеріальну шкоду спричинено державі, а грошові кошти просять стягнути на користь військової частини.

В обґрунтування підстав для звернення з позовом прокурор Копач Д.І. посилався на ст. 36 Закону України "Про прокуратуру", яка взагалі не регулює зазначені правовідносини. А відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Як вказує ст. 45 ч. 2 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, чинним законодавством прокурора уповноважено, за наявності для того відповідних підстав, представляти інтереси держави, а не усіх її міністерств та інших органів.

Зазначеним вимогам позовна заява прокурора не відповідає, оскільки до неї не додані документи, які підтверджують повноваження прокурора представляти інтереси військової частини, а також всупереч вимогам ЦПК України до неї не надано та в ній не зазначено докази, що підтверджують кожну обставину.

Разом з тим, як вказує ст. 109 ч. 2 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Згідно зі ст. 110 ч. 4 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Натомість в реєстрі матеріалів досудового розслідування (переліку процесуальних рішень) відсутнє зазначення таких процесуальних рішень як визначення прокурора або групи прокурорів на час судового розгляду по даному кримінальному провадженню, що суперечить вимогам ст. 37, 39 КПК України. Відповідно до п.14.1. наказу Генерального прокурора України №4гн від 19.12.2012, у судовому провадженні в першій інстанції повинні брати участь прокурор, група прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво або у разі їх заміни, інші прокурори відповідно до вимог закону. Згідно наданого реєстру (розділ II №27,28,30 (а.с.86)) вбачається, що група прокурорів призначалась лише для здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Суду не було надано документів, які б уповноважували прокурора або групу прокурорів для участі в судовому провадженні. Крім того, суду не було надано й копію документа який визначав групу прокурорів для здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Також відсутнє й зазначення наявності процесуальних рішень щодо залучення захисника, про існування та особу якого суд дізнався лише при проведенні підготовчого судового засідання.

Поряд із вищевикладеним, звертає на себе увагу ще й той факт, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя 01.08.2014 року вищевказаний обвинувальний акт вже повертався прокурору для усунення недоліків. У вказаній ухвалі суду, зверталась увага прокурора на допущені ним недоліки під час складання обвинувального акту, на які суд звертає увагу й у вказаній ухвалі (неконкретність обвинувачення ОСОБА_2, відсутність правової кваліфікації кожного діяння, необхідність звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності по епізодам вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.366 КК України за період 2008-2009 років за наявності згоди останньої, невідповідність позовної заяви вимогам КПК України, а також невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України).

Крім того, в ухвалі суду від 01.08.2014 року було роз'яснено, що в разі незгоди з прийнятим судом рішенням, сторони мають право його оскаржити протягом семи днів після його оголошення. Однак, жодна сторона по справі не скористалась наданою їй законом правом. А отже, за таких обставин, суд вважає, що сторони погодились з вищевказаними висновками суду вказаними в ухвалі від 01.08.2014 року щодо невідповідності обвинувального акту та реєстру вимогам діючого законодавства.

Ухвала суду від 01.08.2014 року набула законної сили, а отже відповідно до ст.124 та ст.129 Конституції України є обов'язковою до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства. Тому, посилання прокурора в супровідному листі від 12.08.2014 до вказаного обвинувального акту про неможливість виконання недоліків, вказаних в ухвалі суду від 01.08.2014 року, які випливали з власних думок та переконань прокурора та супроводжувались посиланнями на діюче законодавство України, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказані в листі прокурором підстави мали бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у разі незгоди з висновками суду першої інстанції, ухваленими 01.08.2014 року.

Крім того, звертає на себе увагу той факт, що надсилаючи обвинувальний акт до суду, прокурор керувався положеннями ст.ст.291,293 та 474 КПК України, в той час коли ст.474 КПК України, відноситься до глави 35 вказаного Кодексу та регулює питання пов'язані з кримінальним провадженням на підставі угод.

Вивчивши надані суду матеріали кримінального провадження, судом не було встановлено наявності будь яких угод між сторонами, що стало є незрозумілим суду, чим керувався прокурор направляючи до суду вказаний обвинувальний акт.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України, позовна заява вимогам ст. 128 КПК України, а обвинувальний акт та додатки до нього не відповідають вимогам ст. 91, 291 КПК України, обвинувачення є неконкретним, правова кваліфікація кожного діяння відсутня, що відповідно до вимог ст. 314 КПК України є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Керуючись ст.ст.124,129 Констиуції України та ст.ст. 314, 392, 395 КПК України,-

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_2, звинуваченої у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 410 КК України, повернути прокурору прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів після її оголошення через суд, який її ухвалив.

Суддя О.О. Наумов