Справа № 2-284/09 Провадження № 22-ц/772/2518/2014Головуючий в суді першої інстанції Павленко І.В.

Категорія 20 Доповідач Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого : Кучевського П.В.

Суддів : Медвецького С.К., Панасюка О.С.

при секретарі : Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вище вказаним позовом.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року вказаним вимогам закону не відповідає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що в жовтні 2008 року позивач вирішив придбати у відповідача житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1, якими вона користується з 2005 року. Вони домовились про всі істотні умови договору купівлі-продажу, в тому числі і про ціну. Він сплатив відповідачці 2000 грн.

28.01.2009 року між ними було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та посвідчено його нотаріально.

Як вбачається із тексту вказаного договору, спірна земельна ділянка на час укладення договору була зареєстрована та належала матері апелянта - ОСОБА_5 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ВН №024348 а.с 10).

У позовній заві ОСОБА_3 мотивує свої доводи тим, що ОСОБА_6 відмовилася оформлювати договір купівлі-продажу присадибної земельної ділянки через відсутність коштів на оплату договору. Після того він декілька разів звертався до відповідачки про оформлення договору, але вона постійно знаходила причини для відмови.

Крім цього встановлено, що відповідач ОСОБА_4 набула право власності на житловий будинок і земельну ділянку згідно рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 24.12.2008 року.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2008 року, визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та земельною ділянкою, загальною площею 0,3576 га., що розташовані по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, та визнано за ОСОБА_4 права власності на вказане нерухоме майно та земельну ділянку.

Вказане судове рішення мало приюдиційне значення для вирішення даного спору.

Однак, ОСОБА_2 оскаржила вказане судове рішення в апеляційному порядку. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року скасовано рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2008 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки, та визнання права власності на нерухоме майно.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину від 06 травня 2003 року ОСОБА_2 є спадкоємцем 4/5 часток майна померлої ОСОБА_5, а саме земельної ділянки розміром 0,3576 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1.

Таким чином, суд першої інстанції задовольняючи позов не врахував, що відповідач не є власником спірної земельної ділянки.

Крім цього, суд першої інстанції помилково, в якості договору купівлі-продажу земельної ділянки врахував розписку ОСОБА_4 від 20 січня 2009 року (а.с. 9).

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як роз'яснено у п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки, момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 на підстави ч. 2 статті 220 ЦК України є помилковим та не відповідає положенням ст. 657 ЦК України, п. 13 вище вказаної постанови пленуму ВСУ.

На підставі встановлено, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, та враховуючи те, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи було неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставини, які суд вважав встановленими, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: П.В. Кучевський

Судді: О.С. Панасюк

С.К. Медвецький

З оригіналом вірно: