ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2014 року Справа № 925/1374/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Демидової А.М.,
суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
Прокопанич Г.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах Державного агентства резерву України
на рішеннягосподарського суду Черкаської області від 04.11.2013 р. (суддя Скиба Г.М.)
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)
у справі№ 925/1374/13 господарського суду Черкаської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна"
доДержавного підприємства "Златодар"
простягнення грошової суми
за участю представників:
від позивача Черноуз Б.І, довіреність №73 від 08.01.2014 р.
від відповідача Вакуленко О.М., довіреність №211 від 28.05.2014 р.
від прокуратури Боднарчук В.М. - прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №023013 від 22.11.2013 р.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полігрейн Агро" (далі - ТОВ "Полігрейн Агро") звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Державного підприємства "Златодар" (далі - ДП "Златодар") про стягнення збитків, спричинених втратою переданого на зберігання зерна кукурудзи, в сумі 15 049 382 грн. 27 коп. та 3% річних за користування коштами в сумі 153 828 грн. 13 коп.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.11.2013 р. у справі №925/1374/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р., вимоги позивача задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача 15 049 382 грн. 27 коп. збитків. В іншій частині позову відмовлено.
Крім того, судовою колегію апеляційного господарського суду задоволено клопотання про зміну назви позивача з ТОВ "Полігрейн Агро" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна" (далі - ТОВ "Трейдфілд Україна "), у зв'язку з прийняттям 29.11.2013 р. відповідного рішення загальними зборами позивача.
Не погодившись з судовими актами, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва в інтересах Державного агентства резерву України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р., рішення господарського суду Черкаської області від 04.11.2014 р. у справі №925/1374/13 та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме неналежним дослідженням доказів у справі, в результаті чого, на думку скаржника, не були з'ясовані фактичні обставини справи, такі як обсяг втраченого зерна кукурудзи та суму понесених збитків.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Волік І.М., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах Державного агентства резерву України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 02.09.2014 р.
Через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України 28.08.2014 р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна" подано відзив на касаційну скаргу.
Розпорядженням Секретаря першої судової палати №02-05/380 від 01.09.2014 р. у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. у відпустці, для розгляду справи №925/1374/13 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Прокопанич Г.К.
В судове засідання 02.09.2014 р. з'явились представники позивача, відповідача та прокуратури.
Представник прокуратури та відповідача, в судовому засіданні підтримали доводи викладені в касаційній скарзі, з урахуванням поданих уточнень, просили скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р., рішення господарського суду Черкаської області від 04.11.2014 р. у справі №925/1374/13 та передати справу на новий розгляд.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, просив залишити без змін судові акти винесені господарськими судами попередніх інстанцій у справі №925/1374/13.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокуратури, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачаться, що 21.08.2012 р. між ДП "Златодар" (зберігач) та ТОВ "Полігрейн Агро" (поклажодавець) був укладений договір складського зберігання кукурудзи №14/4, відповідно до якого поклажодавець зобов'язується передати зерно кукурудзи з супроводжуючими документами на зерновий склад, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Як встановлено в п. 8.1 вказаного договору, останній набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Пунктом 7.1 договору складського зберігання №14/4 від 21.08.2012 р. встановлено термін зберігання кукурудзи до 15.05.2013 р. До вказаної дати поклажодавець зобов'язаний повністю розрахуватися із зерновим складом за надані послуги (виконані роботи). У разі можливості за погодженням із зерновим складом термін зберігання може бути подовжено, про що складається додаткова угода, що є невід'ємною частиною даного договору.
Поклажодавець сплачує вартість наданих послуг по прийманню та сушці зерна протягом 5 днів з моменту приймання (дата приймання вказується у реєстрі накладних) відповідно до виставлених рахунків та акту приймання виконаних робіт. Послуги по збереженню сплачуються за місяць в строк до п'ятого числа наступного за звітним місяця, відповідно до виставлених зерновим складом рахунків та складеними сторонами актами виконаних робіт. Вказане закріплено в п. 4.3 договору складського зберігання №14/4 від 21.08.2012 р.
Згідно з п.п. 10, 24 ст. 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Так, зерновий склад прийняв від поклажодавця зерно кукурудзи 3 класу загальною вагою 9 506,080 т. кукурудзи, що підтверджується складськими квитанціями на зерно № 3783 від 26.09.2012р., № 4800 від 17.12.2012р., № 4865 від 08.02.2013р.; № 4879 від 22.03.2013р., № 4897 від 06.06.2013р., наявними в матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій.
Крім того, довідкою зернового складу №115 від 05.03.2013 р. повідомляється, що станом на 01.03.2013 року на особовому рахунку поклажодавця, згідно складських квитанцій, на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи 3 класу урожаю 2012 року 9629,106 т.
Однак, 07.03.2013 р. уповноваженими представниками поклажодавця в присутності т.в.о. начальника охорони елеватора Воропая В. І. та старшого майстра потокової лінії Іванова С. О. було здійснено огляд на складських приміщеннях елеватору зернового складу, під час якого виявлено, що у вказаних приміщеннях відсутнє на зберіганні будь-яке зерно, про що складено акт огляду складських приміщень.
За таких обставин, позивач прийшов до висновку, що відповідачем порушені його зобо'язання за договором №14/4 від 21.08.2012 р., а саме втрачено зерно кукурудзи, передана на зберігання ТОВ "Трейдфілд Україна".
З огляду на наведене, позивачем було направлено відповідачу вимогу про погашення заборгованості вих. №231 від 19.03.2013 р. в сумі 20 116 598 грн. 59 коп., а саме 19 816 160 грн. 01 коп. собівартості переданого на зберігання зерна кукурудзи, 300 438 грн. 58 коп. сплачених за послуги елеватору.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Як встановлено в ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Аналогічні положення закріплені в ст. 193 Господарського кодексу України.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідачів збитків, завданих внаслідок неповернення ДП "Златодар" отриманого на зберігання зерна кукурудзи згідно договору №14/4 від 21.08.2012 р. та вищенаведених складських документів.
Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк. Вказане закріплено в ст.27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Статтею 32 даного закону передбачено обов'язок зернового складу повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
При цьому, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився, що встановлено до статті 953 Цивільного кодексу України. Обов'язок зернового складу повернути зерно також визначений приписами ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
За приписами ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, що передбачено ст. 225 Господарського кодексу України.
Як встановлено в ст. 34 вказаного закону збитки, завдані поклажодавцеві втратою зерна, відшкодовуються зерновим складом - у розмірі вартості втраченого зерна.
Вказані правовідносини також регулюються ст.ст. 950, 951 Цивільного кодексу України, за змістом яких, за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема у разі втрати речі - у розмірі її вартості.
За загальними правилами за втрату речі зберігач несе відповідальність за наявності повного складу правопорушення, а саме:
1) порушення обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості;
2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати речі;
3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);
4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь -якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків.
Задовольняючи позовні вимоги у справі №925/1374/13, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з матеріалами справи підтверджується втрата з вини зберігача, переданого йому на зберігання поклажодавцем зерна кукурудзи.
При цьому, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що дії відповідача є протиправними, оскільки полягають в односторонньому порушенні умов укладеного договору складського зберігання №14/4 від 21.08.2012 р., а саме незабезпеченні збереження зерна кукурудзи.
Проте, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, вищевказані висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та необґрунтованими.
Як встановлено в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду приходить до висновку про те, що, як місцевий, так і апеляційний господарські суди, всупереч вищенаведеним приписам процесуального законодавства, не в повному обсязі дослідили докази по справі №925/1374/13.
Зокрема, судами попередніх інстанцій не були з'ясовані наступні фактичні обставини справи:
- факт протиправної поведінки відповідача;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою зберігача і заподіяною шкодою;
- кількість та вартість спірного зерна, на підставі якої визначено розмір заподіяних позивачу збитків.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у даній справі прийняті при не повному з'ясуванні фактичних обставин справи, тому доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає переконливими та такими, що підтверджуються наявними матеріалами справи.
Крім того, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Враховуючи, що касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, недодержання судом першої або апеляційної інстанції вказаних норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, що зазначено в п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах Державного агентства резерву України задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 04.11.2013 р. у справі №925/1374/13 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя Демидова А.М.
Судді Ємельянов А.С.
Прокопанич Г.К.