ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/47899/11

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління освіти Керченської міської ради Автономної Республіки Крим, управління праці та соціального захисту населення Керченської міської ради Автономної Республіки Крим про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради Автономної Республіки Крим від 13 жовтня 2000 року № 1028 ОСОБА_1 призначено опікуном над неповнолітніми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. З листопада 2000 року по березень 2005 року позивач отримувала пенсію в разі втрати годувальника на трьох дітей без будь-яких аліментів та соціальних виплат. Пенсія, яку отримувала ОСОБА_1, не забезпечувала прожитковий мінімум кожній дитині, яка перебуває під її опікою. До 2002 року призначенням державної допомоги займалося управління освіти Керченської міської ради Автономної Республіки Крим. Протягом 2000 - 2005 років позивач неодноразово зверталась до управління праці та соціального захисту населення Керченської міської ради Автономної Республіки Крим з приводу призначення допомоги, проте в 2004 році їй було призначено лише допомогу для малозабезпечених сімей, інші види допомоги не призначались. З квітня 2005 року управління праці та соціального захисту населення Керченської міської ради Автономної Республіки Крим почало виплачувати допомогу, що забезпечувала разом з пенсією прожитковий мінімум кожній дитині, яка перебуває під опікою позивача. Раніше така виплата не була передбачена законом України про Державний бюджет України. Про порушення своїх прав позивач дізналася з Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, в мотивувальній частині якого зазначено, що законом України про Державний бюджет України не можна зупиняти дію положень інших законів України щодо надання пільг, компенсацій, гарантій окремим категоріям громадян, змінювати або встановлювати нові умови їх надання. Вважає протиправними дії відповідачів, які у своїй діяльності керувалися законами України про Державний бюджет України та постановами Кабінету Міністрів України, що зупиняли дію інших законів України щодо надання пільг, компенсацій, гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист та достатній рівень життя. Просила з урахуванням уточнення позовних вимог поновити строк звернення до суду; зобов'язати відповідачів виплатити кожній дитині, яка перебуває під опікою позивача, допомогу в розмірі прожиткового мінімуму за період з листопада 2000 року по березень 2005 року з індексацією в розмірі 67753,33 грн; зобов'язати відповідачів відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення моральної шкоди, постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2008 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди визнано нечинною. Провадження у справі в частині стягнення моральної шкоди закрито.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2008 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є опікуном над неповнолітніми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Виплата допомоги на дітей, які перебувають під опікою, у 2000, 2001 роках здійснювалася управлінням освіти Керченської міської ради Автономної Республіки Крим на підставі Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII, постанов Кабінету Міністрів України «Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у другому півріччі 1999 року» від 27 травня 1999 року № 915, «Про продовження терміну дії постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 р. N 915» від 24 січня 2000 року № 122 та «Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у 2001 році» від 12 січня 2001 року №14. Починаючи з 1 січня 2002 року обов'язок виплати вказаної допомоги був покладений на управління праці та соціального захисту населення Керченської міської ради Автономної Республіки Крим. До квітня 2005 року допомога виплачувалася згідно з положеннями законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Статтею 18 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні шість місяців.

Оскарження рішень, дій або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб на час виникнення спірних правовідносин регулювалось в порядку, встановленому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року.

Згідно зі статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.

Відповідно до частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (набрав чинності з 1 вересня 2005 року; в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач пропустила строк звернення до суду, визначений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому судами першої та апеляційної інстанцій мотивовано не прийнято як достатню підставу для поновлення строку звернення до суду Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, з якого позивачу стало відомо про порушення її прав на отримання допомоги, оскільки це рішення не стосується питання визнання неконституційними нормативно-правових актів, на підставі яких позивачу протягом спірного періоду нараховувалася та виплачувалася допомога як опікуну неповнолітніх. Відповідачі, як встановлено судом апеляційної інстанції, наполягали на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.