У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Буцяка З.І., Демянчук С.В.

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 25 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, зняття арешту з майна та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 14 січня 2014 року звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, зняття арешту з майна.

ОСОБА_3 24 лютого 2014 року звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Рішенням Рівненського міського суду від 25 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин, які мають значення для справи, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.

При цьому покликається на порушення судом норм ч. 3 ст. 54, ст. ст. 57, 61 СК України, ст.ст. 52, 215 ЦК України та зазначає, що спірне продане рухоме майно належить йому як фізичній особі-підприємцю, а тому не відноситься до спільного майна подружжя.

Вказує, що він зареєстрований суб"єктом підприємницької діяльності з 18 листопада 1996 року і спірне майно призначене для виготовлення меблів та придбавалось ним для використання у підприємницькій діяльності.

ОСОБА_3 також є суб"єктом підприємницької діяльності, але лише з 11 грудня 2007 року. Однак вона займається виключно торгівельною діяльністю і відношення до виробництва меблів немає.

Вважає, що оскільки майно, яке було предметом спірного договору, є рухоме майно, то такий договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Зазначає, що чинне законодавство не вимагає обов"язкової письмової згоди іншого з подружжя на відчуження рухомого майна.

Крім того, вказує, що судом залишено без розгляду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Вважає, що ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності при зверненні до суду із зустрічним позовом, оскільки спірний договір був укладений 24 грудня 2009 року. Тобто строк сплив 25 грудня 2012 року.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

В поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що саме він є власником майна, придбаного згідно договору купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року, оскільки за умовами договору він здійснив його оплату.

При цьому вказує, що ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом з пропуском строків позовної давності. Подану ним заяву про застосування позовної давності суд залишив без розгляду.

Зазначає, що спірне майно було відчужене згідно з оскаржуваним договором ОСОБА_1 продав йому як фізичній особі-підприємцю, а тому покликання на необхідність отримання згоди другого з подружжя на продаж спільного майна є необґрунтованим.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог та про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, зідно п. 1 якого ОСОБА_1 , продає, а ОСОБА_2 купує майно для виготовлення меблів. Пунктом 7 договору купівлі-продажу визначено, що сторони домовилися, що майно за цим договором продається за 117 400,00 грн. Устаткування для виробництва меблів зазначене в договорі, було придбане ними протягом 2007-2008 років за спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Судом також встановлено, що в провадженні відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження № 36627243 про примусове виконання ухвали Рівненського міського суду від 15.02.2013 року по справі № 569/2541/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

19 лютого 2013 року головним державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції Коваль Марією Василівною, в рамках виконавчого провадження № 36627243, складено акт опису і арешту майна.

Загальна вартість вказаного майна відповідно до акту опису і арешту майна від 19 лютого 2013 року становить 118 920,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності із ст. 60, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і вони мають рівні права на його володіння, користування і розпорядження.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне майно було придбано під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в шлюбі, та оскільки загальна вартість проданого устаткування для виробництва меблів згідно договору становить 117 400,00 грн., то даний правочин виходить за межі дрібного побутового.

У зв"язку з наведеним відсутність згоди з одним з подружжя на укладення договору є підставою для визнання його згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України недійсним.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не було відомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, вона не була повідомленою про місце та час його укладення та не давала згоду на укладення цього договору купівлі-продажу.

Таким чином колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним договору купівлі продажу від 24 грудня 2009 року та відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та про зняття арешту з майна.

Безпідставним є посилання скаржників в апеляційних скаргах на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено ч.3 ст. 267 ЦК України, щодо спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 стало відомо про порушення її права, а саме укладення договору купівлі-продажу їхнього спільного майна лише в лютому 2014 року, в день отримання ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви ОСОБА_2 про визнання права власності на майно. Відповідно строки позовної давності в даному випадку не порушені, а тому і відсутні підстави для подання клопотання про відновлення строків позовної давності та задоволення заяви ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, дав належну оцінку доказам, які є в матеріалах справи, встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують висновків суду, а тому апеляційні скарги необхідно відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, ст. 313, ст. 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 25 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча А.М. Шеремет

Судді: З.І. Буцяк

С.В. Демянчук