ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
"12" липня 2006 р. Справа № 2/147а
Іменем України
П О С Т А Н О В А
12 липня 2006 року
08 год. 53 хв. Справа № 2/147 а
За позовом: відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
до приватного підприємства “Союз-Нива”
м. Чернігів, вул. Боженко, 100
про стягнення 3327,27 грн.
Суддя Михайлюк С.І.
Секретар Фетисова Ю.А.
представники сторін:
від позивача: начальника відділу Зайковська М.В.
від відповідача: не з’явився
Заявлено позов про стягнення з відповідача 3327,27 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів в 2005 році.
У судовому засіданні представник позивача підтримала викладені у позовній заяві доводи та зазначила, що відповідач подавав звітність форми 3-ПН до центру зайнятості, але не за всі місяці 2005 року зазначав наявність вакантних місць для інвалідів.
Відповідач одержав судові повістки про виклик у судові засідання на 15.06.2006р. та 12.07.2006р., проте його представник не з’явився. Розгляд справи відкладався на підставі ст. 128 ч. 1 п. 3 та п. 1 КАСУ.
Від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, що призначена на 12.07.2006р., на середину серпня 2006р. у зв’язку з неможливістю направити представника з причин перебування його у відпустці.
Представник позивача проти заяви відповідача заперечила.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд,
в с т а н о в и в:
Заява відповідача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню, у позовних вимогах слід відмовити з наступних підстав.
Відповідач одержав судові повістки про виклик у судові засідання на 15.06.2006р. та 12.07.2006р., проте його представник не з’явився. Розгляд справи відкладався на підставі ст. 128 ч. 1 п. 3 та п. 1 КАСУ.
Згідно з ч. 7 ст. 56 КАСУ законним представником підприємства у суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом. Тобто відповідач може надати доручення на представництво інтересів у суді іншій особі або ж директор може особисто здійснювати таке представництво. Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 122 КАСУ дана адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше 2-х місяців з дня відкриття провадження у справі (29.05.2006р.).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон) з урахуванням змін, внесених Законом України від 31.05.2005р. № 2602-IV “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.
Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (надалі Положення), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону із змінами внесеними Законом України № 2505-IV від 25.03.2005р. підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштуванні інвалідів за 2005 рік, що підписаний керівником та головним бухгалтером відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників підприємства складала 33 особи. Таким чином відповідач мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда. Проте в 2005 році інваліди у відповідача не працювали.
Відповідач не подав доказів виконання Положення стосовно розроблення заходів по створенню робочих місць для інвалідів, включення їх до колективного договору, визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів, атестації робочих місць, розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.
Разом з тим, підстави відповідальності визначені ст. 20 Закону (редакції Закону України № 2505-IV від 25.03.2005р.), згідно з якою штрафні санкції сплачуються саме за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, а не за невиконання окремих приписів Положення.
На відповідача не покладався обов’язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Частиною 1 ст. 18 Закону передбачалося, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону). Повноваженнями державної служби зайнятості (п. 12 Положення) є, зокрема, ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, ведення обліку робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, сприяння працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК. Згідно з п. 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки таких інваліді є компетенцією місцевих органів соціального захисту населення (п. 11 Положення).
В силу ч. 3 ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
З наведено випливає висновок, що працевлаштування інваліда залежить і від його на це бажання, а також інших факторів, зокрема професійних навичок і знань.
У відповідності до ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення”, Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244 (діюча в 2005 році) підприємства, установи і організації, розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН. Форма звітності передбачає зазначення наявності вільних робочих місць (вакантних посад) і для працевлаштування інвалідів.
Чернігівський міський центр зайнятості листом від 14.06.2006р. № 08/1391 повідомив суд, що протягом 2005 року зареєстровано 154 інвалідів, які виявили бажання працевлаштуватися, регулярно надавав інформацію інвалідам про наявність вакансій продавця продовольчих товарів на ПП. “Союз-Нива”, але бажаючих працевлаштуватися не було виявлено.
Згідно зі звітом форми 3-ПН станом на 28.12.2004р. відповідач зазначав про вільне робоче місця для 1 інваліда для роботи продавцем продовольчих товарів. У звітах форми 3-ПН станом на 28.01.2005р., 28.02.2005р., 29.03.2005р., 29.04.2005р., 30.05.2005р., 29.06.2005р., 28.07.2005р., 30.08.2005р. відповідач вказував про можливість працевлаштування 2-х інвалідів продавцями продовольчих товарів.
Тобто відповідач повідомляв державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця для інвалідів, тим самим вживав заходи для можливого їх працевлаштування.
У разі направлення центром зайнятості інваліда до відповідача, починаючи з січня 2005 року, останній міг би його працевлаштувати та виконати норматив по створенню робочого місця для вказаної категорії осіб.
Не надання відповідачем інформації центру зайнятості про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів впродовж лише вересня-грудня 2005р. не може вказувати про невжиття ним заходів для виконання встановленого Законом нормативу.
За таких обставин відповідач не може відповідати за не створення робочого місця для працевлаштування інвалідів (ст. 218 ГК України), у позовних вимогах слід відмовити.
Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 71 ч.1, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в:
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою
особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя С.І. Михайлюк
У повному обсязі постанова виготовлена 12.07.2006р.