У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 вересня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Ковалевича С.П., Боймиструка С.В., секретар судового засідання: Пиляй І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу "Група з централізованого господарського обслуговування навчальних закладів і установ освіти" Рівненської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 серпня 2014 року в позові ОСОБА_1 до комунального закладу "Група з централізованого господарського обслуговування навчальних закладів і установ освіти" Рівненської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, при його постановленні суд не повністю вивчив обставини справи щодо виконання роботодавцем обов'язків при скороченні посади, на якій вона працювала, не запропонував їй іншу посаду, яка була вакантною на час звільнення, як це передбачено ч. 2 ст. 40 та ч 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Покликається на помилковість визначення судом її стажу роботи 10 місяців за професією економічного профілю, так як згідно із записами в трудовій книжці, вона працювала на посаді провідного спеціаліста з інженерних та економічних питань з 25.02.2003 року по 24.12.2003 року та на посаді економіста групи технагляду при управлінні освіти і науки Рівненської облдержадміністрації з 25.12.2003 року по 17.10.2005 року, що складає 2 роки 7 місяців 23 дні.
Зазначає, що судом не прийнято до уваги те, що на протязі більше 10 років вона працювала саме по профілю діяльності передбаченої статутом КЗ "Група з централізованого господарського обслуговування навчальних закладів і установ освіти" Рівненської області, досконально знає роботу групи і здатна виконувати будь які завдання економічного напрямку.
Вважає, що маючи вищу технічну інженерну освіту, займаючись самоосвітою, працюючи лише на посадах економічного профілю більше 2 років, виконуючи протягом майже десяти років завдання економічного напрямку і на інших посадах, пов'язаних з господарським обслуговуванням навчальних закладів області, вона набула знань, уміння навичок необхідних для виконання всіх завдань передбачених посадовою і інструкцією економіста (провідного економіста) з матеріально-технічного забезпечення, а тому відповідач хибно вважав про те, що вакантні посади, які відповідають її кваліфікації, відсутні.
Доводить, що за підсумками таємного голосування профспілкового комітету первинної профспілкової організації управління освіти і науки Рівненської ОДА з питання "Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1", яке відбулось 25 квітня 2014 року, рішення не прийнято, а тому фактично профспілковий комітет, не дав згоди на її звільнення.
Зазначає, що судом не було здобуто достовірних даних про вручення їй рекомендованого листа з інформацією про засідання профспілкового комітету саме 11 червня 2014 року, оскільки ні оригіналу, ні копії експрес-накладної з підписом отримувача в суд не було представлено. Засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації управління освіти і науки Рівненської ОДА від 11 червня 2014 року, на якому повторно розглядалося питання про дачу згоди на її звільнення, не має юридичного значення, оскільки в порушення вимог ч.3 ст.43 КЗпП України воно відбувалося без її участі, що позбавило її можливості обґрунтувати свою позицію про право претендувати на посаду провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України були дотримані вимоги чинного трудового законодавства.
Такий висновок суду ґрунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
Встановлено, що ОСОБА_1 2 квітня 2013 року в порядку переведення з управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації була прийнята на роботу до комунального закладу на посаду провідного інженера з організації експлуатації та ремонту.
Комунальним закладом "Група з централізованого господарського обслуговування навчальних закладів і установ освіти" Рівненської обласної ради внесено зміни в організаційну структуру та штатний розпис, в результаті чого посада провідного інженера з організації експлуатації та ремонту, яку обіймала позивачка, підлягала скороченню.
Про наступне звільнення позивачку було завчасно повідомлено.
На час звільнення позивачки у комунальному закладі були відсутні вакантні посади відповідної спеціальності, а також ті, які б відповідали її фаху, кваліфікації, освіті. Посада провідного економіста з матеріально - технічного забезпечення, яка в той період була вакантною, не пропонувалася, оскільки, на переконання відповідача, ОСОБА_1 як інженер за освітою не відповідала по своїй спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи цій посаді.
Наказом начальника комунального закладу від 12 лютого 2014 року № 3-к позивачка звільнена з роботи 17 лютого 2014 року у зв'язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають його кваліфікації.
Поняття кваліфікації як таке, що включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а здатність виконувати особливі доручення, є оціночним та визначається у кожній конкретній справі залежно від встановлених судом обставин.
Що стосується вимог працівника про надання йому роботи вищої кваліфікації, ніж та, що він виконував, це питання вирішується виключно роботодавцем відповідно до загальних положень про комплектування кадрів на підприємстві і просування по службі.
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, а апеляційна скарга відповідних доводів в тій частині, що рівень кваліфікації позивачки є достатнім для роботи на посаді провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення. Дана посада має встановлені посадовою інструкцією кваліфікаційні вимоги, а саме: повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки та стаж роботи за професією економіста з матеріально-технічного забезпечення І категорії не менше 2 років.(а.с.42)
Згідно диплому позивачки про вищу освіту вона закінчила Український ордена Дружби народів інститут інженерів водного господарства за спеціальністю гідромеліорація та має кваліфікацію інженера-гідротехніка, тобто ОСОБА_1 не відповідає за своєю спеціальністю та кваліфікацією єдиній посаді, яка була вакантною на момент її звільнення.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що її загальний стаж роботи на посадах економічного профілю складає більше 2 років, оскільки однією з кваліфікаційних вимог до посади провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення є стаж роботи не менше 2 років не просто на посадах економічного профілю, а саме на посаді економіста з матеріально-технічного забезпечення І категорії, на якій позивачка не працювала.
Твердження ОСОБА_1 про те, що маючи вищу технічну інженерну освіту, займаючись самоосвітою, працюючи лише на посадах економічного профілю більше 2 років та виконуючи протягом майже десяти років завдання економічного напрямку і на інших посадах, пов'язаних з господарським обслуговуванням навчальних закладів області, вона набула знань, уміння і навичок необхідних для виконання всіх завдань передбачених посадовою інструкцією провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення, є її суб'єктивною думкою та не підтверджені належними доказами.
Щодо звільнення позивачки без попередньої згоди первинної профспілкової, організації, членом якої вона була, то таку згоду було отримано під час розгляду справи в суді, що не суперечить роз'ясненням п. 15 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.
Доводи ОСОБА_1 про те, що не прийняття профспілковим комітетом на засіданні 25 квітня 2014 року рішення про надання згоди на її звільнення фактично свідчить про відмову профспілки у звільненні не ґрунтується на нормах ч. 7 ст. 43 КЗпП України, відповідно до якої рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим.
Покликання позивачки на те, що проведення без її участі засідання профспілкового комітету від 11 червня 2014 року, на якому було дано згоду на її звільнення, позбавило її можливості обґрунтувати свою позицію про право претендувати на посаду провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення не заслуговують на увагу, оскільки вона була повідомлена про дату час проведення вказаного засідання, однак не з'явилась без поважних причин.
Крім того, як вбачається з протоколу засідання профкому управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації №05 від 25 квітня 2014 року, на якому вперше розглядалось питання про надання дозволу на звільнення ОСОБА_1, позивачка була присутньою та обґрунтувала свою позицію про право претендувати на посаду провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення. 11 червня 2014 року засідання проводилось у тому ж складі профкому, що і 25 квітня 2014 року.
Не приймаються судом і доводи про недоведеність вручення позивачці рекомендованого листа з інформацією про засідання профспілкового комітету 11 червня 2014 року, оскільки згідно показів, допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_2, кур'єра ТОВ "Нова Пошта", вказаний лист був вручений чоловікові позивачки ОСОБА_3, а будь-яких доказів на спростування показів вказаного свідка суду не надано.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: Бондаренко Н.В.
Ковалевич С.П.
Боймиструк С.В.