ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"11" липня 2006 р. | Справа № 30-15/102-06-3070 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Петровій О.С.
за участю представників сторін:
Від позивача: Подокопний С.А., по дов
Лісовік Д.А., по дов.
Від відповідача: Зорянський В.М., директор
Тарнакоп В.І., по дов.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний”, м. Южне
на рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2006 року
по справі 30-15/102-06-3070
за позовом Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний”, м. Южне
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Соляріс”, м. Южне, Одеської області
про стягнення 44 211 грн. 53 коп.
За клопотанням позивача –Апелянта –здійснювалось фіксування судового процесу технічними засобами.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство „Морський торговельний порт „Южний” (далі –Порт) звернулось у господарський суд Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Соляріс” (далі –Товариство) про стягнення з останнього заборгованості та пені в сумі 44 211 грн. 53 коп.
У відзиві на позов відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, оскільки такі вимоги Порта не відповідають укладеному між ними договору і обставинам справи.
Рішенням місцевого господарського суду від 09.06.2006 р. (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову Порту відмовлено в повному обсязі, з огляду на те, що останній не довів належним чином ті обставини, на які він послався як на підставу своїх вимог.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що висновки викладені, у рішенні суду не відповідають фактичним обставинам справи та зазначене рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, проаналізувавши юридичну оцінку судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх повноту, і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Між Державним підприємством „Морський торговельний порт „Южний” та ТОВ „Соляріс” був укладений договір № К21У-30 від 13.06.2005 р. про надання послуг, згідно умов якого Порт надає свої спецпричали для завантаження на судна експортного вантажу ТОВ „Соляріс” (сода каустична) з оплатою останнім Порту за використання його причалу і території при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт за ставками цього договору. Об’єми і норми переробки не є фіксованими та можуть змінюватися у залежності від підтвердження плану завозу і можливості прийняття вантажу Портом. Таким, чином, ставки за надані послуги сторони визначили в укладеному між ними договору.
На підставі заявки ТОВ „Соляріс” Портом до навантажувального плану на листопад 2005 р. було включено 5 000 тон соди каустичної, отримувачем якої є ТОВ „Соляріс”, а відправником ТОВ „Карпатнафтотопром”. Отримавши вантаж для виконання своїх зобов’язань, як особи уповноваженої виконувати функції одержувача вантажу згідно укладеному договору по наданню послуг з вивантажувально-розвантажуванню вагонів, які надходять з вантажем на адресу Товариства, Порт за допомогою послуг залізниці, по укладеному з останньою договору, що здійснювала перевезення вантажів, виконав ряд необхідних технологічних дій по розвантаженню наданих залізницею цистерн, оскільки згідно з вимогами п. 35 Статуту залізниць України одержувач або організація, яка здійснює вивантаження, зобов’язані повністю вивантажити (злити) вантаж із вагона (цистерни) і контейнера. Вантажна операція вважається незакінченою до повного очищення вагонів (контейнерів), а з одержувача стягується плата за користування вагонами (контейнерами) за весь час їх затримки під очищенням.
Вантажоодержувач (Порт) вносить залізниці установлену відповідно до ст. 119 Статуту плату за час знаходження цистерн і бункерних на піввагонів на промивально-пропарювальній станції залізниці під очищенням від залишків продуктів згідно укладеного з залізницею договору.
За надання своїх послуг в процесі розвантаження цистерн залізниця виставила Порту рахунки на оплату своїх послуг, які Порт оплатив по укладеному з нею договору.
На підставі зазначеного Порт вважає, що внаслідок оплати у нього виникли права кредитора по відношенню до ТОВ „Соляріс” по оплаті сплаченої залізниці суми 43 515,26 грн., оскільки згідно з вимогами п. 1 ч. 194 Господарського процесуального кодексу України виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною у зобов’язанні. На підставі зазначеного п. 4 ч. 1 ст. 512, п. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що у нього виникло право вимоги від поручителя –ТОВ „Соляріс” - погашення витрат на послуги залізниці надані для розвантаження вантажу, належного ТОВ „Соляріс”, у сумі 43 515 грн. 26 коп.
Крім того, оскільки ТОВ „Соляріс” не сплатило виставлені портом рахунки і не задовольнило претензій, позивачем на підставі договору нараховано штраф у розмірі 1 % від суми боргу, що складає 435 грн. 15 коп. та пеню на суму заборгованості за 42 дні прострочення, яка складає 261 грн. 12 коп.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Договір № К21У-30 від 13.06.2005 р., укладений з Портом (позивачем), за своєю правовою природою є договором про надання послуг і не містить елементів договору доручення.
Отримання вантажу ДП „Морський торговельний порт „Южний” обумовлено організацією роботи між Одеською залізницею та Портом на підставі укладеного останнім договору з залізницею.
Є обгрунтованими заперечення відповідача, що він не покладав на Порт зобов’язань по виконанню додаткових послуг, за які Порт бажає стягнути плату. На думку відповідача відповідно до п. 3.3 Договір № К21У-30 від 13.06.2005 р. додаткові послуги або роботи виконуються за заявкою Клієнта який по цьому договору є відповідач, а відповідно до п. 3.2 Договору № 5435/уп-419 від 24.06.2005 р., укладеного між Одеською залізницею та Портом, залізниця за узгодженням сторін здійснює додаткову перевірку маси вантажів за окремим замовленням Порту. Замовлення ТОВ „Соляріс” на перевірку ваги не було. Таким чином, Порт із власної ініціативи здійснив перевірку ваги вантажу. Акти перевірки ваги не підписані представником ТОВ „Соляріс” (а.с. 96, т. І).
Відповідач також правомірно зазначив, що додаткові маневрові роботи Порт пов’язує саме з необхідністю виконання перевірки ваги та необхідністю додаткового розігріву вантажу, що було причиною простоювання вагонів на коліях під вивантаженням і передачі їх залізниці. Це підтверджується актами загальної форми (а.с. 116-118, т. І), із яких вбачається, що простоювання вагонів було з вини вантажоотримувача, яким в даному випадку був Порт –позивач.
Пунктом 3.2 договору № К21У-30 від 13.06.2005 р. між позивачем і відповідачем передбачено, що розморозка вантажу у тепляку сплачується Клієнтом (відповідачем) за фактично виконану роботу на підставі акту виконаних робіт. Такого акту сторони не укладали, що підтверджується матеріалами справи і представниками сторін у судовому засіданні апеляційної інстанції.
Крім того, згідно пункту 3.3, укладеного між позивачем і відповідачем договору № № К21У-30 від 13.06.2005 р. виконання Портом по заявці Клієнта (Товариства) додаткових робіт останній оплачує їх по діючим місцевим тарифам Порту. Але таких заявок на виконання додаткових робіт відповідач Порту не надавав.
Згідно п. 6.2 договору № 5435/уп-419 від 24.06.2005 р., укладеного між Одеською залізницею та Портом, у випадку коли останній відмовляє в прийманні вантажу по будь-якій причині, яка не залежить від залізниці, а через деякий час прийняв вантаж, то він сплачує залізниці плату за користування вагонами та зберігання вантажів у вагонах за весь час простою вагонів в очікуванні розкредитування. Отже, прийом вагонів Портом пов’язаний з діями по розкредитуванню. Але, як вбачається з Приймальних актів № 13574 та № 13518 Автоматизованої системи управління ТП порт „Южний”, фактично цистерни, за вказаними в актах №№ 4286, 4287 номерами були відразу поставлені на колії, які належать позивачу.
Також не приймається апеляційною інстанцією до уваги посилання ДП „Морський торговельний порт „Южний” в апеляційній скарзі на укладення угоди між Портом та залізницею по наданню додаткових послуг, вартість по яким пред’явлена до стягнення по цій справі на користь третьої особи – відповідача на обробку вагонів, оскільки на зазначеній угоді відсутнє погодження ТОВ „Соляріс”.
При таких обставинах, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскарженого рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Морський торговельний порт „Южний” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 09 червня 2006р. по справі № 30-15/102-06-3070 –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: В.М. Тофан
Судді: О.О.Журавльов
М.В. Михайлов