Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів : Боймиструка С.В., Буцяка З.І.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених на утримання та збереження спільного майна.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених на утримання та збереження спільного майна задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 16 553,13 грн. понесених витрат на утримання та збереження спільного житлового будинку АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3310,63 грн. понесених витрат на утримання та збереження спільного житлового будинку АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідачі вказують на його незаконність, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та вимогнам закону. Так судом не враховано що вони не являються співвласниками спірного майна, оскільки не отримували свідоцтва про право власності на спадщину та не проводили державну реєстрацію цього майна. Крім того, в будинку вони не проживають, а тому у них відсутній обов'язок щодо утримання цього майна.

Вважають, що позивач здійснила капітальний ремонт будинку для поліпшення своїх особистих побутових умов, а не для збереження та утримання майна, оскільки на той час не вважала їх співвласниками будинку.

Крім того, суд безпідставно прийняв як доказ понесених позивачем витрат на утримання будинку товарні чеки та накладні про купівлю будівельних матеріалів, оскільки доказів об'єктивної необхідності проведення такого ремонту і саме цими матеріалами остання суду не надала.

Просять рішення суду скасувати і ухвалити нове, про відмову в позові.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторони являються співвласниками будинку і факт понесення позивачем витрат на його ремонт доведено під час розгляду справи, відповідачі повинні відшкодувати позивачу понесені ним витрати відповідно до належної їм частки у спільному майні.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів в повній мірі не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, сторони є співвласниками спірного будинковолодіння із визначеними частками (а.с.11-14,16-18), тому відповідно до ст. 356 ЦК України вони володіють майном на праві спільної часткової власності.

Згідно ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Позивач у 2011-2012 роках проводила ремонт спірного будинковолодіння, що встановлено під час розгляду справи та квитанціями про оплату будівельних матеріалів. На проведення ремонтних робіт позивачем витрачено 26 485 грн.

Ст. 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

З наведеної норми вбачається, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідача щодо необхідності проведення ремонту спірного будинковолодіння та отримавши його згоду, провів ремонт. Даний факт заперечувався відповідачами і під час розгляду справи і в поданій ними апеляційній скарзі.

Отже, у зв'язку з тим, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов'язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками. Так як позивач не отримав згоди іншого співвласника відповідача на покращення (поліпшення) спільного майна - будинковолодіння, а здійснив даний ремонт на свій ризик, то він не має права вимоги від іншого співвласника на відшкодування частини понесених ним витрат на ремонт будинковолодіння.

Крім того, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що кошти витрачені на проведення ремонту спірного будинковолодіння - є кошти на його утримання, а не поліпшення.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України сторони, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надав належних та достовірних доказів того, що без проведення ремонту спірного будинковолодіння було неможливо його використовувати за призначенням, а тому колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст. 358,360 ЦК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 22 серпня 2014 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених на утримання та збереження спільного майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий:

Судді: