У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий: Хилевич С.В.,

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання Пиляй І.С.

за участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації на рішення Рівненського міського суду від 5 грудня 2013 року у справі за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради до Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3; про визнання реєстрації права власності недійсною та її скасування і за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 5 грудня 2013 року задоволено позов Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Міськвиконком) до Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації (далі - Рівненське ОБТІ), ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3; про визнання реєстрації права власності недійсною та її скасування:

Визнано незаконними дії Рівненського ОБТІ з реєстрації 18.07.1995 року права власності ОСОБА_1 на 20/100 будинку №76 по вулиці Дворецькій в м. Рівному і скасовано цю реєстрацію.

Визнано незаконними дії Рівненського ОБТІ з реєстрації права власності ОСОБА_2 12.02.1996 року за № 20-135-1475 і скасовано цю реєстрацію.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними задоволено:

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.07.1995 року, що видане Першою Рівненською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_1 за р.№ 2-3391 на 20/100 будинку АДРЕСА_2.

Визнано недійсним та скасовано договір дарування 43/100 будинку АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що посвідчений 03.01. 1996 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 за р. № 10.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 і Рівненське ОБТІ подали апеляційні скарги, де покликалися на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, і на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 на обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначав про те, що суд вдався до помилкової оцінки обставин справи, безпідставно вказав, що спірний житловий будинок був розмежований на дві квартири, бо цілий будинок з надвірними спорудами на час посвідчення правочину належав двом особам на праві спільної часткової власності, пропорція яких була 43/100 та 57/100 без конкретного визначення приміщень, що стверджується документами, які посвідчують право власності саме на частки.

Покликається на те, що для знесення частки одного із співвласників будинку, спочатку необхідно виділити її в натурі зі спільного майна, як це передбачалось законодавством, а саме ст.115 ЦК Української РСР. Судом не досліджено законність і дотримання процедури поділу будинку на дві квартири, або виділу частки одного із співвласників.

Вважав, що не поділивши будинок між співвласниками відповідно до частки кожного і не виділивши частки із спільного майна, враховуючи навіть можливості ОСОБА_3, знести умовну (ідеальну) частку неможливо, оскільки він подарував ОСОБА_2 43/100 частини будинковолодіння, без визначення окремих приміщень, а це значить, що в житловому будинку, в кожній кімнаті, в кухні, в коридорі та у кожній надвірній споруді (у кожному сараї, погребі, вбиральні, огорожі, замощенні, колодязі) - 43/100.

Невірного висновку прийшов суд і в тому, що станом на 23 січня 1996 р. майна в натурі не існувало, оскільки він, готуючи документи для відчуження своєї частини ОСОБА_2, замовив в Рівнеснькому ОБТІ довідку-характеристику, яку видали після виходу на АДРЕСА_2, з обстеженням на місці та в якій відображено співвласників, їх частки, найменування будівель і споруд, матеріали, розмір житлової площі та дійсну вартість у цінах, яка обчислена на будівлю і кожну споруду окремо.

Поза увагою суду залишилось те, що при видачі ордерів, які надавали йому та матері право на вселення в однокімнатні квартири, міською управою не ставилося жодної умови, що ці ордери надаються їм замість частини будинку по вул. Дворецькій,76, або при умові позбавлення їх права на власність у цьому будинку, або в рахунок компенсації за цю частину будинку.

Вважає, що надання ордерів на право зайняття квартир АДРЕСА_1 не свідчить про припинення права власності на будинок.

Крім того, зазначав, що Міськвиконкомом не обґрунтовано поважність пропущення строку позовної давності, а судом - причини його поновлення.

З наведених підстав ОСОБА_1 просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 грудня 2013 року і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Міськвиконкому та ОСОБА_3 відмовити повністю.

ОСОБА_2 на обґрунтування своєї апеляційної скарзи зазначав, що рішення суду є незаконним, ухваленим з неповним та невірним встановленням обставин, унаслідок неправильних дослідження доказів та їх оцінки, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Покликається на те, що заявлені вимоги задоволено судом усупереч тому, що правомірність реєстрації права власності та набуття права власності на частину будинку неодноразово досліджувались та встановлювались судовими рішеннями, що набрали законної сили в інших справах, у яких Міськвиконком та ОСОБА_3 були також сторонами, а саме: в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року у справі №6-20250св12 та в рішенні апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 2012 року у справі №2-7146/11.

Вважає, що встановивши факт знесення двох кімнат в будинку, суд прийшов до помилкового висновку про знесення належних для нього 43/100 частин будинку, набуто ним за договором дарування, оскільки дана частка із спільного майна виділена не була, як це передбачено ст. 115 ЦК УРСР, а тому вона є ідеальною і незалежно від того чи з часом кількість кімнат в будинку збільшиться або зменшиться - частка залишається незмінною.

Зазначає, що суд, визнавши недійсним та скасувавши договір дарування від 3 січня 1996 року, перевірку на предмет відповідності його істотних умов нормативним актам, чинним на день укладення договору, не провів та не зазначив в рішенні, яким саме вимогам закону вони не відповідають або суперечать.

Суд, посилаючись на розпорядження голови міської управи №650-р від 22 червня 1993 року, яким надано дозвіл ОСОБА_5 знести частину будинку (дві кімнати), що належить до квартири №1 (якої не існує в природі), а кухню квартири №1 та коридор закріпити за квартирою №2 (якої також не існує в природі), не врахував тієї обставини, що голова міської управи не правомочний розпоряджатися чужою власністю.

Стверджує, що судом не вирішено питання, чи мало місце пропущення строку позовної давності, адже згідно даних, що містяться у свідоцтві про власність виданого Виконкомом 4 серпня 1997 року на ОСОБА_5: "Виконком Рівненської міської Ради народних депутатів посвідчує, що 57/100 частини домобудівлі, яка розташована в АДРЕСА_2, дійсно належить ОСОБА_5", що свідчить про те, що виконкому станом на 4 серпня 1997 рік уже відомо про іншого співвласника будинку, частка якого становила 43/100.

Вважає, що права, свободи та інтереси ОСОБА_3, ні договором дарування ні попередніми правовстановлюючими документами порушені не були, адже вона на час укладення договору дарування, жодного відношення до будинку не мала, так як договір дарування укладено 3 січня 1996 року, а ОСОБА_3 стала власником іншої частини будинку (57/100 частини) 21 серпня 1997 року на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Визнаючи незаконними дії Рівненського ОБТІ з реєстрації права власності, суд не зазначив, яка саме норма закону недотримана або порушена при реєстрації права власності.

З наведених підстав просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове - про відмову в задоволенні вимог Міськвиконкому та ОСОБА_3 повністю.

В своїй апеляційній скарзі Рівненським ОБТІ зазначалося, що рішення суду не відповідає вимогам ст.215 ЦПК України, оскільки в резолютивній частині рішення не мотивовано, в чому полягають неправомірні дії по реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які норми права порушені при його реєстрації.

Вважає таким, що не ґрунтується на матеріалах справи висновок суду про те, що спірний житловий будинок був розмежований на дві квартири; фактично він належав співвласникам на праві спільної часткової власності, частки яких ідеальні та не виділені в натурі.

Покликається на те, що позов Міськвиконкому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як державна реєстрація права власності на нерухоме майно є публічною, а тому підлягає розгляду в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

З цих міркувань просить оскаржуване рішення скасувати.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2014 року, яким скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено позивачу в задоволенні вимог, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідачів, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційних скарг, виходячи з такого.

Задовольняючи позови на підставі ст. ст. 48, 243 ЦК УРСР 1963 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зі знесенням 43/100 частин будинку по АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_1 і ОСОБА_6, в зв'язку із чим вони отримали дві однокімнатні квартири, їх право власності на спірну частину майна припинилося. При відсутності у спадкодавця ОСОБА_6 права власності на частку майна як і самого майна в натурі, спадщина на нього не відкривалася, а тому видане ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину є недійсним, що призвело до недійсності згодом укладеного і нотаріально посвідченого договору дарування 43/100 частин будинку.

Матеріалами справи встановлено, що власником 1\3 частини будинку АДРЕСА_2 була ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 1963 року, за яким їй відійшла одна кімната, кухня, половина сіней з південного боку будинку та 1\3 частина хліва. Будинок складався з трьох кімнат та господарських приміщень (т. 1 а.с. 9).

Власником інших 2\3 частин зазначеного будинку був ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 1968 року, відповідно до якого будинок в цілому складався з трьох кімнат загальною площею 46, 3 кв.м. та господарських приміщень (т. 1 а.с. 53-54).

Згодом ОСОБА_5 здійснено прибудову (кухню, кімнату та коридор), на яку рішенням Міськиконкому від 9 червня 1982 року визнано право власності та дозволено Рівненському ОБТІ зареєструвати їх на праві особистої власності і внести відповідні зміни у звітно-реєстраційні документи, і на підставі яких квартира №2 цього будинку прийнята в експлуатацію, що стверджується актом державної прийомки від 15 грудня 1988 року, з якого вбачається, що спірний будинок є одноповерховим і складається з вдох квартир. Друга квратира, що належить ОСОБА_5, складається із 2 житлових кімнат, кухні, сіней, коридору загальною площею 44 кв.м., житлова площа - 21, 9 кв.м. (т. 1 а.с. 11-12).

Відповідно до технічного паспорту на спірний будинок, виготовленого в 1982 році, будинок складається із 2 квартир: квратира №1 загальною площею 49, 5 кв.м., житловою - 33, 7 кв.м., та квартира №2 загальною площею 44 кв.м., житловою - 21, 9 кв.м.

Рішенням Ровенської міської ради народних депутатів від 28 квітняч 1989 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на 57\100 частин зазначеного будинку (т. 1 а.с. 13, 14). ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на 23\100 частин будинку, ОСОБА_6 - на 20\100 частин (т. 1 а.с. 50, 101).

Рішенням виконкому Ровенської міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1990 року виділено ОСОБА_6 та ОСОБА_1 дві однокімнатні квартири в зв'язку зі зносом їх будинку АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 22).

На підставі цього рішення 19 лютого 1991 року ОСОБА_1 видано ордер на зайняття приміщення житловою площею 17, 44 кв.м., яке складається з квартири АДРЕСА_1, та ОСОБА_6 видано ордер на зайняття приміщення житловою площею 17, 44 кв.м., яке складається з квартири №47 у цьому будинку, з примітками "відселення з квартири АДРЕСА_2" (т. 1 а.с. 23, 24).

Розпорядженням голови Рівненської міської управи від 22 червня 1993 року ОСОБА_5 дозволено власникми силами знести частину будинку, що належить до квартири №1 (кімнати житловою площею 13, 7 кв.м. та 20 кв.м.); кухню квартири №1 площею 9, 1 кв.м. та коридор площею 2, 8 кв.м. закріплено на квартиру №2 (т. 1 а.с. 11). Зазначене розпорядження виконано, частина житлового будинку знесена.

Результатами перевірки від 15 квітня 1996 року, проведеної прокуратурою Рівненської області, встановлено, що внаслідок неналежного ставлення до виконання службових обов'язків працівником Рівненського ОБТІ ОСОБА_8 без ретельного огляду на місці на підставі документів, що були в наявності, в липні 1995 року видано довідку-характеристику на зазначену частину будинку, в т.ч. й неіснуючу (т. 1 а.с. 25).

Згідно із актами обстеження будинковолодіння АДРЕСА_2 встановлено, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок А-1\57\100, інші 43\100 знесені (т. 1 а.с. 18-19).

21 серпня 1997 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 57\100 частин житлового будинку АДРЕСА_2.

20 лютого 2001 року вона ж на підставі розпорядження Рівненського міського голови від 16 лютого 2001 року отримала свідоцтво про право власності на цілий (100%) житловий будинок АДРЕСА_2.

Згідно зі ст. 243 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних відносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передання майна обдаровуваному.

До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі (ст. 128 ЦК УРСР).

Тому за таких обставин доводи відповідачів про помилковість висновків суду щодо обґрунтованості позову на увагу не заслуговують, адже на момент видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_1 майно, що зазначене у ньому, було відсутнє. Це майно було знесене розпорядженням Рівненського міського голови від 22 червня 1993 року, а замість 43\100 частин будинку їм було надано дві однокімнатні квартири.

Не можна з таких міркувань погодитися і з безпідставністю висновків про недійсність оспорюваного договору дарування.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Покликання апеляційних скарг відповідачів про пропущення без поважних причин позивачем позовної давності є необґрунтованими, оскільки будь-яких доказів на спростування тієї обставини, що Міськвиконком дізнався про порушення свого права 3 лютого 2011 року, апелянти не надали, а судом їх не було здобуто.

Згідно зі ст.ст. 10,11 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених законом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обв'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Не заслуговують на увагу, позаяк спростовуються правильністю висновків міського суду, і їхні доводи про те, що частки не були виділені в натурі, а тому одна з них не могла бути знесеною.

Норми ч. 4 ст. 338 ЦПК України передбачають обов'язковість висновків і мотивів, з яких скасовано касаційним судом рішення суду попередньої інстанції, при новому розгляді справи апеляційним судом.

Додержання норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 5 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: