У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Буцяка З.І., Боймиструка С.В.
секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра" та товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Прімоколект-Капітал" про визнання недійсним кредитного договору.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Надра" та товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Прімоколект-Капітал" про визнання недійсним кредитного договору відмовлено за безпідставністю.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що при укладенні кредитного договору були порушені її права, як споживача кредитних послуг, передбачені п. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що правочин, вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, й банком введено її в оману щодо умов кредитного договору.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове яким позов задовольнити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підставно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Судом встановлено, що між позивачем та ВАТ КБ «Надра» 21 серпня 2007 року укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 5882 грн. 35 коп. строком до 20 серпня 2010 року.
Звертаючись в суд з даним позовом як на підставу для визнання кредитного договору недійсним посилався на те, що їй не була надана уся необхідна інформація щодо кредиту, сукупної вартості кредиту з врахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, графіку платежів погашення кредиту, всіх умов кредитування та іншої інформації, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», що в свою чергу свідчить про нечесну підприємницьку практику.
Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повергнення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.
Згідно заявки на отримання кредиту на купівлю товарів та оплату послуг, ОСОБА_1 ознайомилась із умовами кредитування, відсотковою ставкою по кредиту з орієнтовною сумою вартості кредиту та вартістю послуг з оформлення кредиту, порядок повернення кредиту.
Крім того, в заяві зазначено, що позичальник підтверджує, що йому відома інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту, що надається в рамках кредитного договору та він підтверджує отримання повної і достовірної інформації про кредити (а.с.24).
Таким чином, твердження позивача про те, що до укладення кредитного договору вона не була повідомлена про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, не відповідає дійсності, оскільки спростовується її особистим підписом на заявці та кредитному договорі. Відповідно й посилання на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставним та недоведеним.
Також не ґрунтуються на вимогах законодавства посилання позивача на те, що банк ввів її в оману.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Проте, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що кредитний договір було укладено під впливом обману.
З наведеного вбачається, що суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та введення її в оману.
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :