У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді - Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Буцяка З. І.,
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що не мали і не мають права на спадкування, усунення від права на спадкування, відшкодування судових витрат.
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду рішення від 08 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання такими, що не мали і не мають права на спадкування майна від спадкодавця - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, усунення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування обов'язкової частки усього майна. відшкодування судових витрат відмовлено.
В поданій на рішення апеляційний скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки суд не перевірив обставини справи у повному обсязі, не взяв до уваги його доводи про наявність в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 факту ухилення від виконання обов'язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який потребував допомоги. Посилається на те, що за станом здоров'я ОСОБА_4 потребував медичної та психіатричної допомоги, яку відповідачі свідомо не надавали та перешкоджали у наданні такої допомоги медичними працівниками. Вказує, що зі сторони відповідачів було вчинене навмисне вбивство спадкодавця, оскільки їхні дії свідчать про навмисне приховування факту смерті ОСОБА_4, знищення оригіналів медичних документів.
Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані, страждав стійкими хронічними психічними захворюваннями у формі розладу особистості та поведінки, внаслідок органічного ураження головного мозку з наростаючим недоумством, а тому судом безпідставно не взято до уваги те, що довіреність від 27.02.2006 року (за якою ОСОБА_3 відчужила квартиру у АДРЕСА_1) є фальшивою, оскільки на момент її підписання ОСОБА_4 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується актами посмертної психіатричної експертизи.
Позивач зазначає, що його було свідомо усунуто відповідачами від спадщини, оскільки останні приховали від нього факт смерті батька, факт дарування квартири що знаходиться в м. Рівне, а також при прийнятті спадщини за заповітом від 17.09.2001 року сестрою не було повідомлено нотаріуса про наявність іншого спадкоємця, який має право на обов'язкову частку майна згідно ст. 1241 ЦК України.
Судом не застосовано положення ч. 5 ст. 1224 ЦК України.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив з того, що правові підстави для усунення відповідачів від права на спадкування, передбачені ст. 1224 ЦК України відсутні.
Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
За правилами ст. ст. 58, 59 ЦПК України питання про належність та допустимість доказів вирішує суд.
Між тим, відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними доказами згідно із ч. 1 ст. 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Виходячи зі змісту норм ст. ст. 57-59, 212 ЦПК України загальним правилом цивільного процесуального закону є те, що докази аналізуються судом як кожен окремо, так і в їх сукупності, і кожний доказ повинен бути прийнятий судом, якщо не будуть порушуватися правила належності та допустимості засобів доказування.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, видане 03 жовтня 2009 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на спадкове майно за заповітом.
Звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог покликався на ч.1 та ч.5 ст.1224 ЦК України.
Оскільки діяння передбачені ч.1 ст.1224 ЦК України, є кримінально-караними, то вони повинні бути підтверджені обвинувальним вироком суду. Проте, обвинувальний вирок відносно відповідачів відсутній.
Крім того, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Отже, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не надавали ОСОБА_4 відповідної психіатричної допомоги і просто медичної допомоги в серпні - вересні 2009 року, і як наслідок настала його смерть безпідставні, оскільки будь-яких достатніх та допустимих доказів про умисне ухилення відповідачів від надання психіатричної та іншої медичної допомоги в суді не здобуто. Навпаки із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 здійснювала догляд за батьком, викликала лікарів за місцем його проживання, купляла медикаменти та здійснювала лікування за призначенням дільничного терапевта.
Апеляційний суд вважає, що суд правильно оцінив докази, що надані сторонами, та дав їм належну правову оцінку. Підстави для переоцінювання наявних в матеріалах справи доказів відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :