УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 2280 від 2006 року Головуючий суддя в 1 -ої
Категорія- 5 інстанції - Слюсар Л.П.
Доповідач - Поплавський В.Ю.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати по цивільних справах
Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Гайдук В.І,
суддів - Дерев'янко О.Г., Поплавського В. Ю.,
при секретарі - Колесніченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2006 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання дій судового виконавця, акту передачі майна боржників стягувачу незаконними, стягнення суми, визнання державного акту на земельну ділянку і свідоцтва про право власності на будинок недійсними, - встановила:
В квітні 2002 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_3. про стягнення вартості земельних ділянок у розмірі 165 905,08 грн. В обґрунтування посилалися на те, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.1999 року з них стягнуто на користь ОСОБА_4 (в даний час ОСОБА_3) 18500 грн. Оскільки на момент набрання рішення законної сили в них не було вказаної суми готівкою, то виконання рішення було звернено на їх майно яке і було описано державним виконавцем, та передано у власність відповідачки. При цьому до акту передачі майна, складеного державним виконавцем 28.04.1999 року, було внесено майно, яке складалося із предметів домашньої обстановки на суму 2090грн., а також будинок АДРЕСА_1, який належав на праві власності ОСОБА_1, вартістю 6890 грн., літня кухня, сарай вартістю 2138 грн., уборна - душ вартістю - 345 грн., навіси "Е" і "Ж" вартістю 526 грн., інші споруди 1859 грн., гараж і сарай по ОСОБА_5, який належав на праві власності ОСОБА_2. вартістю 3000 грн. і 500 грн.
В акт передачі майна додатково були внесені без їх відома земельні ділянки: земельна ділянка розміром 0,0634 га по АДРЕСА_1, який належав на праві власності ОСОБА_1. і земельна ділянка розміром 0,0056 га по АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_2 .
В період 2000 року вони повернули відповідачці суму еквівалентну 1900 доларів США, що по курсу складало 9975 грн. Оцінка переданого відповідачці будинку була визначена судовим виконавцем неправильно, а експертна оцінка будинку, сараю і гаража не проводилася.
Земельні ділянки оцінені не були. До того ж на момент складання акту не був передбачений порядок стягнення на земельні ділянки боржників, тому земельні ділянки не повинні були бути включені до акту передачі майна.
Відповідачці був переданий будинок, інвентарна вартість якого становила 17 898 грн., предмети домашньої обстановки на суму 2090 грн., що в загальній сумі складає 19 988 грн., яка перевищує суму боргу на 1488 грн. Оскільки вартість земельних ділянок не визначалася судовим виконавцем, то просили стягнути з ОСОБА_3. на їх користь 165 905,08 грн.
В процесі розгляду справи 11 травня 2005 року позивачі уточнили свої позовні вимоги і просили визнати дії судового виконавця та складений акт передачі майна від 28.04.1999 року незаконними; визнати недійсними на ім'я ОСОБА_3. свідоцтво на право власності на земельну ділянку розміром 0,0634 га поАДРЕСА_1 за НОМЕР_1; також державний акт, виданий відповідачці на цю земельну ділянку 24 листопада 2000 року Дніпропетровською міською Радою; свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1. Стягнути із відповідачки на їх користь суму еквівалентну 1900 доларів США, що по курсу складає 10 070 грн. Стягнути різницю 1488 грн. у вартості отриманого майна під час виконання рішення, яка отримана більш ніж стягнуто по рішенню суду. Виключити з акту опису гараж, сарай і земельну ділянку 0,0056 га по АДРЕСА_2.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2006 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2. - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі просили скасувати рішення і задовольнити їх позовні вимоги, оскільки судом невірно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду і заявлених позовних вимог у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним скаргу частково задовольнити, рішення суду частково змінити і постановити нове рішення в частині позовних вимог про стягнення сум надлишково отриманих ОСОБА_3, під час виконання рішення суду за наступних підстав.
Матеріалами справи і поясненнями сторін підтверджено, що відповідно до рішенням Індустріального районного суду від 16 березня 1999 року (цивільна справа №2-537/99 р) з ОСОБА_2. та ОСОБА_1. було солідарно стягнуто на користь ОСОБА_3 18 500 гривен.
29 березня 1999 року було видано виконавчий лист НОМЕР_2 і передано судовому виконавцю Індустріального районного суду м. Дніпропетровська для виконання. У зв'язку з відсутністю у боржників грошових коштів стягнення було звернено на їх майно. Прилюдні торги по продажу майна призначені на 26,04.1999 року не відбулися, тому ОСОБА_4 просила передати їй в рахунок погашення боргу описане майно.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.1999 року описане судовим виконавцем майно позивачів було передано в рахунок боргу у власністьОСОБА_3, в тому числі: майно побутового призначення, житловий будинок із господарськими будівлями по АДРЕСА_1; приватизовану земельну ділянку 0,0634 га по АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,0056 га по АДРЕСА_2, а також гараж і сарай, які розташовані по АДРЕСА_2. Згідно акту передачі майна, ОСОБА_3. отримала майно на загальну суму 17 228 грн.
12 квітня 2002 року ОСОБА_1. звернулася із касаційною скаргою на рішення суду та ухвалу від 27 квітня 1999 року. Проте, ухвалою суду від 29 листопада 2002 року їй було відмовлено в прийомі, оскільки відповідно до змін, які були внесені до ЦПК України 21 червня 2001 року, постановлені до цього часу рішення суду підлягали оскарженню протягом трирічного строку, який поновленню не підлягає.
Таким чином, ОСОБА_3. набула права власності на передане їй майно у порядку виконання рішення суду, який був передбачений на квітень 1999 року, коли судові виконавці організаційно входили до складу Індустріального суду м. Дніпропетровська і не були самостійним підрозділом органів юстиції, тому колегія суддів вважає посилання районного суду на ст.ст.362, 400 373 ЦПК України (в ред. 1963 року) обґрунтованими.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність законних підстав для визнання дій судового виконавця та складеного акту передачі їх майна від 28.04.1999 року незаконними; визнання недійсними на ім'я ОСОБА_3. свідоцтва на право власності на земельну ділянку розміром 0,0634 га по АДРЕСА_1; державного акту на цю земельну ділянку; свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1; виключення з акту опису гараж, сарай і земельну ділянку 0,0056 га по АДРЕСА_2 - правильним, оскільки ухвала суду від 27 квітня 1999 року набула законної сили і відсутні правові підстави для її перегляду. Тому в цій частині - рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Разом з тим, районний суд не звернув уваги на доводи позивачів про те, що вони в період 2000 року повернули відповідачці 1900 доларів США, що було на той час еквівалентно 9975 грн. Відповідачка цей факт визнала, про що свідчать її особисті пояснення під час судового засідання 4 жовтня 2001 року (а.с.33) по цивільній справі №2-467/2001 р. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виселення з будинку.
Крім того, як видно із акту передачі майна боржників від 28 квітня 1999 року судовим виконавцем на той час вартість земельних ділянок не була визначена. Відповідно до довідки Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів вартість земельних ділянок по АДРЕСА_1 (площею 0,0634 га) складає 2166 грн., а по АДРЕСА_2 (площею 0,0056 га) складає 191 грн., станом на квітень 1999 року.
Таким чином, оскільки під час виконання рішення Індустріального районного суду від 16 березня 1999 року ОСОБА_3. набула права власності на4 майно позивачів, що перевищувала суму, яка стягнута цим рішенням, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2. відповідно до положень ст. 469 ЦК України (1963 р) вартість надлишково отриманого майна - земельних ділянок.
Оскільки, за рішенням суду позивачі винні 18 500 грн., а відповідно до акту ними передано відповідачці майно на суму 17 228 грн., то з врахуванням вартості земельних ділянок 2357 грн,, ОСОБА_3. надлишково отримала (17 228 + 2357) - 18 500 = 19 585 -18 500 = 1085 грн., які вона повинна повернути ОСОБА_1.
Враховуючи, що ОСОБА_3. після виконання рішення суду отримала від позивачів грошову суму, яка 9975 грн., то на підставі ст. 469 ЦК України з неї на користь ОСОБА_1. та ОСОБА_2. необхідно стягнути 1085 + 9975 = 11 060 грн. В частиш вимог про стягнення більшої суми - необхідно відмовити, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на законі. В частині виключення з акту передачі гаража, сараю і земельної ділянки 0,0056 га по АДРЕСА_2 також необхідно відмовити, оскільки це питання було вирішено під час виконання рішення суду від 16 березня 1999 року.
Стягнути з ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на користь держави судовий сбір за подачу апеляційної скарги у розмірі 55, 30 грн.
Керуючись ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1. та ОСОБА_2. частково задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2006 року в частині відмови в стягненні надлишково отриманих відповідачкою грошей скасувати і ці вимоги частково задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надлишково отримані гроші під час виконання судового рішення від 16 березня 1999 року в сумі 12 332 грн. з урахуванням 1272 грн. боргу по рішенню, а всього до стягнення -11060 грн. В іншій частині вимог - відмовити. В іншій частині - рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на користь держави судовий сбір за подачу апеляційної скарги у розмірі 55, 30 грн.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту постановления і може бути оскаржено до Верховного Суду України у 2-х місячний термін з моменту проголошення.