Справа № 2-а-1/2007 рік.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2007 року Корсунь - Шевченківський районний суд Черкаської області в складі: головуючого - Гончарука І.М., суддів: Кіхтенко Н.І., Свитки С.Л., при секретарі Таран О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Корсунь - Шевченківський справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 на бездіяльність Міністра оборони України щодо розгляду його заяви про поновлення на військовій службі, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із скаргою на дії Міністра оборони України щодо розгляду його заяви про поновлення на військовій службі і просить:
· визнати бездіяльність Міністра оборони України, щодо розгляду його заяви від 12.04.2005 року про поновлення на військовій службі неправомірною;
· визнати наказ Головнокомандувача Сухопутними Військами СРСР НОМЕР_1 в частині його звільнення з військової служби по п.»Д» ст. 59 Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних СРСР за службовою невідповідністю таким що не відповідає вимогам закону;
· визнати наказ командира військової частини НОМЕР_2 про виключення його із списків особового складу вказаної військової частини недійсним.
· привести у відповідність підстави його звільнення з військової служби до чинного законодавства України;
· поновити йому процесуальний строк для звернення до суду з 28 січня 1992 р..
Свій позов позивач мотивує тим, що згідно наказу Головнокомандувача Сухопутними військами СРСР за НОМЕР_1 він був звільнений в запас за ст. 59 п. "Д", Положення про проходження військової служби офіцерським складом ЗС СРСР - через службову невідповідність. Даний наказ виданий після проголошення Незалежності України. У зв"язку з цим 12 квітня 2005 року він звернувся з письмовою заявою до МО України про зміну формулювання його звільнення, але йому було відмовлено на підставі того, що відміна або скасування зазначеного наказу не належить до компетенції державної влади України, так як він приймався на службу та звільнявся з неї державними органами іншої держави.
Необхідність звернення до Міністра оборони України була викликана тим, що у різних документах були вказані різні підстави звільнення. Так в наказі Головнокомандувача Сухопутними Військами СРСР НОМЕР_1 про його звільнення зі Збройних Сил СРСР зазначено, що він звільнений через службову невідповідність, а в копії послужного списку, яка була надана йому Черкаським міським військовим комісаріатом, зазначено, що його звільнено у зв'язку із скороченням штатів.
У матеріалах його особової справи, з якою йому дали можливість ознайомитися лише у 2000 році, зазначено, що він звільнений через службову невідповідність займаній посаді. Крім того, виписка з наказу Головнокомандувача Сухопутними Військами СРСР НОМЕР_1 в частині його звільнення, яка знаходиться у його особовій справі, не відповідає правилам службового діловодства і належним чином не засвідчена. У його військовому квитку офіцера запасу взагалі не зазначені підстави звільнення..
З метою захисту своїх прав позивач звернувся із заявою до Міністра оборони України, в якій просив поновити його на військовій службі для подальшого звільнення у відповідності з чинним законодавством України.
24.06.2005 р. він отримав відповідь за НОМЕР_2, з якої вбачається, що Міністр оборони України відмовив у задоволенні його заяви про поновлення на військовій службі з мотивів того, що ОСОБА_1 не перебував на військовій службі у Збройних Силах України, а проходив службу у військових частинах, які були підпорядковані Сухопутним військам СРСР.
Крім того позивач в ході розгляду справи по суті, доповнив свої позовні вимоги та просить причину пропуску строку звернення до суду визнати поважною і поновити йому пропущений процесуальний строк звернення до суду, оскільки лише в 2005 році йому достовірно стали відомі підстави його звільнення.
У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та доповненнях до неї.
Представник позивача ОСОБА_2 у суді позов підтримав повністю, додаткових пояснень суду не надав.
Представник відповідача Кондик І.М., у суді позов не визнав та пояснив, що військові частини 43128 та 63114, в яких позивач проходив військову службу, на момент його звільнення не входили до складу Збройних Сил України. Позивач ніколи не зараховувався до Збройних Сил України, і військову службу в Збройних Силах України не проходив. Вимоги позивача про його поновлення на військовій службі в Збройних Силах України не можуть розглядатися, тому що поновити можливо особу, яка була звільнена з Збройних Сил України, оскільки позивач ніколи військову службу в Збройних Силах України не проходив, то дана частина позовних вимог є необгрунтованою і безпідставною. З огляду на існуючу на той час практику підставою для звільнення позивача з військової служби могло бути одноразове вчинення будь-якого проступку, тобто у діях міністра не було бездіяльності на звернення позивача, а була дана належна відповідь.
Щодо позовних вимог в частині щодо визнання наказу Головнокомандуючого Сухопутними Військами Збройних Сил колишнього СРСР про звільнення позивача з військової служби та наказу командира військової частини про виключення позивача із списків особового недійсним представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову через пропущення ОСОБА_1 річного строку звернення до адміністративного суду.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає що позов не підлягає до задоволення на підставі слідуючого.
У суді встановлено, що дійсно 17 жовтня 1991 року Наказом Головнокомандувача Сухопутними військами СРСР НОМЕР_1, позивач був звільнений в запас за ст. 59 п. "д" Положення про проходження військової служби офіцерським складом ЗС СРСР - через службову невідповідність. На підставі вказаного наказу, в порядку військового підпорядкування, наказом командира військової частини 43128 від 29.10.1991 року позивач був виключений із списків вказаної військової частини, що означало припинення проходження військової служби і звільнення із Збройних Сил СРСР. На момент звільнення позивач фактично проходив службу у військовій частині 62114. У військовому квитку позивача ГР за НОМЕР_3, на стор.12, 28 січня 1992 року було зроблено запис про те, що позивач звільнений «у запас» на підставі зазначеного наказу, з посиланням на п.Д ст. 59 "Положення про проходження служби..." На час звільнення військові частини №№ 43128, 62114 до складу Збройних Сил України не входили. На протязі 2001 - 2002 років позивач звертався зі скаргами до військової прокуратури Черкаського гарнізону з приводу порушень, допущених під час його звільнення. 12 квітня 2005 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до Міністра оборони України про зміну формулювання його звільнення, але йому було відмовлено на підставі того, що відміна або скасування наказу Головнокомандувача Сухопутними військами СРСР щодо його звільнення не належить до компетенції державної влади України, так як він приймався на службу та звільнявся з неї державними органами іншої держави.
У відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку.
Відповідно до вимог Закону України «Про правонаступництво України», Україна та її органи державного управління не є правонаступником Сухопутних військ СРСР.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що в діях відповідача відсутні ознаки бездіяльності щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення його на військовій службі в Збройних Силах України, оскільки останній на даній службі в даних силах не перебував, тобто вимога позивача про поновлення його на службі в Збройних Силах України за таких обставин є безпідставною, а дії Міністра оборони щодо розгляду вказаної заяви позивача відповідають вимогам Закону України " Про звернення громадян".
Згідно вимог ч. 2, ст. 99 КАС України встановлено річний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Згідно вимог ч.1, ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
За таких обставин, враховуючи клопотання представника відповідача про застосування у справі наслідків пропущення строку звернення позивача до суду, достовірно встановленого судом факту про те, що позивач у строк понад один рік знав про підстави та обставини його звільнення з військової служби, відсутність поважності причин пропуску такого строку позивачем, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання наказу Головнокомандуючого сухопутними військами НОМЕР_1 в частині його звільнення з військової служби по п."Д" ст. 59 Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних СРСР через службову невідповідність таким що не відповідає вимогам закону, приведення у відповідність його звільнення зі Збройних Сил СРСР до чинного законодавства України, визнання наказу командира військової частини №43128 від 29.10.1991 року про виключення із списків недійсним - не підлягають до задоволення в зв»язку з пропуском позивачем строків позовної давності.
Керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 17, 19, 21, 87, 94, 99, 100, 104, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254, п. 7 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 10 Закону України «Про оборону України», ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про правонаступництво України», суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 на бездіяльність Міністра оборони України, щодо розгляду його заяви про поновлення на військовій службі - відмовити в зв»язку з його безпідставністю.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 щодо визнання наказу Головнокомандуючого сухопутними військами НОМЕР_1 в частині його звільнення по п.»Д» ст. 59 Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних СРСР за службовою невідповідністю таким що не відповідає вимогам закону, приведення у відповідність його звільнення зі збройних сил України у відповідність до чинного законодавства України, визнання наказу командира військової частини №43128 від 29.10.1991 року про виключення із списків недійсним -відмовити в зв»язку з пропуском позивачем строків позовної давності.
Судові витрати залишити за позивачем.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано адміністративному суду апеляційної інстанції через Корсунь-Шевченківський районний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а апеляційну скаргу на постанову суду може бути подано протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий - підпис.
Судді - підписи.